сказав, що раніше мріяв стати сексопатологом. Крім пізнань у сексології Іван виявив
спостережливість і зауважив, що під штанами у неї танґа чорного кольору.
— Ти можеш показати мені свої груди? — спитав Іван, і Яна розстібнула піжаму.
— Красиві, — сказав він. Насправді нічого більш досконалого у своєму житті він ще не
бачив.
Яна дозволила йому торкнутися їх, і Іванові цього виявилось досить. Він запам'ятав це
відчуття і вирішив зберегти його. Він запропонував викурити ще по сигареті. Яна
погодилась, і Іван зачитав їй з мобільного вірші, які писав у вільну хвилину. Вірші були про
життя, любов і дерзання в пізнанні. Яна в поезії тямила, і сама прочитала напам'ять двійко
власних віршів.
Вони докурили і розійшлися спати.
5.
Наступив понеділок. Зранку Іван поїхав на заняття, а коли повернувся, побачив, що нікого
немає. Усі зібралися в зимовому саду і слухали якусь музику. Іван вирішив не заважати і
пішов у кухню взяти собі щось поїсти.
Він пересунув коліщатко станції на хвилю, яку слухав батько: «Радіо Свобода». Радіо
озвалось приємним баритоном. Трансляція йшла російською. Іван вирішив послухати.
— Следующая, привычная нашим постоянным слушателям рубрика — «Музыкальный
альманах» с Соломоном Волковым. Сегодняшний випуск «Музикального альманаха» ми
откроєм рассказом об американской премьере симфонии Шнитке. Но прежде, чем вы,
Соломон, познакомите нас с зтой новостью, я хочу задать более общий вопрос: какова
роль Шнитке в современном репертуаре — международном и российском?
Гість програми, згаданий Соломон Волков, почав розповідати:
— Она очень существенна в международном репертуаре. Что касается российского,
то это как бы вещь в себе в некотором смысле, и там очень многие значительные
композиторы, в том числе и российские, почти не звучат. Хороший пример — творчество
Мясковского, человека, который в свое время был главой московской музыкальной
школы. Это одна из самых значительных фигур отечественной музыки. Практически ты не
натыкаешься на произведения Мясковского в текущем репертуаре. Почему это так —
загадка...
«Дурня якась», — подумав Іван, витягуючи з холодильника холодну зупу і масло.
— ... конечно, сочинения Шнитке звучат регулярно. Он — исполняемый автор.
— И теперь к этим сочинениям прибавилось еще одно? — спитав ведучий у Соломона
Волкова, котрий вже подобався Іванові.
— Да. Это Девятая симфония Шнитке, которая в первый раз прозвучала в Америке, и
интерес к этому опусу был огромный. Вообще, очень любопытная история. Произведение
прозвучало в новой реконструкции. Тут уже двойная загадка...
Слухаючи у піввуха Соломона Волкова, Іван розігрів собі їсти. Все-таки Йоланта готувала
краще, ніж Майя.
— Тем не менее вдова поведала нам сравнительно недавно, что сам Альфред
Гарриевич услышал запись этой московской премьеры и этим звучанием остался
недоволен. Она обратилась к композитору Николаю Корндорфу, как близкому по
духутворчеству Шнитке, с тем, чтобы он сделал новую редакцию. Тут я должен сказать, что
над симфонией номер девять висит некая мистическая туча. Номер девять — это
симфония Бетховена, самая знаменитая его симфония, которая как бы возвышается, как
такая скала, в симфоническом жанре. И так сложилось, что композиторы, которые
подходят к написанию симфонии номер девять, часто что-то такое с ними приключается.
— Проклятие Девятой симфонии.
