Ефект перевершив усі його сподівання. Ледь він качнув повітря- жаба застрибала. Перелякані півні зчинили такий лемент, що перехожі мимоволі дерли голови на балкон.
Відтоді, перш ніж іти на роботу, Стратіон лякав щоденно лівнів жабою і довів сусідів до того, що ті поскаржилися куди слід.
Товариський суд був невблаганним - Комашку знову оштрафували і зобов'язали ліквідувати птахоферму на балконі.
Та недалекозорі сусіди святкували перемогу ранувато, бо не знали, що Стратіон не з того десятка, який легко здається. Він записав півнячий лемент на магнітну плівку і щоранку «транслював» концерт через динамік. А сам лежав на дивані - і тоді щасливішої од нього людини не було ні на одному материку нашої планети.
КОМАШКА ЗАЛИШАЄ АВТОГРАФ
Худий, виснажений, з забинтованою рукою, сидить Комашка в скверику й розповідає:
- Карпатські гори - це вам не наші горбочки за містом, там такі висоти, що як глянеш - одна гора аж під хмари сягає, друга ще вище. Щоб не збрехати, Говерла кілометрів зо три з гаком заввишки...
- Географія свідчить - дві тисячі п'ятнадцять метрів над рівнем моря, - поправляє Комашку дідусь, котрий сидить на лавочці поруч.
- Де Крим, де Рим, а де попова груша! - приндиться Стратіон. - Одна справа рівень моря, друга - подивитися на неї там.
- Там вона ще нижча, - взявся доводити дідусь, але на нього зацитькали.
- А візьміть ви камінь - там камінь твердіший од нашого, факт! Вийшло таке: як приїхав я туди, то найбільше вподобав екскурсії. Раз повезли нас аж на Закарпаття, у старовинний замок. Величезна така кам'яниця - не знаю, якому дідькові стрельнуло в голову стільки цегли на неї вгатити! Так ото якраз у цьому замку й трапилося таке, чого я ніколи собі не можу простити. Ледь встигли переступити поріг замку, як наша братва кинулась по залах: той на стіні своє ім'я видряпує, інший шмат штукатурки одколупує на сувенір, третій зі стіни мозаїку здирає. Стою я, дивлюся, і горло жаль стискає: ну що було прихопити бодай паршивенького цвяха. В одного типа я мало не на колінах ножа просив - не дав. Так я тоді і поїхав додому з ні з чим. А- як хотілося залишити про себе згадку: хай би знали, що Стратіон Лукич по світу білому роз'їжджає, до культури, можна сказати, горнеться. Ось тоді-то я зробив для себе серйозний висновок і вже наступного разу придбав у магазині зубило, сокиру та молоток... З цим інструментом уже не розлучався в жодній екскурсії. І як то кажуть, на висоті. Поки наші екскурсанти іконостас роздивлялися, я встиг під бородою Миколи-чудо-творця своє прізвище вирізьбити.
- Зі всього видно, ви активно відпочивали, - мовив хтось глумливо.
- Го-го, у мене бували і ще вищі злети! У горах, скажімо, я не такий номер одколов. Бачу - на височенній крутій скелі крейдою написано: «Тут побував Зюзик Тютька зі Львова!» Ну й дурисвіт ти, Зюзику, - спершу подумав собі. - Піде дощ - і з твоїх «мемуарів» біла юшка потече! А потім стало брати і мене за живе. Якийсь там Зюзик на видному місці, а ти, Стратіоне, - в тінії Не місце на скелі якомусь Зюзику! - поклявся я собі. Придбав альпіністське причандалля, запасся харчами і за роботу взявся. Риск великий - один необережний порух - і ніхто кісточок не позбирає. Тижнів зо два довбав гранітну породу - он ще й досі мозолі не зійшли. А вийшло так, як і задумав. Замість Зюзикового напису тепер навічно викарбуваний у граніті мій: «Од Стратіона Лукича Комашки привіт прийдешнім поколінням!» Були наміри ще й лев'ячу голову внизу додовбати, та путівка закінчилася.
- Наступного року поїдете і додовбайте, - глузливо радили Комашці.
- Обов'язково, - відповідав Стратіон Лукич. - Я вже й зараз сплю неспокійно - у думках довбаю...
