Ви пастирі. Сійте страх серед овець. Страх батіг, що прижене їх у царство Боже.
Ви сторожі влади. Рятівники держави Розсіюйте ворогів їхніх страхом.
Страх перед Богом, перед судьбою. Тільки думаючи про це чоловік вдосконалює свою душу. Страх найбільші ліки. Страх спасіння. Страх ваша велич. Ваша слава. Ваша сила. Світ належить вам.
Назавжди забудь, що ти жінка. Ти ловець людських душ. Ти Великий Маг!
Учитель знав, яка страшна сила слово! Але слово без віри порожній звук! Ти мусиш сама повірити до істерії, до божевілля у свою силу над цими людьми! Вона винна винна перед Учителем. Якби не він, велику Марсалію спіткала б доля сільської знахарки, що, ворожачи на картах, знімаючи вроки та вінець безшлюбності, приторговувала б ще й сплетеними з рогози оберегами. Але Учитель знав, куди зерно вкинути Жодний посібник з психоаналізу, народної медицини, жодний підручник з білої і чорної магії не містив такі витончені інструкції із залякування страхом, як її незіпсований великою книжною мудрістю розум. Придумані нею ритуали спокутування гріхів навіть бувалого Вчителя вразили неперевершеним садизмом. А що було їй робити? Країну лихоманило від перемін інестабільності. Тривога, надія і страх перед майбутнім бродили- колобродили суспільством. Хіба була певність, що саме той пастух ісаме тим гарапником і в ті кошари пожене стадо?
Але, Господи, сьогодні перед нею не стадо, вічно спрагле пастухів і вовків, перебите одними, перегризене іншими, не біомаса, сто разів розчарована і обманута, що благає порятунку, звівши очі на велику Марсалію спасительку, земне перевтілення Богородиці.
Перед нею люди. Народ. Він дивиться на неї добрими очима, трохи іронічно, з легким жалем. Ну от, думає народ, ще одна брехуха, ще одна дурисвітка приїхала нас дурити. І, певно, справдінеперевершена, коли з таким почтом возять і на таких машинах дорогих
Але тодічому він, цей народ, дається себе дурити, коли такий розумний?
Значить, йому це треба, каже Учитель здалеку. Народу треба ілюзій! Чуда! Потрясінь! Ідолів! Віри в них! Людям зараз потрібна яскрава харизматична постать із месіанським шармом: пророка, провісника, рятівника На жаль, жоден із представників вашого чортячого племені, Учитель тихо сміється, чоловічої статі не тягне на всенародного месію. Коротше, вони не вписуються в історичний момент їм бракує національного шарму. Потрібен образ Богородиці. Спасительки України. Займи це місце святе, Марсалько! На цю роль ти найбільше підходиш і внутрішньо, і зовнішньо: жінка з народу, але освічена, з глибинки, але культурної, де ще збереглися національні традиції, народні звичаї, віра в Бога і в інші сили; жінка з привабливою, романтично-таємничою зовнішністю, в якій приємно поєднані аскетизм і сексуальність, мудрість і наївність, стриманість і пристрасть Якби ти, Марсалько, зорієнтувалася іпішла в політику, ти б уже була Президентом. Уся б Україна пішла за тобою. А так мусиш грати роль новоявленої Богородиці. Що теж дуже почесно.
Чому ти не перевдягаєшся? Ти ж ризикуєш загубити свій імідж ореол новоявленої Богородиці Ти ж розумна жінка Ізнаєш добре: нема пророка у ріднім селі Рівних собі не шанують не поважають не святкують Ти цього добиваєшся?.. шипів змієм на вухо їй зажоханий Родіон.
Пшов геть сичить Марсалія, осліплюючи усмішкою Леонтія Леонтійовича, що вже чекає її за сценою. Зайшов із чорного ходу, певно, боявся людей, збуджених перед грядущими виборами. Інших версій не було, оскільки джентльменством чи скромністю й не пахло від пропахлого великими грішми начальника тутешньої Чукотки.
Слава Богу, часи вертаються. Не проав прошипів полегшено Новоявлений, запихаючи у торбу її білі, розшиті золотом ризи.
