внутрішньоатомну енергію. Саме тоді навчилися вивільняти мізерну частку цієї енергії і перетворювати її в тепловий спалах, згубні властивості якого були негайно використані для виготовлення воєнної зброї. Зібралися великі запаси жахливих бомб, що їх потім, коли настав комунізм, намагалися використати для виробництва енергії. Незабаром люди зрозуміли, яку велику небезпеку для життя становить випромінювання, і значно обмежили стару ядерну енергетику. Майже одночасно астрономи, вивчаючи фізику далеких зірок, винайшли два нових способи здобування внутрішньоатомної енергії — Ку і Ф, які набагато дійовіші і не лишають небезпечних продуктів розпаду.
Обидва ці способи ми використовуємо й тепер, хоч для зорелітних двигунів застосовується ще один вид ядерної енергії — анамезонний, який люди відкрили під час спостереження великих зірок Галактики через Велике Кільце.
Усі нагромаджені здавна запаси старих термоядерних матеріалів — радіоактивних ізотопів урану, торію, водню, кобальту, літію — вирішено знищити, як тільки ми винайшли спосіб викинути продукти їх розпаду за межі земної атмосфери. Тоді, у вік Перебудови, зроблено штучні сонця, «підвішені» над полярними областями. Ми значно зменшили льодяні шапки, що утворилися на полюсах Землі в четвертинну епоху обледеніння, і змінили клімат усієї планети. Вода в океанах піднялася на сім метрів, в атмосферній циркуляції різко скоротилися полярні фронти і послабшали кільця пасатних вітрів, що висушували зони пустель на межі тропіків. Майже припинилися також ураганні вітри і взагалі всякі бурхливі порушення погоди.
До шістдесятих паралелей дійшли теплі степи, а луки й ліси помірного поясу перетнули сімдесяту широту.
Антарктичний материк, на три чверті звільнений від криги, виявився рудною скарбницею людства — там збереглися незайманими гірські багатства, на всіх інших материках вони майже вичерпані після нерозумного витрачання металів у повсюдних і нищівних війнах минулого. Саме через Антарктику й пощастило замкнути Спіральну Дорогу.
Ще до цієї ґрунтовної зміни клімату було прорито величезні канали й прорізано гірські хребти для врівноваження циркуляції водних і повітряних мас планети. Вічні діелектричні насоси допомогли обводнити навіть високогірні пустелі Азії.
Можливості виробництва продуктів харчування зросли в багато разів, нові землі стали зручнішими для життя. Теплі внутрішні моря почали використовувати для вирощування багатих на білок водоростей.
Старі, небезпечні й вутлі планетольоти все-таки дали можливість досягти найближчих планет нашої системи. Землю охопив пояс штучних супутників, з яких люди ближче ознайомилися з космосом. І тоді, чотириста вісім років тому, сталася подія настільки важлива, що ознаменувала нову еру в існуванні людства — ЕВК, еру Великого Кільця.
Давно думка людей билася над передачею на далеку відстань зображень, звуків, енергії. Сотні тисяч найталановитіших учених працювали в особливій організації, яка й досі називається Академією Скерованих Випромінювань, поки не добились можливості дальніх спрямованих передач енергії без будь-яких провідників. Це стало реальним, коли знайшли спосіб обійти закон — потік енергії пропорціональний синусу кута розходження променів. Тоді паралельні пучки випромінювання забезпечили постійний зв’язок із штучними супутниками і, таким чином, з усім космосом. Екран іонізованої атмосфери, який захищав життя, стояв завжди на перешкоді для передач і прийомів з простору. Давно-давно, ще наприкінці ери Роз’єднаного Світу, наші вчені встановили, що на землю з космосу ллються потоки потужних радіовипромінювань. Разом із загальним випромінюванням сузір’їв і галактик до нас доходили заклики з космосу і передачі по Великому Кільцю, спотворені й напівзгаслі в атмосфері. Ми тоді не розуміли їх, хоч уже навчились уловлювати ці таємничі сигнали, вважаючи їх за випромінювання мертвої матерії.
Учений Кам Амат, індієць за походженням, догадався провести на штучних супутниках досліди з приймачами зображень, надзвичайно терпеливо десятки років освоюючи все нові й нові комбінації діапазонів.
Кам Амат уловив передачу з планетної системи подвійної зірки, яка здавна називалася 61 Лебедя. На екрані з’явилася не схожа на нас, але, безперечно, людина і показала напис, зроблений символами Великого Кільця. Напис зуміли прочитати тільки через дев’яносто років, і він, перекладений на нашу земну мову, прикрашає пам’ятник Кам Аматові: «Привіт вам, брати, що вступили в нашу сім’ю! Віддалені простором і часом, ми з’єдналися розумом у кільці великої сили».
Мову символів, креслень і карт Великого Кільця легко було зрозуміти на досягнутому людством рівні розвитку. Через двісті років ми могли вже за допомогою перекладних машин вести розмову з планетними системами найближчих зірок, приймати й передавати цілі картини різноманітного життя різних світів. Тільки нещодавно ми прийняли звістку з чотирнадцяти планет великого центра життя Денеба в Лебеді — величезної зірки світністю в чотири тисячі вісімсот сонць, яка знаходиться од нас на відстані в сто двадцять два парсеки. Розвиток думки йшов там іншим шляхом, але досяг нашого рівня.
А з стародавніх світів — кулястих скупчень нашої Галактики і колосальної населеної області навколо галактичного центра — йдуть з безмежної далини дивовижні картини й видовища, яких ми ще не зрозуміли, не розшифрували. Записані пам’ятними машинами, вони передаються в Академію Меж Знання — так називається наукова організація, що працює над проблемами, ледь-ледь накресленими нашою наукою. Ми намагаємося зрозуміти думку, яка далеко, за мільйони років, пішла від нас, але, мабуть, відрізняється від нашої завдяки іншим шляхам історичного розвитку життя від нижчих органічних форм до вищих, мислячих істот.
Веда Конг одвернулася від екрана, в який дивилася наче загіпнотизована, і кинула запитливий погляд на Дар Вітра. Той усміхнувся і схвально кивнув головою. Веда гордо підвела голову, простягла вперед руки і звернулась до тих невидимих і невідомих, які через тринадцять років почують її слова й побачать її образ.
— Отака наша історія, важкий, складний і довгий шлях до висот знання. Ми закликаємо вас: зливайтеся з нами у Великому Кільці, щоб нести в усіх напрямках неосяжного всесвіту могутню силу розуму, перемагаючи косну, неживу матерію!
Голос Веди врочисто задзвенів, набувши сили всіх поколінь земних людей, які нині піднеслися так, що їх помисли сягали вже за межі власної Галактики до інших зоряних островів всесвіту.
Протяглий дзвін — це Дар Вітер пересунув рукоятку і вимкнув потік передачі енергії. Екран погас. На прозорій панелі праворуч лишився світлий стовп несучого каналу.
Веда, втомлена й тиха, згорнулася клубочком у великому глибокому кріслі. Дар Вітер посадив за стіл управління Мвена Маса, а сам схилився над його плечем. У цілковитій тиші тільки іноді ледь чутно клацали стопори рукояток. Раптом екран у золотій оправі зник, і неймовірна глибина роз-верзлася на його місці. Веда Конг, вперше побачивши це чудо, голосно зітхнула. Справді, навіть тим, хто добре знав шлях складної інтерференції світлових хвиль, завдяки якому досягалася така широта й глибина огляду, подібне видовище завжди здавалось разючим.
Темна поверхня чужої планети наближалася здалеку, щосекунди збільшуючись. Це була надзвичайно рідкісна система подвійної зірки, де два сонця урівноважувалися так, що орбіта їхньої планети виявилася правильною і на ній могло виникнути життя. Обидва сонця, оранжеве й червоне, менші, ніж наше, освітлювали кригу застиглого моря, яка здавалася червоною. На краю плоских чорних гір у загадкових фіолетових відблисках видніла гігантська приземкувата будівля. Промінь зору впав на площадку даху, наче пронизавши її, і всі побачили сірошкіру людину з круглими, як у сови, очима, обведеними кільцями сріблястого пуху. На зріст вона була велика, але тіло дуже тонке, з довгими, наче щупальця, кінцівками. Людина кумедно хитнула головою, наче зробила квапливий уклін, і, втупившись в екран своїми холодними, немов об’єктиви, очима, розтулила безгубий рот, прикритий схожим на ніс клапаном з м’якої шкіри. Одразу залунав мелодійний голос перекладної машини:
— Заф Фтет, завідуючий зовнішньою інформацією шістдесят один Лебедя. Сьогодні ми передаємо для жовтої зірки СТЛ 3388 + 04ЖФ… Передаємо для…
Дар Вітер і Юній Ант перезирнулись, а Мвен Мас на секунду стиснув зап’ястя Дар Вітра. Це були галактичні позивні Землі, точніше — Сонячної планетної системи. Колись спостерігачі інших світів вважали її єдиним великим супутником, який обертався навколо сонця за п’ятдесят дев’ять земних років. Один раз за цей період трапляється спільне протистояння Юпітера й Сатурна, що, як здавалося астрономам найближчих зірок, помітно зміщував Сонце. Тієї самої помилки припускалися й наші астрономи щодо багатьох планетних
