Лусь - і Малий дістав ляпаса.
- Я тебе навчу, як пащекувати! - крикнула панна Цап.
- Ні, прошу вас, не вчіть,- сказав Малий.- Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.
Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав. Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.
Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.
- Сиди тут, і хай тобі буде соромно,- сказала вона.- Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.
Вона глянула на годинника.
- Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.
І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.
Мама, еге ж... Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.
Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон. [411]
Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками
- А чи не пообідати нам трошки? - сказав Карлсон.- Шоколад з булочками в мене на ґаночку... я пригощаю.
Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.
- Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?
- Ще б пак,- мовив Малий.- Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в'язниці.
- Так думає хатній цап,- сказав Карлсон.- І нехай собі далі так думає.
Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.
- Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в'язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.
- Який це герой? - спитав Малий.
- Спробуй відгадати, якщо можеш!
- Невже ти? - сказав Малий.- Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.
Карлсон теж так думав.
- Бо той герой такий моторний,- казав він.- Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий... гей-гей, ось він уже тут!
Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому: [412]
- Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся! Вгорі на ґаночку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.
- За кожну з них чесно заплачено,- сказав Карлсон.- Ми поділимо їх справедливо: ти бери сім, і я сім.
- Але ж так не вийде,- заперечив Малий.- Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.
Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.
- Принаймні це мої,- заявив він.- Тепер у школі якось по-дурному рахують. Та я через це не повинен страждати. Я сказав, що кожний з нас візьме по сім, і це мої.
Малий погодився. [413]
- Я однаково більше як три не подужаю з'їсти. А де ж твій шоколад?
- Унизу в хатнього цапа,- сказав Карлсон.- Зараз ми його добудемо.
Малий злякано зиркнув на нього. Він не мав бажання знов зустрічатися з панною Цап і, може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, як вони доберуться до коробки з какао? Вона ж стоїть не на підвіконні, як булочки, а на полиці біля плити, якраз перед очима в панни Цап.
- Як же ми візьмемо ту коробку? - спитав Малий. Карлсон задоволено всміхнувся.
- Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.
- Так, але...- почав Малий.
- Скажи-но мені,- перебив його Карлсон,- ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?
Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.
- Всього за десять ступнів від дверей до квартири,- мовив Карлсон.- Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.
Малий нічого не второпав.
- Навіщо мені вшиватися на той балкон? Карлсон зітхнув.
- Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!
- Добре, я слухаю,- сказав Малий.
- Отож,- почав Карлсон,- дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою [414] ходою йде відчиняти... Виходить - і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні Й вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз - просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!
І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку. Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода. Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно визирнув крізь засклені двері з балкона. Карлсон правду казав. Сердитий хатній цап став ще сердитіший, як нікого не вгледів за дверима. Він щось голосно забурмотів сам до себе і хвилинку постояв у відчинених дверях, ніби сподівався, що той, хто дзвонив, зненацька вродиться перед ним. Але той, хто дзвонив, тихенько хихотів собі на балконі й не перестав сміятися навіть тоді, коли прилетів до міри затовстий герой і забрав його до себе на ґаночок бенкетувати булочками. На такому приємному бенкеті Малий ще зроду не був.
- Як мені тут гарно,- сказав хлопець. [415]
Він сидів на ґаночку поряд з Карлсоном, жував булочку, пив шоколад і дивився на стокгольмські дахи та вежі, що блищали на сонці. Булочки були добрі, шоколад теж був смачний. Він сам зварив його у Карлсоновому коминку.
Всього, що було треба,- молока, цукру,- Карлсон роздобув на кухні внизу.
- І за кожну краплю сповна заплачено п'ятьма ере, що лежать на столі в кухні,- сказав Карлсон.- Як хто вже чесний, то завжди буде чесний, нічого не вдієш,
- А де ти набрав стільки п'ятаків? - спитав Малий.
- З гаманця, що знайшов днями на вулиці,- відповів Карлсон.- Повний п'ятаків і ще всяких інших грошей.
- То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! - сказав Малий.- І, мабуть, журиться.
- Авжеж,- сказав Карлсон.- Коли вже хто шофер таксі, то хай пильнує своїх речей!
- А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? - здивувався Малий.
- Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця,- відповів Карлсон.- А що він шофер таксі, то видно було по значкові на шапці. Я ж не дурний.
Малий докірливо глянув на Карлсона. Так з чужими речами не роблять, він повинен сказати це Карлсонові. Але ж не обов'язково тепер... хай колись іншим разом! Тепер він хотів тільки сидіти на ґаночку, грітися на сонці, їсти булочки, пити шоколад і слухати Карлсона.
Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок. Малий не був такий спритний. Він доїдав тільки другу, а третя ще
