розповідями про Звіра, якого темні сили наслали вбити її, велику пророчицю, благочестиву Марсалію. Однак, зачувши імя, після першої хвиля недовіри пильніше придивилися до розкудланої пяненької молодиці і, схоже, впізнали її заметушились і під пильним поглядом Богородиці стали дзвонити Михайлові (бо кому ще було дзвонити, як не рідному чоловікові), наказуючи чекати знайдену блудну дружину з першим ранковим автобусом із Києва.
Марсалія аж зубами скреготнула з досади і сорому за ту ніч Доблесна міліція, дай їй, Боже, здоровя, не покинула в горі великому. Прикривши наготу її засмальцьованим бушлатом та взувши у розтоптані шкари, відвезла до автобуса, розпорядившись передати женщину в цілості і сохранності законному мужу Пасажири дивилися на неї, як на божевільну, а вона, дурка сліпа, вивертала перед ними душу Не встигла додому доїхати, як усі вже все знали. Михайло теж. Приїхав на автобусну станцію старим своїм драндулетом- запорожцем зустрічати. Як побачив у тому бушлаті, в черевиках розтоптаних, розкошлану, як старчиха яка, заплакав.
Чоловіче, що з тобою?!! Та я б таку куррррву і на поріг не пустив!.. Убив би паскуду! Як жабу, роздер!.. А він твою мать! Та плюнь ти на неї, якщо вбити не можеш! кричали з усіх боків Михайлові. А той, як потому розповідали очевидці, ведучи свою курву до машини, як крулєву яку, відказував смирно на всі боки, наче йому пороблено:
Та добрий господар зимою собаку не вижене з хати, а вона мама моєї дитини
Та яка вона мама, курва мама її була, чоловіче? Отямся!.. Та він сам винен Розпустив бабу Бо щоб вибив раз-другий коло дітей сиділа б!.. мало не плювали на неї зусібіч
Такої ганьби вона ще не знала у своєму житті.
Опинившись на вулиці після вигнання з царських палаців, перелякана несподіваною немилістю
Марсалія довго думала, як повернути Радька, але так, щоб корона з голови не спала, і убезпечивши себе в майбутньому від його шизофренічних загострень. Думала і придумала цілий спектакль. По-перше, їм обом треба негайно відновити радіопередачу Зцілення за Марсалією, або, ще краще започаткувати нову Марсалія повертається, в якій би він на всю Україну зізнався, що довге мовчання пророчиці було спричинене трагедією Так, але якою? Ну, наприклад, у ведучого радіопередачі Дмитра Радька вселився диявол А тому він, після суворого посту, покути і вигнання з тіла нечистої сили прийняв нове хрещення і нове імя Скажімо, Родіон Новоявлений!
Радько, оклигавши на голову, зустрів її у своїй протухлій норі, як маму рідну. Втративши цицьку годувальниці, він так захирів і обносився, що був готовий перекинутись хоч на мусульманина і називатися хоч верблюдом. Проте спершу, вгледівши її живу і незборену, зібгався в дульку, на синій
Отож, одного весняного вечора вся Україна почула сповідь ведучого радіопередачі Духовні оболоки Дмитра Радька про те, як зловісні темні сили намагалися знищити сіячку світлої мудрості, цілительку і пророчицю велику Марсалію. Але своїм праведним життям, чистотою помислів вона не давала силам зла жодної надії на перемогу. Тоді вони пішли іншим шляхом під різними приводами спокусили неокріплу у вірі його, Дмитра Радька, грішну душу, вселивши в неї підколодного підступного змія, якого народ називаєзеленим. Але в цій битві жорстокій теменних і світлих сил перемогла преподобна Марсалія. Серед ночі, боса і простоволоса, вона пішла снігами і морозами по Україні, спокутуючи чужі гріхи і проповідуючи добро і милосердя. І перемогла Звіра молитвою, постом і покутою. Страшний Звір був повержений святістю цієї великої жінки. Поганьблений, він покинув тіло й душу Дмитра Радька, і щоб змію підколодному не було куди повертатися, він, Дмитро Радько, ведучий програми Духовні оболоки, прийняв хрещення від великої Марсалії, очистив душу й тіло, залишив у минулому минуле і повернувся до життя оновленим, з новим іменем Родіон Новоявлений, для нового, святого життя і великих священних діянь.
Реклама спрацювала. Диво дивне, але, можливо, принизливий для когось іншого піар, з брудними подробицями і неприглядними деталями, святу Марсалію в очах стражденних підняв, мов на крилах янгола, на таку висоту, що лячно було вниз глянути. Не сподівалася, що народ її знає і памятає, і з новою силою волає у неї спасіння. Ще більше вражала якась страшно вимовити, але якась моральна нечистоплотність чи (ще страшніше) звиродніння душевне цих скривджених Богом людей. Адже якби їй, Марсалії, повісили на вуха цю шиту білими нитками байку, цю прокислу локшину, вона б заплювала обурено пів-Києва!
А народ проковтнув. Зі смаком! Захлинаючись від захоплення, коли всі телеканали транслювали (за чималі кошти) вінчання у знаменитому соборі знаменитої Марсалії (шлюбної жони при живому ще чоловікові, перелюбниці гріховодниці і відьми) та Родіона Новоявленого (пияка і бандита неосудного).
Та коли подумати, то й справді, що їм робити убогим, хворим, калікам?! Коли уже не зосталось жодної надії: ні на чудо, ні на медицину, ні на власні сили. Тим паче, що на той час розтанув десь за американським горизонтом Кашпор, розрядився разом зі своєю водою Чудак, заробивши копійчину, повертались у свій відьомський блуд різні народні цілительки, покидали сцену біснуваті, контактерки з космосом і прибульці звідти ж
Народ же, як на зло, сам по собі не здоровшав, а тому й не розумнішав І чекав, не міг дочекатися великої спасительки своєї Марсалії Добро б йому було!.. Тому бідному наївному народові.
Від спогадів пробудив стривожений крик. Кликали її. Голоси розбігалися лісом, то наближалися, то віддалялися.
Марсалія вдоволено засміялася: ага, голубчики, злякалися, що цицьку в лісі загубили корову дійну Що урвалося! Атож, скоро урветься. Але вам. Не Марсалії. Золоті деньочки Марсалії хоч іпоріділи, але не минулися. І слава не минула. Бо тримаються вони на вбогих і сірих, яких, на жаль, не меншає на цій землі. Народу стає менше, а нещасних все більше і більше. Іноді здається, що їхні печалі взагалі нікому не потрібні, крім неї, великої ілюзіоністки Бо не за чудом вони до неї йдуть, а за ілюзією, за ілюзорною вірою у те, що мало би за Божим законом милосердя і справедливості статися хоч раз у житті кожного страдника. Їм цього ніхто, навіть панотець у церкві, не обіцяє. Боїться гріха. А вона, велика грішниця, не боїться обіцяти. І тому вони линуть і ринуть до неї, ці забуті, покинуті Богом душі!
Голоси наближалися. Тріщало гілля, шелестіло листя, але вона не зважала. Як не зважала на те, що здорові, ситі, успішні їїзневажають. Газети пишуть, що вона бреше, обманює, показує фокуси, залякує і без того нещасних, прибитих судьбою людей. Але вона не страхає, а стрясає їхніми нещасними душами і тілами, як дрантивими мішками, витрушуючи з них запечене каміння неативної енерії, що колись перетворилася у хворобу від злості, ненависті, скнарості Доводить до екстазу катарсису, примушуючи очищатися криком, ревом, риданням Вони цього хочуть, тисячі забутих Богом і його намісниками на землі. От і йдуть, сунуть, повзуть до неї,волаючи: зціли! Спаси! Вирятуй!
І ніхто ніколи не спитає: як їй, маленькій зухвалій брехусі, стояти перед цією розпеченою лавою людського горя, що от-от поглине, здається, змете зі сцени, перемеле на прах? Тисячу разів вона стояла перед цим девятим валом і кожного разу встигала вивернутись з-під нього в останню мить Але колись може не встигнути
Ми не встигаємо! Година до початку, а їхати ще кілометрів сто А вона то розляглася то кудись біжить, то гуляє! Ти в мене догуляєшся, що посаджу верхи на засране відро і прикую до машини!
Родіон весь у милі і плямах, як жеребець в яблуках. Побігав, видно, по лісочку, доки надибав її. Стоїть сапає, подертий колючими акацієвими хащами. Від думки, що хоч трохи дозолила цьому самовпевненому катюзі, легшає на душі. Хай трохи попереживає, буде знати, як їй у постійній напрузі, як у плузі тій нещасній коняці! Все ж на ній! А вони лиш поганяють, лежачи в холодку на межі
Боже, як їй зле! Як їй огидно до ригачки Як принизливо усвідомлювати, що ти нікому не потрібна, як і
