страхове відшкодування виплачується не безпосередньо застрахованому, а у вигляді плати за лікування в медичному закладі.
Існують дві форми медичного страхування: обов’язкове і добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов’язковим страхуванням, додаткові — добровільним.
Страховиком може бути як держава (обов’язкове страхування), так і недержавні страхові компанії; страхувальниками — 1) держава (за рахунок бюджету — бюджетно-страхова медицина); 2) роботодавці; 3) громадяни.
5. Фінансування культурно-освітніх закладів
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.
У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники.
Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.
Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг.
Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
6. Фінансування закладів соціального забезпечення
Соціальне забезпечення — це надання фінансового забезпечення тим громадянам, які внаслідок певних об’єктив-них причин не можуть мати достатніх власних доходів або не перебувають на чийомусь утриманні.
До системи соціального забезпечення належать:
1) будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;
2) притулки для неповнолітніх;
3) дитячі заклади-інтернати (для дітей з різними відхиленнями у здоров’ї).
Фінансування вказаних закладів здійснюється у кошторисному порядку. В основі складання кошторису лежать показники кількості ліжок і ліжко-днів.
Тема 7. Видатки бюджету
на національну оборону та управління
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Видатки на національну оборону.
2. Видатки на управління.
1. Видатки на національну оборону
Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:
1. Повна відмова від військових видатків.
2. Створення могутньої воєнної супердержави.
3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.
Фінансування видатків на національну оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету, в тому числі утримання військових комісаріатів.
Видатки на національну оборону включають:
• утримання Збройних Сил;
• закупівлю озброєння і військової техніки;
• капітальне будівництво;
• науково-дослідні і дослідно- конструкторські роботи;
• інші видатки.
Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).
Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки та озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.
2. Видатки на управління
До видатків бюджету на управління належать три напрями фінансування:
• державне управління;
• міжнародна діяльність;
• правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.
Державне управління включає:
функціонування законодавчої влади;
функціонування виконавчої влади;
утримання Президента України та його апарату;
утримання фінансових та фіскальних органів;
загальне планування і статистичні служби;
інші видатки на загальнодержавне управління.
Міжнародна діяльність включає:
міжнародне співробітництво;
реалізацію міжнародних угод;
міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв’язки.
Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає:
органи внутрішніх справ;
внутрішні війська;
суди;
прокуратуру;
кримінально-виправну систему;
прикордонні війська;
митні органи;
Службу безпеки України;
професійно-пожежну охорону;
Національну гвардію України;
Головне управління урядового зв’язку;
інші правоохоронні органи.
Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту і поштові й телеграфні витрати.
Тема 8. Державний кредит і видатки бюджету
на обслуговування державного боргу
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Сутність, чинники та форми державного кредиту.
2. Державний борг та видатки на його обслуговування.
1. Сутність, чинники та форми державного кредиту
Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.
Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.
Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комер¬ційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.
Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються на підставі угод; державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов’язан¬нями (векселями).
Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).
Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейськими нотами), облігаціями — середньо- та довгострокові.
Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (надходять ззовні — від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).
Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років) позики.
За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця формує дохід кредитора.
Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.
Залучення позик повинно мати в основі два чинники — мінімізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.
Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.
Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого — не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.
2. Державний борг та видатки на його обслуговування
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування держав¬ного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.
Державний борг — це сума заборгованості держави своїм кредиторам.
Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борги.
Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати в цей період процентами з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути виплачені за позиками.
Внутрішній борг — це заборгованість кредиторам всередині даної держави; зовнішній борг — кредиторам за межами даної країни.
Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.
Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Стосовно капітального боргу важливо встановити такі терміни його погашення, які збігатимуться з наявністю відповідних джерел.
В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні особливості. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень.
За недостатньої платоспроможності держави можуть застосовуватись такі способи коригування позикової політики:
• конверсія;
• консолідація;
• уніфікація;
• обмін за регресивним співвідношенням;
• відстрочка погашення;
• анулювання.
Існують дві форми медичного страхування: обов’язкове і добровільне. Як правило, мінімум медичних послуг забезпечується обов’язковим страхуванням, додаткові — добровільним.
Страховиком може бути як держава (обов’язкове страхування), так і недержавні страхові компанії; страхувальниками — 1) держава (за рахунок бюджету — бюджетно-страхова медицина); 2) роботодавці; 3) громадяни.
5. Фінансування культурно-освітніх закладів
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.
У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники.
Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.
Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг.
Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
6. Фінансування закладів соціального забезпечення
Соціальне забезпечення — це надання фінансового забезпечення тим громадянам, які внаслідок певних об’єктив-них причин не можуть мати достатніх власних доходів або не перебувають на чийомусь утриманні.
До системи соціального забезпечення належать:
1) будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;
2) притулки для неповнолітніх;
3) дитячі заклади-інтернати (для дітей з різними відхиленнями у здоров’ї).
Фінансування вказаних закладів здійснюється у кошторисному порядку. В основі складання кошторису лежать показники кількості ліжок і ліжко-днів.
Тема 7. Видатки бюджету
на національну оборону та управління
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Видатки на національну оборону.
2. Видатки на управління.
1. Видатки на національну оборону
Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:
1. Повна відмова від військових видатків.
2. Створення могутньої воєнної супердержави.
3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.
Фінансування видатків на національну оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету, в тому числі утримання військових комісаріатів.
Видатки на національну оборону включають:
• утримання Збройних Сил;
• закупівлю озброєння і військової техніки;
• капітальне будівництво;
• науково-дослідні і дослідно- конструкторські роботи;
• інші видатки.
Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).
Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки та озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.
2. Видатки на управління
До видатків бюджету на управління належать три напрями фінансування:
• державне управління;
• міжнародна діяльність;
• правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.
Державне управління включає:
функціонування законодавчої влади;
функціонування виконавчої влади;
утримання Президента України та його апарату;
утримання фінансових та фіскальних органів;
загальне планування і статистичні служби;
інші видатки на загальнодержавне управління.
Міжнародна діяльність включає:
міжнародне співробітництво;
реалізацію міжнародних угод;
міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв’язки.
Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає:
органи внутрішніх справ;
внутрішні війська;
суди;
прокуратуру;
кримінально-виправну систему;
прикордонні війська;
митні органи;
Службу безпеки України;
професійно-пожежну охорону;
Національну гвардію України;
Головне управління урядового зв’язку;
інші правоохоронні органи.
Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюються відповідними керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту і поштові й телеграфні витрати.
Тема 8. Державний кредит і видатки бюджету
на обслуговування державного боргу
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Сутність, чинники та форми державного кредиту.
2. Державний борг та видатки на його обслуговування.
1. Сутність, чинники та форми державного кредиту
Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.
Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.
Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комер¬ційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.
Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються на підставі угод; державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов’язан¬нями (векселями).
Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).
Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейськими нотами), облігаціями — середньо- та довгострокові.
Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (надходять ззовні — від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).
Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років) позики.
За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця формує дохід кредитора.
Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.
Залучення позик повинно мати в основі два чинники — мінімізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.
Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.
Стабільність державних цінних паперів досягається за рахунок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з іншого — не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.
2. Державний борг та видатки на його обслуговування
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування держав¬ного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.
Державний борг — це сума заборгованості держави своїм кредиторам.
Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борги.
Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати в цей період процентами з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг — це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути виплачені за позиками.
Внутрішній борг — це заборгованість кредиторам всередині даної держави; зовнішній борг — кредиторам за межами даної країни.
Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.
Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Стосовно капітального боргу важливо встановити такі терміни його погашення, які збігатимуться з наявністю відповідних джерел.
В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні особливості. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень.
За недостатньої платоспроможності держави можуть застосовуватись такі способи коригування позикової політики:
• конверсія;
• консолідація;
• уніфікація;
• обмін за регресивним співвідношенням;
• відстрочка погашення;
• анулювання.
Вы читаете Бюджетна система
×