що в нього є тепер чарівна паличка, але автомобіль так тріщав, що
Гвинтик і Шпунтик нічого не розчули й, збивши хмару куряви, зникли зі своєю
машиною у кінці вулиці.
— Ось на чому ми поїдемо подорожувати! — вигукнув Незнайко.
— На автомобілі? — здогадалася Кнопочка.
— Звичайно.
— А забув, як ти на автомобілі покотився з гори? І сам мало не вбився і машину
поламав!
— Ет, дивачка! Та я ж тоді водити машини не вмів.
— Наче тепер навчився?
— А тепер мені й учитися не треба. Скажу паличці, що хочу вміти водити, й одразу
вмітиму.
— Ну, тоді що ж, — сказала Кнопочка. — Тоді поїдемо на автомобілі. Це справді
цікавіше.
Незнайко махнув паличкою і сказав:
— Хочемо, щоб у нас автомобіль був, як у Гвинтика й Шпунтика, і щоб я водити
вмів!
Одразу ж у кінці вулиці з'явився автомобіль і швидко під'їхав до Незнайка й
Кнопочки. Незнайкові навіть здалося, що це знову Гвинтик і Шпунтик їдуть. Однак,
коли автомобіль зупинився, Незнайко побачив, що за кермом нікого не було.
— Ось яка штука! — вигукнув він, оглядаючи автомобіль з усіх боків.
Він зазирнув навіть під машину, думаючи, що водій навмисне сховався внизу, щоб
обдурити його. Нікого не знайшовши, Незнайко сказав:
— Ну й що ж, нічого дивного. Чародійство і є чародійство!
З цими словами він одчинив дверці машини, поставив ящик з морозивом на заднє
сидіння, а сам сів спереду за кермо. Кнопочка сіла біля нього. Незнайко вже
хотів завести мотор, та Кнопочка раптом побачила, що до них іде якийсь малюк.
— Постривай-но, — сказала вона Незнайкові. — Щоб ми, бува, не збили його.
Незнайко підождав, поки малюк підійде ближче, і тут побачив, що це був ніхто
інший, як усім відомий Бруднуля Пістрявенький.
Цей Бруднуля Пістрявенький ходив завжди в сірих штанцях і такій же сіренькій
курточці, а на голові в нього була сіра тюбетейка з візерунками, яку він називав
ярмулкою. Він вважав, що сіре полотно це найкраще в світі, бо воно менше
брудниться. Це, звичайно, дурниця і неправда. Сіре полотно брудниться, як і
інші, тільки бруд на ньому чомусь менше помітний.
Необхідно нагадати, що Бруднуля був досить смішний коротулька. В нього було два
правила: ніколи не вмиватись і нічому не дивуватися. Виконувати перше правило
йому було значно важче, аніж друге, тому що коротульки, з якими він жив в одному
будинку, завжди примушували його вмиватися перед обідом. А якщо він протестував,
то його просто не пускали за стіл. Таким чином, умиватися йому все-таки
доводилось, але це не мало великого значення, бо в нього була властивість швидко
забруднюватись. Не встигне він, бувало, вмитись, як одразу ж на його обличчі
з'являлися якісь брудні крапочки, плямочки й смужки, обличчя швидко втрачало
свій природний колір і ставало якимсь перістим.
За це його і прозвали Бруднулею. Він так і лишився б на весь вік з цим іменем,
якби не один випадок, що стався у той час, коли до Квіткового міста приїжджав
знаменитий мандрівник Циркуль.
Мандрівник Циркуль також був досить визначною особою, про яку варто розказати.
Він був дуже худий і довгий: руки довгі, ноги довгі, голова довга, ніс довгий.
Штани в нього були картаті й теж довгі. Жив цей Циркуль у місті Котигорошку, де
всі мешканці ніколи не ходили пішки, а тільки їздили на велосипедах. Циркуль теж
завжди їздив на велосипеді. І такий це був завзятий велосипедист, що йому вже
мало було їздити по рідному місту, й він вирішив об'їздити всі міста коротульок,
які тільки були на світі.
Приїхавши до Квіткового міста, він повсюди гасав на своєму велосипеді, скрізь
совав свого довгого носа й з усіма знайомився. Невдовзі він знав усіх коротульок
підряд і не знав лише Бруднулі, котрого мешканці навмисне ховали, тому що
боялися, коли б він не осоромив їх.