НЕБЕЗПЕЧНО ОТРУЙНИЙ
Ощасливити прийдешнє покоління лев'ячою головою перешкодив Комашці наглий випадок. На заміській дачі він обніс свій город дротом, а як достигали полуниці, для певнішої безпеки підвів туди ще й струм високої напруги.
Кілька днів тому пішов нарвати полуниць, - на базарі вони якраз у ціні, - і ненароком торкнувся дротів. Поки «швидка» мчала до лікарні Стратіонів прах, його душа у вигляді Комашки номер два влетіла до приймальної Саваофа з направленням, де чорним по білому писалося: «...За неблаговидні діла мирськії направляється у геєну огненну строком на півстоліття. Опісля чого протягом двох віків вишкварювати на чавунній сковорідці. Витоплений жир, як небезпечно отруйний, закупорити в герметичний посуд і додавати до смоли найзапеклішим грішникам за особливим розпорядженням Вельзевула...»
Для секретарки Марії Магдалини відвідувачі з отакими направленнями - не дивина. Чого-чого, а подібних типів бачила. Вона лінивим поглядом зиркнула на папір, та:
- Ви переплутали адресу: геєна огненна у пеклі, тридцять шостий корпус.
- Спасибі, розрадили, - зміїлася усмішка в кутиках Стратіонового рота. - Ніби я сам того не знаю.
- Чого ж ви хочете?
- Як незаконно ображений, прошуся на прийом до Саваофа!
Позіхаючи, Марія Магдалина пояснила:
- Вседержитель велів нікого не пускати. - І вона відвернулася до вікна, даючи цим зрозуміти, що розмови на цю тему ні до чого не приведуть: мовляв, чоловіче, не стовбич тут, а шуруй, доки трамваї ходять, як кажуть земляни.
Комашка, як бувалий із бувалих, уперся на своєму:
- Скажіть йому, що Стратіон Лукич Комашка з землі прибув і на єдиного отця, сина та святого духа уповає...
- Я вам, здається, нормальною мовою відповіла - бог зайнятий.
- Ну, це ми ще побачимо! - кинувся до дверей Стратіон, та секретарка спритно, як і на землі, перетяла йому шлях.
- Хочете, щоб я райську охорону викликала? - вороже дивилася вона на Комашку. Комашка круто змінив тактику.
- Тоді, рибонько, - заграв Стратіон улесливою посмішкою, - замовте за мене слівце Саваофу. Я задарма не схочу, - ми, земляни, вміємо віддячувати симпатичним секретаркам.
Потік його красномовства перебив дзвінок, і Марія Магдалина зникла за дверима.
Саваоф сидів на підвищенні й дивився метеорологічну карту планети Земля.
- Знову понаплутували, - шкріб п'ятірнею густу сиву бороду. - Доведеться преподобного Ферапонта на пенсію відсилати - геть службу водопостачання занедбав... Ну куди ж це годиться: в одні місця стільки води поналивав, що аж жаби крякають, а в інші - ні крапельки. Сам же ходить та галасує про перевиконання плану! - Марія Магдалина мовчала, бо знала, що старий мусить виговоритися. Так воно й було. Саваоф ще довго бурмотів над картою, аж тоді перевів ласкавий погляд на секретарку: - Підготуй, Марисю, наказ про попередження Ферапонта, а святому Петру - вліпи догану з попередженням.
- А цьому за віщо, господи?
- Та он доповіли тільки-но: знову біля райської брами заснув. І що мені робити з оцим склеротиком? Звільнив би, та шкода... А ти, Марисю, усе квітуєш? - ласо подивився на стрункі ноги секретарки. - Нікого немає? - кивнув у бік приймальної.
- Там якийсь чоловік на прийом проситься, - Марія Магдалина лукаво блимнула небесними очима. - Стратіоном Лукичем назвався, ще й Комашкою.
Саваофа з підвищення наче вітром здуло.
- Хто-о-о? Комашка?! - заблимав розширеними зіницями. - Гоніть! У три шиї гоніть його звідсіля! - А коли Марія Магдалина вийшла, зв'язався з райським міністерством транспорту: - Ілля-пророк? Катай сюди на колісниці з архангелом Гавриїлом - і Комашку прямо в пекло! Під розписку здай його, розпроклятого!
