наперед повільність тогочасних суспільних процесів, зрозуміти, що пригнічення, несправедливість і невлаштованість планети будуть тягнутися ще так багато років? Повернутися через сімсот років в стародавньому Єгипті означало б потрапити в те саме рабовласницьке суспільство з його найгіршим пригніченням, в тисячолітньому Китаї — до тих самих воєн і династій імператорів чи в Європі — від початку релігійної ночі середньовіччя потрапити в розпал багать інквізиції, розгулу шаленого мракобісся.
Та тепер спроба зазирнути в майбутнє крізь насичені змінами, покращеннями і пізнанням сім століть викликає запаморочення від жадібної цікавості до дивовижних подій.
І якщо справжнє щастя — рух, зміна, переміни, то хто може бути щасливішим від нього і його товаришів? І все ж не так просто! Людська натура двоїста, як навколишній світ, що створив її. Поряд з прагненням до вічних перемін нам завжди шкода минулого — вірніше, того хорошого в ньому, що відфільтровується пам’яттю і що раніше виростало в уявлення про минулі золоті віки.
Тоді мимоволі шукали хороше в минулому, мріяли про його повторення, і лише сильні душі могли передбачити, відчути ходу неминучого грядущого покращення і облаштування людського життя. Відтоді в душі людини глибоко лежить жаль за минувшиною, печаль за тим, що відійшло без вороття, почуття суму, що охоплює нас перед руїнами і пам’ятниками проминулої історії людства. Цей жаль за минулим особливо посилювався у людей зрілих, літніх, накопичував печаль у вдумливої та чуйної людини.
Міт Анг підвівся з-за інструмента і потягнувся сильним тілом.
Так, усе це так яскраво й цікаво описано в історичних повістях. Що ж може лякати молодь зорельота у мить, коли вона здійснює стрибок у майбутнє? Самотність, відсутність близьких? Сумнозвісна самотність людини, що потрапила в майбутнє, стільки разів обговорювалася і описувалася в старих романах. Самотність завжди мислилася як відсутність близьких, рідних, а ці близькі складали невеличку купку людей, пов’язаних часто лише формальними родинними узами. Але тепер, коли близький будь-хто з людей, коли немає ніяких кордонів і умовностей, що заважали спілкуванню людей в будь-яких куточках планети?
Ми, люди «Теллура», втратили всіх своїх близьких на Землі. Але там, в наступаючому грядущому, нас чекають не менш близькі, рідні люди, котрі будуть знати і відчувати ще більше, ще яскравіше, аніж покинуті нами назавжди наші сучасники, — ось про що і якими словами має говорити командир з молодими людьми свого екіпажу.
В центральному посту управління Тей Ерон встановив улюблений них режим вечора. Неяскраво горіли лише найнеобхідніші лампи, і велике кругле приміщення здавалося затишнішим в присмерковому світлі. Помічник командира муркотів просту пісеньку, займаючись безперервною перевіркою обчислень. Шлях зорельота підходив до кінця — сьогодні слід було повернути корабель у напрямку сузір’я Змієносця, щоб пройти повз досліджену вуглецеву зірку. Наближатися до неї стало небезпечно. Променевий тиск починає зростати настільки, що при субсвітловій швидкості корабля може завдати страшного, непоправного удару.
Відчувши чиюсь присутність за плечима, Тей Ерон озирнувся.
Мут Анг нахилився над плечем помічника, читаючи сумовані покази приладів у квадратних віконечках нижнього ряду. Тей Ерон запитально подивився на свого командира, і той кивнув головою. Скоряючись ледь помітному рухові пальців помічника, по всьому кораблі залунали сигнали уваги і стандартні металічні слова:
— Слухайте всі!
Мут Анг присунув до себе мікрофон, знаючи, що у всіх відділеннях зорельота люди завмерли, мимоволі звернувши обличчя до замаскованих отворів звуковиків: людина ще не відвикла дивитися у напрямку звуку, коли хотіла бути особливо уважною.
— Слухайте всі! — повторив Мут Анг. — Корабель починає гальмування через п’ятнадцять хвилин. Усім, окрім чергових, лежати в своїх каютах. Перша фаза гальмування закінчиться о вісімнадцятій годині, друга фаза при шести g буде тривати шість діб. Поворот корабля відбудеться після сигналів УН — ударної небезпеки. Все!