Багатьом здавалося, що як тільки Циркуль побачить його брудну пичку, то може
подумати, ніби в Квітковому місті всі коротульки такі брудні.
Ось тому всі й постаралися, щоб Бруднуля не попадався Циркулю на очі.
Загалом, усе було цілком добре до тих пір, поки Циркуль не зібрався від'їжджати.
Того дня нагляд за Бруднулею був чомусь послаблений, і він виліз на вулицю саме
в той час, коли мешканці прощалися з Циркулем. Запримітивши в натовпі коротульок
незнайомого, Циркуль був трохи здивований тим, що він його не знає, і хотів
запитати: «А хто це у вас там такий брудний?» Але тому, що Циркуль був дуже
гарно вихований коротулька й не міг вживати таких грубих слів, як «брудний», то
він запитав значно чемніше:
— А хто це у вас там такий пістрявенький?
Усі обернулись і побачили Бруднулю, у котрого фізіономія й справді була
пістрявою від бруду, бо ж у цей день він не вмивався з самого ранку. Всім дуже
сподобалося це слово, і відтоді Бруднулю стали називати Пістрявеньким. Самому
Бруднулі теж подобалось, коли його називали так, тому що виходило якось ніжніше
й краще, ніж просто Бруднуля.
Розділ п'ятий
Як Незнайко, Кнопочка й Бруднуля Пістрявенький поїхали мандрувати
— Гей, Пістрявенький, здрастуй! — гукнув Незнайко, коли Бруднуля підійшов зовсім
близько. — Поглянь-но, а в нас уже автомобіль є!
— Пхе, диво яке! У Гвинтика й Шпунтика автомобіль кращий, ніж ваш, — відповів
Бруднуля.
Він зупинився, засунув руки в кишені своїх сірих штанів і заходився оглядати
переднє колесо автомобіля.
— А от і неправда, — сказала Кнопочка. — Цей автомобіль такий же, як у Гвинтика
й Шпунтика. І, крім того, в Незнайка чарівна паличка є.
— Подумаєш, дивина! — знову відповів Пістрявенький. — Я, коли захочу, в мене
буде сто чарівних паличок.
— Чому ж у тебе їх нема? — запитав Незнайко.
— А тому, що я не хочу.
Незнайко побачив, що його нічим не здивуєш, і сказав:
— Ми збираємось мандрувати. Хочеш поїхати з нами?
— Гаразд, — погодився Пістрявенький. — Умовили.
Він одчинив дверці, заліз в автомобіль і гордовито вмостився на задньому
сидінні.
— Ну, можна рушати? — спитав Незнайко.
— Рушай, рушай! — сказала Кнопочка.
— Та ти рушай, тільки не вбивай до смерті, — додав Пістрявенький.
Незнайко повернув ключик на щитку приладів автомобіля і натиснув ногою на педаль
стартера. Стартер скреготнув, наче заскріб по залізу, й мотор загурчав, працюючи
на холостому ходу. Давши мотору прогрітися, Незнайко витиснув зчеплення,
ввімкнув коробку передач і, відпустивши зчеплення, дав газ. Машина рушила.
Незнайко спокійно крутив колесо керма, вмикаючи то першу швидкість, то другу,
додавав і збавляв газ, примушуючи машину їхати то швидше, то повільніше. Хоча
він і сам не розумів, для чого переводить той чи інший важіль, натискуючи ту чи
іншу педаль, але робив щоразу те, що треба було, й ні разу не помилився. Це
пояснювалося, звичайно, тим, що, завдяки чарівній паличці, він одразу навчився
правити автомобілем і правив, як досвідчений шофер, котрий навіть не думає, що
треба перемикати й на що натискувати, а робить усе за звичкою, машинально.
Проїжджаючи по вулицях, Незнайко навмисне натискував кнопку сигналу й гучно
трубив, щоб привернути до себе увагу мешканців.
Йому хотілося, щоб усі бачили, як він хоробро сидить за кермом і нічого не
боїться.
Проте мешканці Квіткового міста думали, що це їздять Гвинтик та Шпунтик, і ніхто
не звертав на Незнайка уваги.
Поки автомобіль кружляв по місту, Кнопочка розпочала розмову з Бруднулею:
