— І цукор теж, — єхидно додав Хитр.
— М-так, — промовив Осел, — його хотілося б мати побільше.
— Отже, вирішено, — сказав Хитр. — Ти видаєш себе за Аслана, а я раджу тобі, що говорити.
— Ні, ні, ні, — злякався Лопух. — Не кажіть таких жахливих речей. Так не можна, Хитре. Я не розумний, але це я знаю. Що з нами буде, якщо повернеться справжній Аслан?
— Сподіваюся, він дуже зрадіє, — сказав Хитр. — Може, він послав нам лев’ячу шкіру з наміром, щоб ми навели порядок. Як би там не було, поки що він не повертається.
* 14 .
Цієї самої миті прямо над ними пролунав страшний удар грому і земля задрижала під ногами. Обидва звіра заточилися й повалилися на землю.
— Ось, —¦ важко сказав Лопух, коли до нього повернувся дар мови. — Це знамення. Ми зробили щось страхітливе. Зараз же зніміть з мене цю жахливу шкіру.
— Ні, ні, — заперечив Мавп (голова в нього працювала дуже швидко). — Це зовсім інше знамення. Я щойно хотів сказати, що справжній Аслан, коли вже ти про нього згадав, пошле нам землетрус і грім, щоб висловити своє схвалення. Я майже вже почав говорити, але знамення сталося раніше, ніж я встиг вимовити хоч слово. Тепер ти просто мусиш. І будь ласка, не будемо більше сперечатися. Ти чудово розумієш, що не знаєшся на таких речах. Що може Осел розуміти в знаменнях?
¦І* Розділ другий ?
НЕОБАЧНІСТЬ КОРОЛЯ
За три тижні по тому останній король Нарнії сидів під могутнім дубом. Дуб ріс перед дверима мисливського будиночка, де король нерідко відпочивав упродовж тижня-двох славної весняної пори. Будиночок був невисокий, критий соломою й стояв неподалік від східного краю Ліхтарного Пустища, трохи вище злиття рік. Король полюбляв пожити тут простим життям, подалі від Метушні й пишності Кер-Паравеля, королівського міста. Звали його Тиріян, років йому було двадцять- двадцять п’ять; він був широкоплечий, міцний і мускулистий, але борода щойно починала пробиватися. У нього були блакитні очі й безстрашне, щире обличчя.
Нікого не було з ним цього весняного ранку, крім ліпшого друга, Єдинорога на ім’я Алмаз. Вони любили одне одного як брати, і кожний був зобов’язаний іншому життям. Шляхетний звір стояв біля королівського крісла і, зігнувши шию, потирав блакитним рогом білий, як сметана, бік.
— Знаєш, Алмазе, сьогодні я просто не знаходжу собі місця, — сказав король. — Я не здатен ні про що розмірковувати, крім цих дивних новин. Як ти гадаєш, почуємо ми сьогодні щось іще?
— Воістину дивні звістки, государю. Ні в наші дні, ні в дні наших батьків, ні в дні наших дідів не траплялося подібного, — сказав Алмаз. — Якщо, звичайно, це правда.
— Як це може бути неправдою? — сказав король. — Понад тиждень тому перший птах пролетів над нами, сповіщаючи, що Аслан тут, Аслан знову повернувся до Нарнії. Потім були Білки. Самі вони його не бачили, але сказали, що він,
