твоє благородне шарлатанство
От раніше Спробував би він раніше дзявкнути на неї! Тоді,коли кожна її гастроль відбувалася під егідою місцевої влади, починалася з прийому у найпершого чиновника і завершувалася прес-конференцією для місцевих журналістів.
А тепер жене поперед себе до машини, як заблудлу вівцю до обори. Тонке гілля цьвохкає її по обличчю, кущі обдирають руки, рвуть балахон, але йому байдуже. Йому вона байдужа. Йому головне її гроші.
Нарешті вони вибираються з лісу. Кортеж уже чекає в повній бойовій. Вона зупиняється і каже Родіонові:
Це останній концерт у моєму житті.
Окей, окей! Останній так останній, а поки що в тачку! каже він, усім своїм виглядом демонструючи нетерпіння.
Вона сідає між двома своїми янголами-хоронителями і думає про те, що, може, ці хлопчаки і справді її янголи-хоронителі, оті, що з неба, лиш в людській подобі Часом їй так здається чи привиджується І раптом раптом вона згадує, що саме один із них ніс на руках її Даночку. А другий вів Митрофана
У неї біда! У неї дитина в лікарні! Вона має бути там!
Це останній концерт у моєму житті, вперто повторює Марсалія.
Я ж сказав, що окей! А тепер причепурись, напусти на
Кортеж рушає. Родіон сяє. А вона питає його червону мокру потилицю:
А не можна обійтинайбільшого чукчу, щоб зразу до маленьких, слабих і вбогих українців?
Питає на глум, щоб розізлити Родіона, а заразом розворушити власні охлялі, зачахлі амбіції. Бо й справді вість блага. Її давно вже ніхто нікуди не запрошує, тобто начальство І раптом Однак інтуїція підказувала, що ця увага не з доброго дива і не з великої поваги до великої Марсалії.
Не можна! рішуче відрубує Родіон і наголошує:
Це вінтересах Комітету, майбутньої виборчої кампанії, але передовсім нашої з тобою компанії. Ясно?
Та куди вже ясніше? Родіон, по спітнілій потилиці видно, тішиться: запахло свіжою зеленню. Йому що? Йому все до фені. Це їй доведеться відробляти, лукавити-брехати, найбільшого чукчу вихваляти Хоча хіба це вперше?.. Просто останнім часом її не використовують Пішли в хід нові технології! Зараз світом правлять не політики, а політтехнологи і політологи Цілі інститути! На кожнім кроці центри якихось там досліджень, результати яких списують зі стелі, дані висмоктують з пальця! А чом би й ні за такі гроші Ой, які тільки грошові потоки туди пливуть з усіх кінців планети! Родіон пережити не може, що ті потоки золоті та їх обминають Байка з тими центрами! Хай! Але коли течуть ті гроші у бездонні, як океани, кишені продажної безголосої попси, усіляких там рок-груп, за якими нібито молоде покоління йде Куди воно йде? Тупає ото на майданах і свистить Який там електорат! Дітвора! Лише гроші тратять та підліткам баланду травлять, тоді коли девяносто відсотків електорату в руках отаких-о марсалій
І це розумів Учитель. Очевидно, в мудрих школах чоловік учився, але Марсалія не памятає, аби він коли бодай словом прохопився про своє минуле. І хоч світ тісний і людські дороги часто-густо перетинаються, і одне одного на тих перехрестях впізнають, про Учителя ніхто нічого не знав і не відав. Наче він з Марса звалився. Марсалія, правда, здогадувалася, що то був за
Можливо, це й добре, коли є така сила. Вона знову згадує девяності минулого століття Вже минулого Як життя летить! На жаль, не до безсмертя Авжеж, що робилося тоді в державі чи то пак у не-державі! Народ колотився, народом колотили Одні боролися, другі боялися Треті не признавалися, що страх мають І всі бігли до ворожок Отоді-то якісь мудрі (чи не
Тиша В мерседесі усі сплять. Крім водія. Та Марсалії Недремної Марсалії, що, як пес, усе чує і відає, і стереже вітчизну від летаргічного сну І це свята правда, тільки хто її знає?! Хто може поцінувати цю жертовну недремність?..
Її дивували сильні і багаті світу цього. На самому споді їхніх слюдяних очей чаїлося стільки страху, чорного, безпросвітного, перед незвіданим майбутнім, перед тим невідворотним, що зветься судьбою, долею, фатумом, стільки невпевненості і розгубленості, що їй ставало соромно за власне нахабство. І теж десь на самому споді. Але вона не мала права на сумнів, як і на інші жіночі слабкості. А тому вся стискалася, чорніла на виду і люто чавила на дні душі мацюній червячок сумніву, і волохаті павучки страху, і сизі вогкістоноги доконечного розчарування у тих, хто вершить наші долі.
Боже, хто нами правує, хто нами керує! жахалася щоразу. Страхополохи примітивні і недалекі, одне слово люди.
Щойно самовпевнені зверхники зазирали їй, звичайній бабі, у вічі, дивилися у рот, ловили кожне слово Вона розуміла: вони бояться підступів долі, бо їм є що втрачати. Єдине, що вона могла напевне, не брешучи, сказати, то це діагноз типовий для всіх начальників: повзуча стенокардія, наростаюча гіпертонія, хвора, забита загуслою жовчю печінка, порушений обмін речовин, шпори на пятах, геморой Не треба бути цілителькою чи ясновидющою: цей перелік хвороб вона зчитувала із їхніх облич і тут же диктувала рецепти, які знає кожна сільська бабця.
Вони шаліли від її проникливості у їхнє нутро і з нетерпінням чекали пророцтв. Але, уточнювали, хороших. Що вона й робила без особливих зусиль, наперед ознайомившись із досьє на кожного з них, роздобутим Родіоном по своїх радійних каналах від коле-журналістів. Та, власне, що страшного чи надзвичайного могло чекати в майбутньому цих тлустих вареників, які ніколи не випадають із державної макітри?!
Звичайно, їх цікавило її вчення про як це ага народне християнство. Не без того, звичайно. І тоді сідлав свого коника Родіон. Вона тільки злегка коригувала його глибокодумними оцінками сучасної політичної ситуації в Україні та тривогами про катастрофічне падіння моралі, дивуючи провінційних столоначальників неабияким розумом.
І все ж не могла звикнути до свого нового статусу. Спочатку вона пишалася. А потім утішалася, як фарсом. А коли звикла, раптом усе обірвалося. З вини цього плямистого від масного поту покидька! Це він, тільки він винен у її простої-застої! Він! Пянюга!
Образа поганий порадник, казав Учитель. Авжеж, препоганий! Але живучий. Це він, чи то вона, образа, знов колотитьїї думки, її спомини, плутає нинішнє з минулим, дійсне з бажаним. Вона відчуває свою неадекватність, як казав Учитель, свою ні, не роздвоєність свою почетвертованість! Бо її вже давно почетвертовано! Але не знищено. Вона ще жива. Ще здатна на протест. А тому вона кричить, лякаючи придрімалих
Я плювати хотіла на твого начальника! На всі ваші зустрічі! Вези мене до дитини! І то вже!
Та Родіон незворушний, лиш наїджена на її харчах шия наливається бурячковою барвою.
Ще не час Відбудеш сеанс, і я тебе відвезу в лікарню, щоб ти переконалася, що дочки там нема, що вона в поїзді і вже доїжджає до вашої Новосілки. Але, видно по тобі, тобі самій треба конче в лікарню, і я тобі допоможу, каже він підкреслено спокійно.
Щойно Родіон робив спробу на неї натиснути, Марсалію миттю прошивала блискавка ненависного спомину, і вона вибухала, як бомба. Покидьок! Він уже раз мало не завіз її в лікарню або й на цвинтар