О вісімнадцятій годині командир підвівся з крісла і, пересилюючи звичний біль гальмування в попереку й потилиці, оголосив, що, далебі, піде спати на всі шість діб сповільнення ходу. Весь екіпаж «Теллура» тепер не відірвати від приладів: ідуть останні спостереження вуглецевої зірки.
Тей Ерон похмуро подивився услід командирові. З кожним вдосконаленням зростала надійність і сила космічних зорельотів. Важко навіть порівняти могутність «Теллура» з тими шкаралупками, що плавали морями Землі, котрі здавна одержали назву кораблів. І все ж його зореліт також не більш як шкаралупка в бездонних глибинах простору… якось спокійніше, коли командир не спить під час маневру.
Карі Рам мало не підскочив від несподіванки, почувши веселий сміх Мут Анга. Кілька днів тому весь екіпаж був стривожений звісткою про несподівану хворобу командира. В його каюту допускався лише лікар, і всі мимоволі стишували голос, проходячи повз гладкі двері, щільно зачинені, мов під час аварії. Тей Ерон змушений був провести всю намічену програму — поворот корабля, новий розгін його, щоб вийти з області променевого тиску вуглецевої зірки і почати пульсацію назад, до Сонця. Помічник ішов поряд зі своїм командиром і стримано посміхався. Виявилося, командир у змові з лікарем навмисно усунувся від командування, щоб дати можливість Тей Ерону провести всю операцію самому, ні на кого не сподіваючись. Помічник нізащо не признався б у жорстоких сумнівах перед поворотом, але докоряв командирові за завдане всьому екіпажеві хвилювання.
Мут Анг жартівливо виправдовувався і переконував Тей Ерона у повній безпеці зорельота в порожнечі космічного простору. Прилади не могли помилитися, чотириразова перевірка кожного розрахунку виключала можливість неточності. Поясу астероїдів та метеоритів у зірки не могло бути в зоні сильного променевого тиску.
— Невже ви більш нічого не очікуєте? — обережно поцікавився Карі Рам.
— Неврахована випадковість, звичайно, можлива. Проте великий закон космосу, названий законом усереднення,[1] за нас. Можна бути впевненим, що тут, у цьому порожньому закутку космосу, нічого нового не стрінеться. Ми повернемось трохи назад і увійдемо в пульсацію випробуваним нами напрямом, просто до Сонця, повз Серце Змії… Уже декілька днів, як ми йдемо до Змієносця. Тепер скоро!
— Навіть дивно: нема ні радості, ані відчуття хорошої справи, нічого, що б виправдовувало нашу смерть для Землі на сімсот років, — задумливо сказав Карі. — Так, я знаю — десятки тисяч спостережень, мільйони обчислень, знімків, пам’ятних записів. Нові таємниці матерії розкриються там, на Землі… Але яке незриме й невагоме все це! Зародок майбутнього, і нічого більше!
— Скільки ж боротьби, праці та смертей витерпіло людство, а до нього трильйони поколінь тварин на сліпому шляху історичного розвитку через ось такі зародки майбутнього! — з азартом заперечив Тей Ерон.
— Все так для розуму. А для почуття мені важлива лише людина — єдина розумна сила в космосі, котра може використовувати стихійний розвиток матерії, оволодіти ним. Та ми, люди, такі самотні, безмежно самотні. У нас є безсумнівні докази існування безлічі населених світів, але жодна інша мисляча істота ще не схрестила свого погляду з очима людей Землі! Скільки мрій, казок, книг, пісень, картин в передчутті такої великої події, і вона не збулася! Не здійснилася велика, смілива і світла мрія людства, народжена давним- давно, тільки-но розсіялася релігійна сліпота.
— Сліпота! — втрутився Мут Анг. — А знаєте, як наші недавні предки вже в епоху першого виходу в космос уявляли здійснення цієї великої мрії? Військове зіткнення, звіряче руйнування кораблів, знищення одне одного в першій же зустрічі.
— Немислимо! — гаряче вигукнули Карі Рам і Тей Ерон.
— Наші сучасні письменники не люблять писати про похмурий період кінця капіталізму, — заперечив Мут Анг. — Ви знаєте зі шкільної історії, що наше людство у свій час пройшло досить критичну точку розвитку.
— О так! — підхопив Карі. — Коли вже відкрилася людям могутність оволодіння матерією та космосом, а форми суспільних відносин ще залишилися попередніми і розвиток суспільної свідомості також відстав від успіхів науки.
