такий класний, аби розповідати нам, що ми всі маємо робити, га? Припускаю, ти хотів сказати, що нам треба цілими днями підлещуватися до
- О, Господи! - вигукнув хлопець, сідаючи на порослий травою схил біля чагарників, але хутко підстрибнув, бо трава була геть мокрою. За сумною випадковістю його звали Юстас Скрабб, але він не був поганою людиною.
- Поул! - сказав він. - Ну хіба це чесно? Невже я робив щось таке протягом цього семестра? Хіба я не зіткнувся з Картером щодо того кролика? І хіба не зберіг таємниці Спів- вінів - навіть під тортурами? І хіба я не...
- Не знаю і знати не хочу, - схлипнула Джилл.
Скрабб зрозумів, що вона досі себе не йме, тому доречно запропонував їй м’ятну цукерку. А ще одну мав і собі. Незабаром Джилл почала бачити все в менш темних тонах.
- Вибач мені, Скраббе, - сказала вона трохи згодом. - Я була нечесна. Ти справді зробив усе це - цього семестра.
- Тоді давай забудемо про попередній, якщо можна, - сказав Юстас. - Я тоді був зовсім іншим. Я був... дідько, я був просто малим кліщем!
- Що ж, якщо чесно, то таким ти і був, - погодилася Джилл.
- То як гадаєш, дещо змінилося, ні? - спитав Юстас.
- Не тільки я так думаю, - відповіла Джилл. - Всі це кажуть.
ли. Елеонор Блекістон чула, як Адела Пенні- фазер говорила про це вчора в нашій роздягальні. Вона сказала: «Хтось має приборкати цього малого Скрабба. Цього семестру він геть неслухняний. Наступного разу ми маємо приділити увагу саме йому».
Юстас здригнувся. Кожен в Експериментальному Домі знав, як це, коли
Якусь мить обоє дітей мовчали. Краплі зривалися з листків лавру.
- Чому ти так змінився від минулого семестру? - спитала Джилл невдовзі.
- На канікулах зі мною сталося багато дивних речей, - загадково відповів Юстас.
- Яких це речей? - поцікавилася Джилл.
Юстас довгий час не казав нічого. Потім він
промовив:
- Дивися, Поул, ми з тобою ненавидимо це місце так сильно, як тільки можна щось ненавидіти, правда?