Та вже постараюся, сміється вперше за цей триклятий день Марсалія
Дивись мені, попередив лагідно, не здумай дуріти Це єдиний шанс повернути колишнє Учитель Авессалом пропонує тобі повернутися під його дах Є один цікавий і грошовитий проект. Йдуть же нові вибори. Уявляєш?! Це шанс! Це все: влада, гроші А головне, не треба буде їздити по цих чортових закутках!
Знаю! Відчепись!..
І Родіон відлип від неї і прилип до Кільки-Хамси, улесливо шепочучи певно, давав настанови, як говорити з рідними чукчами. А пошептавши, обережно виштовхнув на сцену. Очевидно, народ Чукотки не дуже святкував свого начальника, бо похмуро мовчав. По невдоволених обличчях Марсалія бачила: зал от- от прорве, як чиряк, і не на радість їм усім
Тож коли роззявився перший беззубий рот, щоб плюнути на свого чиновника, Марсалія рвонула вперед із піднятими руками і, сяючи небесною радістю, закричала:
Люди мої найдорожчі! Я з вами! Я з тобою, мій народе!Сьогодні і завжди! У радості і в горі! Повір мені, зцілися словом моїм, відродися моєю любовю! Повір мені: ти сильний, ти дужий, ти вічний! Ти щасливий, коли такі достойники, як цей чоловік, мені невідомий, але душа моя бачить: тобою клопочуться, живуть твоїми болями, твоїми бідами, живуть ради твого добра!
Народ мовчав. Дивився на неї тупими очима і мовчав. І тодіМарсалія просичала у бік ошелешеного Хамси:
Кажжжи шшшось Брешшши, а то відпушшшчу і роздеруть
І той сучий син зорієнтувався і забрехав, як пес на горобців, обіцяючи золоті гори і молочні ріки в кисільних берегах.
Він побудує санаторій і водолікарню, солярій і масажнікабінети, стоматполіклініку і безплатну аптеку вторила начальнику Марсалія, глумлячись водночас над чинодралом і народом, над Родіоном і собою, але того ніхто, окрім неї, не розумів.Навпаки, ейфорія радості оповивала принишклу залу, проникаючи хмелем у кожне розгублене людське тіло. Дивлячись на щасливу Марсалію, що металась по сцені, зал і собі поволі входив в екстаз, а далі, не слухаючи свого воєводу, закричав кожен своє, але радісне, як остання надія
І коли от-от мав кинутися, щоб стиснути в обіймах велику Марсалію і дрібного Хамсу, на сцену вискочили учасники вокально-інструментального ансамблю церкви Радість небесна, і народ воззєднав свої душі у хвалі Всевишньому.
Мацю! Ти еній! кричав, обціловуючи її, Родіон. Ти можеш! Ти можеш зробити більше самого Президента! Зроби його! І влада наша! Гроші наші!
Божевільний, що він городить! Хто її на ті гори високі пустить! Там своїх марсалій гать гати! думала, але не висловлювала вголос радше, щоб не зурочити Родіонові плани.
Такого прийому великій Марсалії давно ніхто не влаштовував. Вдячний начальник Чукотки пригощав їх у ресторані рідної дружини осетрами, чорним і червоним кавяром, домашніми ковбасами, вірменськими коньяками і французькими винами, солодив слух співами райськими місцевого дівочого тріо Вербиченька та чоловічого квартету Бересклет. Не відходила від Марсалії і дружина районного начальника, утричі більша за нього грудаста молодиця, з талією і усмішечкою начальниці колишнього радянського общепіту, зазирала в очі, намагаючись прочитати там відповідь на питання життя і смерті: чи поміняється власть угорі на наступних виборах, і чи зостанеться чоловік при кермі, а коли ні, то що робити? Перша леді районного масштабу нагадувала своєю тривогою щирою іншу першу леді, дрібнішу статурою, але вищу набагато раном
Застілля гуло. Родіон з
Що хоч роби, як хоч дури, а мусиш вивести високу леді,пардон, із прострації! І постарайся вона зараз у такому стані ну, по-своєму, по-жіночому зрозуміти, підтримати, і навіть, як вдасться, заприятелювати.
Марсалія злякалася:
Та як я проста жінка
Так! Заспокойся! Бо та, до якої їдемо, ще пардон, простіша. І потребує простого людського, пардон, слова
Справді, те, що Марсалія побачила за мурами високими літньої царської резиденції, схвилювало її
