взялася до своєї чашки. Просто дивно, яку втіху мають люди, наповнюючи себе гарячою водою.
— Облишмо мене, — відповів я й закурив. — Моя недовіра — щось подібне до професійної деформації. Але лікарка… До того ж по дитячих хворобах…
— Лікарі по дитячих хворобах — не діти.
— Згода. Отже, ваш родич казав, що їде в провінцію, але ви не певні того. Чи можете пояснити, звідки походить ваша недовіра до близької людини?
— Ви надто поспішаєте з висновками, — зауважила Віра і наче посміхнулася.
— Хіба я помиляюсь?
— Ні…
— Тоді?
— Ви маєте слушність. Але надто просто ставите питання про найскладніші речі. Як я можу двома словами відповісти, звідки походить недовіра, що накопичувалася в мені протягом років?
— Хто ж вас примушує відповідати двома словами? Я не збираюся лічити ваші слова. Саме сьогодні я зовсім випадково маю досить часу. Отож розкажіть спокійно все, що знаєте про вашого родича, відколи оселилися тут — як він живе, коли й чому поїхав…
При цих словах я знову видобув з кишені пачку цигарок і запропонував господині, аби наша розмова була дружніша. Віра поставила порожню чашку на тацю, взяла цигарку й закурила. Потім допитливо подивилася на мене:
— Чи не попався на якійсь махінації?
— На якій махінації?
— Звідки я знаю? Якщо ви прийшли…
— Якщо прийшов, значить, маю на те причини. А свідома громадянка має виконати свій обов'язок. Отже?
— Не знаю, що саме вас цікавить. Я знайома з Таневим три роки. Переселилася сюди за рік до закінчення інституту. Доти тільки чула, що в мене є родич. Ніколи його не бачила, і ніколи мені й на думку не спадало шукати його. Багато років тому він посварився з моєю матір'ю. Знайшов мене сам: мав вільну кімнату і хотів відступити мені, просто так, без грошей, аби йому не підселили чужих людей. Моя мати живе у Відині на учительську пенсію і майже зовсім не могла допомагати мені, так що я перебивалася тільки на стипендію. Пропозиція Танева здалася мені спокусливою. Але тоді навіть і питання не виникло: звідки таке піклування про бідну родичку? А втім, я швидко його розкусила. Він любив, як сам казав, «молодий світ», а до мене, зрозуміло, приходили подруги. Танев розважав нас анекдотами, частував цукерками й коньяком, аж поки я не пояснила йому, що оселилася тут не для того, щоб влаштовувати йому журфікси, а щоб учитися, і якщо йому потрібні гості, хай запрошує їх до себе. Він, очевидно, тільки на те й чекав, бо відтоді справді почав запрошувати моїх приятельок…
Я пригасив цигарку і після короткої паузи закурив нову.
— Отже, чарівний кавалер… — зауважив я.
— Чарівний? А ви його бачили?
— Тільки на фотографії, — признався я.
— От коли побачите в натурі, зрозумієте, який він чарівний. Уся його чарівність — у грошах. З жінками завжди гойний. Виставляє закуски й пляшки, заводить грамофон… Є дівчата, яким тільки того й треба… Проте я щось не пам'ятаю, чи він причарував когось, окрім, може, Мімі…
— Мімі? — повторив я. — Її прізвище є на вхідних дверях?
Віра ствердно кивнула.
— Так. Вона аптекарка. Непогана дівчина… втім, яка вона дівчина… вже майже тридцять. Але трохи…
Господиня багатозначно покрутила рукою біля скроні.
— Балахманна… — допоміг я.
Віра знову кивнула.
— І крім того, має певний талант причаровувати старих. Схожа на біблійну Сусанну.
— Вибачте, — сказав, — але я слабий у біблії. Не міг завершити цей курс.
— Сусанна, та сама, на яку напали хтиві старі, коли вона купалася. Хіба що наша Сусанна не чекає, поки на неї нападуть, а сама атакує…
— Ваші міркування звучать як узагальнення, — зауважив я. — З цього випливає, що старий — не єдина жертва…
— Так, — підтвердила Віра. — Є й другий.
— Ти диви! Є й другий?
— Є. Його звуть Медаров.
—
Віра глянула на мене трохи наполохано:
— Ви хочете сказати…
— Саме те, що сказав. Розповідайте далі.
— Але як це — покійник? — Віра все ще дивилася на мене наполохано. — Його вбито? Чи..
— Чому ви припускаєте, що вбито? — у свою чергу стріпнувся я.
— Просто запитую.
— Людина ніколи не запитує просто, — заперечив я. — Запитує, завжди щось маючи на думці. Що примушує вас припустити, що Медарова вбито?
— Та, власне, нічого. Люди вмирають або природною смертю, або насильницькою. Чому вас дивує, що я запитала, яка саме спіткала Медарова?
— Облиште ці силогізми. Вони трапляються тільки в підручниках формальної логіки. На 10 000 осіб 9999 вмирають природною смертю і тільки одна — насильницькою. Чому у вас виникла підозра, що Медаров саме ця одна особа?
— Йдеться не про підозру, а скоріше про передчуття, — трохи ніяково відповіла Віра.
— О, тепер ви відсилаєте мене до сфери підсвідомих явищ. Усі ці наукові екскурси, звичайно, вельми корисні, й при іншій нагоді я теж міг ознайомити вас із думкою мого випадкового знайомого про Фрейда і фрейдизм. Але коли я сказав вам, що маю досить часу, це не значить, що ми можемо говорити до завтрашнього ранку. Нумо, товаришко Танева, ми сподіваємося від таких, як ви, — активної допомоги, а не додаткових ускладнень. Облиште передчуття й переходьте до фактів!
— Факти, які мені відомі, не мають нічого сенсаційного. Просто під час кількох зустрічей з Медаровим я відчувала, що ця людина чогось боїться.
— А чого, на вашу думку, він міг боятися?
— Не можу вам сказати.
— Товаришко Танева, — почав я застережливо.
— Знаю, чула вже, що я свідома громадянка і що ви чекаєте від мене допомоги… — дещо роздратовано перебила мене Віра. — Зрозумійте, нарешті, що я не знаю нічого конкретного.
— Я скромна людина. Задовольнюся й неконкретним. Аби було щиро.
— Неконкретне полягає в тому, що Медаров боявся Танева. Старий ніколи не говорив ні про кого іншого, окрім Танева. Його думки весь час були зв'язані з Таневим. Між цими людьми, певно, були якісь невлагоджені давні порахунки, і мені здавалося, що занепокоєння Медарова було пов'язано з думками про Танева.
— Це вже більш визначено. Які порахунки збирався влагодити Медаров з вашим «дядьком»?
Віра невдоволено подивилася на мене:
— Я зву його «Танев», а ви весь час повторюєте: «ваш дядько»…
— Ну то що? Адже він таки ваш дядько, брат вашої матері?
— Він може бути мені дядьком, але я особисто не вважаю його за родича. Навіть, до вашого відома, давно вирішила піти звідси, і якщо ви застали мене в цій квартирі, то тільки тому, що я не встигла знайти іншої.
— Коли виникла у вас неприязнь до вашого дядька, пробачте, до Танева? І чому?
— Через його минуле й почасти теперішнє…
