Відтоді кілька разів уночі приходили партизани, забирати хліб. Минулої ночі теж були. Але сталася халепа. Я її всю спостеріг, тихцем вислизнувши надвір за бабусею.
Бабуся винесла з хати хліба, чавунчик з картоплею й повела партизанів у верболози. Я й собі слідом. Зараз вони повечеряють і почнуть розповідати, як підривали поїзд. А партизани наїлись і якось одразу поснули. Даремно будила їх бабуся... І тепер непробудно спали у верболозах.
Тож бабуся й озиралась тривожно на верболози. Аж поблідла від хвилювання.
Раптом на вулиці почулися квапливі кроки. На воротях розіп'ялися п’яні поліцаї — Андрій і Полікарп.
— Ганно! — гукнув Полікарп.— Ану кажи, де ти сховала лісових бандитів. Признавайся по-доброму, бо як самі знайдемо, загойдаєшся на бантині разом із своїми вишкварками!
— Які... бандити? — ледь вимовила бабуся посірілими губами.— Ви, мабуть, хлопці, не похмелилися...
— Но-но, не шкилюй з власті! — погрозливо сказав Полі- карп і з тріском відкинув ворота.— Один наш чоловік чув, як ти з ними бубоніла в городі.
Словак швидко зиркнув на бабусю. І мовив ледь чутно:
— Вони десь тут?
Бабуся кивнула.
Словак різко схопився. Ніколи я не бачив його таким сердитим.
— Ви чого, морди п’яні, чіпляєтесь до старої жени? То я вночі гнав самогон для доблесних румунських вояків... ІІонаїдали тут пики в тилу, смрадюхи... Ану геть звідси!
Поліцаї вирячили очі, відступили до воріт. Один смикнув другого за рукав.
— Ходімо, бо може й кулю всадити.
Поліцаї почвалали.
8
Хмарного полудня Іван (так звали словака) забіг до хати дуже стривожений. За обідом мовчав, низько схилившись над мискою. Бабуся з-за журчливої прядки раз у раз позирала на нього. Нарешті він сам обізвався.
— До лісу ладнаємось завтра. Ми і ще взвод есесівців...
Враз замовкла прядка. Бабуся прикипіла очима до словака. А він глибоко зітхнув:
— Ех, доле моя... худінка...
