— Послухаємо! — Загорський струсив сигару.
Фенімор Кріпс вимкнув усі електроприлади, телефон, перевірив, чи щільно зачинені двері, зазирнув під письмовий стіл і натиснув на якусь кнопку. На протилежній стіні кімнати, мов на екрані, виникло зображення острова Абалули, що потопав у буйній тропічній рослинності. Примруживши очі, професор Загорський пильно дивився. Це було не проектування кінофільму, а, очевидно, телевізійна передача. Бурхав океан; могутні хвилі прибою розбивалися на міріади бризок, на якусь мить повиваючи екран гарною перламутровою вуаллю, а тоді знову одкриваючи мальовничий берег з фініковими пальмами, з тихими лагунами й довгастими тубільними човнами, у яких сиділи голі веслярі, що веслували точними й ритмічними рухами.
— Острів Абалула, — пояснив Кріпс, натиснув на якусь кнопку, і на екрані застиг загальний краєвид острова, знятий з висоти пташиного польоту.
— Що спільного мають мої наукові праці і цей далекий острів? — знизав плечима професор Загорський.
Фенімор Кріпс увімкнув настільну лампу, і цю ж мить посилилось освітлення екрану. Тепер професор Загорський цілком виразно бачив звивисту лінію берега, захищені од вітру лагуни, тропічну рослинність, скупчені тубільні хатини, океан, серед якого загубився острів.
— Я чекаю ваших пояснень, сер! — не стримався Загорський.
Та Фенімор Кріпс не квапився.
— Чи можна на вас звіритись? — пошепки запитав він.
— Я абсолютно нейтральна людина.
— І все ж таки ми з Джоном Равеном хотіли б, щоб усе це зберігалося в цілковитій таємниці!
— В цьому ви можете не сумніватися!
Фенімор Кріпс був схвильований. Він підвівся з крісла, підступив до екрана, взяв білу пластмасову указку й провів нею навколо острова.
— Спочатку дуже маленький вступ… Це португальська напівколонія. Джон Равен володіє її корисними копалинами. Він постачає сировиною з Абалули збройову індустрію нашого штату. Слід зауважити, що за сучасних історичних умов зброя — це єдина сила, якою балансується міжнародне становище в світі. Я не перебільшу, коли скажу, сер Загорський, що наші ракети — найкращі захисники миру. Цим ми повинні завдячувати Джонові Равену!
Загорський скривився.
— Ви не згодні зі мною? — стрепенувся Кріпс.
— Я в цьому не певен! — кинув Загорський і додав: — Втім, облишмо політику. Вона мене не цікавить.
Кріпс закурив нову сигару.
— І все ж я прошу вислухати мене!
— Саме для цього я тут! — відповів учений.
Проте Фенімор Кріпс уже не міг розмовляти з професором спокійним і поблажливим тоном. Він трохи помовчав, удаючи, що лагодить якусь кнопку, а тоді провадив далі:
— Але ж ви американець!
Загорський невдоволено поглянув на нього.
— Ні, сер, я — болгарин за походженням, душею і серцем. Але як громадянин вашого штату я поважаю працелюбних людей і їхню громадську гідність!
Фенімор Кріпс сприйняв слова професора по-своєму й заговорив упевненіше:
— Я вас розумію, сер! Тож послухайте далі. Як я вам уже сказав, джерелом сировини є острів Абалула.
«А-ба-лу-ла!» — по складах повторив про себе Загорський, намагаючись пригадати, де і що він чув про цей клапоть землі.
— Та, між нами кажучи, — вів далі Кріпс, — на шляху до цього острова раптом виникла непереборна перешкода… Тепер я хочу повідати вам цю таємницю.
Він підозріливо озирнувся навкруги, ще раз перевірив, чи вимкнено гучномовці й телевізійне устаткування, витяг з розетки шнур магнітофона й тихо-тихо промовив:
— Нас блоковано!
— Блоковано?
— Так, блоковано!
— Йдеться про сировину?
— Саме про неї.
— Острів став неприступний?
— В цьому й полягає катастрофа.
— Для Джона Равена?
— І для мене теж, сер.
— А чому для вас?
— Я вам усе поясню згодом.
Загорський спохмурнів.
— А чи думали ви про становище жителів острова? Їхня доля куди важча від вашої. Вони, можливо, гинуть від голоду та епідемій, і ніхто не може їй допомогти! Це справді жахливо! Жахливо! — підвищив голос Загорський. — Власне, якщо говорити про нещастя, то воно спіткало передусім абалульців!
Кріпс невдоволено закопилив губу:
— Облиште тих дикунів! Тут важливе інше — гине індустрія! Гине Джон Равен, бідолашний старий! — Кріпс помовчав і потім підбадьорено підвів угору голову. — Тому ми з Джоном Равеном вирішили створити вам усі умови для дослідження.
— Я й досі геть нічого не розумію! — знизав плечима Загорський, звівши допитливий погляд на директора.
— Якісь надприродні сили оточили острів невидимим кільцем, — підхопився з місця Фенімор Кріпс.
— Такого не може бути! — похитав головою Загорський.
— Так, так, кільце надприродних сил! — повторив Кріпс.
— І що ж далі? — поцікавився фізик.
— Наш корабель зміг підійти до острова лише на сто миль і завмер на місці!
Професор Загорський підвівся й почав нервово ходити по кімнаті.
— Далі, сер Кріпс!
— Машини зупинились, наче в них ударила блискавка! Ту ж мить течія з ураганною швидкістю понесла корабель у відкритий океан!
— А раніше там була така течія? — запитав Загорський, здивовано глянувши на Кріпса.
— Ні.
— Звідки ж вона взялася?
— Течія виникла під впливом тих невідомих сил, що заступили шлях кораблеві й скували його двигуни.
Професор Загорський застиг на місці. При матовому світлі його смагляве обличчя здавалося зовсім темним і похмурим. Фенімор Кріпс ледь помітно посміхнувся. Він був упевнений, що цей дивний, мовчазний, наче сфінкс, фізик, викинений бурею на американський берег, уже попав до тенетів, і в інтересах фірми його ні в якім разі не можна звідти випускати. Ні, недарма Фенімор Кріпс зупинив свій вибір саме на ньому. Серед американських учених важко знайти таку замкнену людину. Цей дивак-іноземець стоїть осторонь політичної боротьби, не прагне вищих сфер американського суспільства, не женеться за бізнесом, — живе самотньо й скромно, як пустельник, безмежно закоханий у свою науку.
І що найголовніше — його не знають і не використовують у своїх інтересах інші трести, а коли хтось і пробував залучити його як консультанта — то марно: Кріпсові агенти встановили, що вчений завжди категорично відмовлявся від таких пропозицій.
Отже, невипадково «фінансова акула» Джон Равен і хитрий «золотошукач» Фенімор Кріпс — так його звали на біржі — зупинили свій вибір саме на ньому.
Професор Загорський розглядав екран з нерухомою водною поверхнею. Хвилі наче заледеніли, вітер не гойдав листя пальм, вода в лагунах завмерла, вкрита брижами.
— Ай справді — дивина! — зітхнув Загорський, виймаючи з кишені пачку болгарських сигарет. — А чи були ще спроби підплисти до острова?
Фенімор Кріпс сів на стіл і схрестив на грудях руки.
— Капітан кілька разів пробував пробитися крізь кільце таємничих сил, та марно!
Загорський підійшов до Кріпса.
— Коли корабель відходив від острова, чи не було помітно якогось сяйва?
— Ні, — заперечливо хитнув головою Кріпс.
Загорський закурив, щось зосереджено обмірковуючи, зморщивши чоло, замислено пройшовся кімнатою, потім зненацька зупинився й запитав:
— А як потім надали руху двигунам?
— Цього я не знаю, сер! У радіограмі капітана нічого не сказано про двигуни!
Запала мовчанка. Загорський, спершись на письмовий стіл, курив, і навколо нього здіймалися кільця диму. Видно, фізикові було ще занадто мало відомостей про те, що сталося, аби мати якусь певну думку. Але це загадкове явище зацікавило його.
Трохи помовчавши, Загорський сказав:
— Я хотів би поговорити з капітаном корабля!
Кріпс здригнувся з несподіванки.
— Це неможливо! Ні, неможливо! — Він зблід, збентежився, очі дивилися злякано, але швидко Кріпс опанував себе й зі стражденним виглядом сказав: — Ліпмана вже немає! — Важко зітхнув і додав — Корабель зазнав аварії! Шкода людей!
Загорський помітив те раптове Кріпсове збентеження, але сприйняв його як уболівання директора за загиблими.
— І ніхто із членів екіпажу не врятувався? — запитав Загорський.
— Ніхто!
Загорський мовчки смоктав сигарету.
Кріпс вимкнув проектор, зображення на стіні зблідло й розтануло, а кабінет знову залило м'яким молочно-білим світлом.
Професор звів угору голову:
— То що ж ви думаєте робити, сер?
— Ми з сенатором Джоном Равеном звіряємося на вас!
Загорський помовчав і запитав знову:
— То що ж ви пропонуєте конкретно? Чи маєте якісь плани?
Фенімор Кріпс з виразом мученика тихо, наче молитву, вимовив:
