перекосилось від болю.
— Уже все, готово! — Гуго урочисто бовтнув сумішшю і простяг капітанові кухля: — Випийте, доне Дієго, і біль як рукою зніме. Тільки при цьому дивіться на місяць правим оком, а ліве примружте і примовляйте: «Тобі, місяцю, бути повним, а мені здоровим. Хай допоможе мені пресвята богородиця, святий Антоній і Адам-первочоловік…»
Дієго проковтнув суміш і, кривлячись, сплюнув.
— Тьху, яка бридота!
Тим часом зуб не перестав боліти. Капітан не знаходив собі місця і бігав по каюті, мов поранений звір. Він проклинав Гуго, його бальзам, всіх лікарів на світі.
Бачачи, що бальзам не допоміг, Гуго став робити заклинання. Він наказав Ніангові відгорнути килим, потім присів навпочіпки і накреслив вугіллям на підлозі коло. Піднявши руки догори, алхімік гугняво забурмотів:
— О великі всесильні духи повітря, води, вогню, землі! Кличу вас і заклинаю знаком царя Соломона… Слухайте мене і коріться…
Більше Федя нічого не міг зрозуміти, бо від іспанської Гуго перейшов на іншу мову, мабуть, німецьку.
Не допомогли й заклинання: біль не вщухав. Капітан уже не стогнав, а завивав. Він то бив себе кулаком у щоку, то прикладав до неї холодну сталь кинджала, то споліскував рота вином.
— Доведеться зробити кровопускання, ваша милість, — заявив наостанку Гуго.
І тут Федя раптом згадав: у нього в рюкзаку польова аптечка, а в ній краплі від зубного болю.
— Не треба кровопускання, — спинив Кудряш алхіміка, — в мене є дентол — гарні ліки.
Несподівано для Феді астролог страшенно розлютився і став умовляти капітана не приймати від чужоземця ніяких ліків.
— Ти негідник! — кинув він гнівно хлопчикові в обличчя. — Я бачу тебе наскрізь: на твоєму чолі знак антихриста! Ти хочеш отруїти дона Дієго і заволодіти його каравелою.
Федя остовпів. Звинувачення були такі неймовірні і страхітливі, що він навіть не знайшов, що відповісти.
На допомогу прийшов капітан.
— Досить, — обірвав він Гуго, — його високість—мій гість. Ні слова більше, коли не хочеш позбутись голови!
Ображено бурмочучи щось, алхімік всівся в крісло і з неприхованою ненавистю дивився на Кудряша.
Федя накрапав на ватку дентолу і простяг капітанові. Той поспіхом схопив вату і… вмить проковтнув її.
— Стривайте! — крикнув вражений хлопчик. — Треба було прикласти до зуба, а не ковтати!
Гуго зловтішно посміхнувся.
— Що ж тепер буде? — розгубився капітан. — Це ж, мабуть, небезпечно?
— Пусте, не хвилюйтесь.
Федя знову змочив ватку краплями.
Минуло зовсім небагато часу і капітанове обличчя проясніло. Він відвів руку від щоки, помацав язиком зуба.
— Герцог, — вигукнув Дієго, — я чудово себе почуваю! Своїм чудодійним бальзамом ви вилікували мені зуба. Дозвольте від душі подякувати вам за це, — він церемонно розкланявся.
Федя почував себе трохи незручно. Який там бальзам — дентол продають у кожній аптеці і навіть без рецепта!
— Чому ви вважаєте, ваша милість, що це допоміг бальзам чужоземця? — ображено озвався Гуго. — Це подіяв мій бальзам, зроблений за рецептом самого Галена.
— Ах, облиш, поменше базікай. — Дієго явно не схильний був більше говорити про це.
— Тоді дозвольте мені провести з чужоземцем диспут, — не здавався Гуго, — я доведу, що він невіглас у медицині. Ви ж добре знаєте, що, крім астрології, риторики, алхімії, я серйозної уваги надавав і медицині. Мною досконально проштудійовано широко відому працю вельмишановного Хонейна Ібн-Ісхака «Медичні питання». Я вивчав трактати грецького медика Діоскорида про лікарські засоби, «Медичні канони» Ібн-Сіна і, звичайно, праці уславленого Галена…
«Чого він прискіпався до мене?» — тоскно подумав Федя. А капітан сердито сказав:
— Чим диспутувати, ти б ліпше займався філософським каменем та вічним двигуном. Врахуй, у тебе залишається місяць на все.
— Ну, про це вже, ваша милість, не турбуйтесь. Буде раніше, — палко запевнив алхімік. — Я стою на правильному шляху, і скоро, дуже скоро ви будете очевидцем найбільшого з відкриттів! Перпетуум-мобіле — вічний двигун… філософський камінь… — очі Гуго гарячково заблищали, — світ буде вражений, коли дізнається, що звершилась мета мого життя, цілого мого життя!
— Хизуватися ти вмієш, це я добре знаю, — :і неприхованим глузуванням кинув капітан. — Та тільки обіцянка-цяцянка. То обіцяв через місяць, потім через тиждень. А тепер коли? Досі ні двигуна, ні каменя нема… Отож зарубам собі на носі: місяць — останній строк. Не впораєшся — будеш винаходити вже на тому світі,— капітан зробив паузу і додав — Ти ж знаєш, як прийнято вішати алхіміків і фальшивомонетників… — він недобре всміхнувся: — На позолоченій шибениці і в камзолі з золотим блискітками.
Гуго позеленів. Він ковтнув слину, що набігла в рот, нервово облизав тонкі губи.
— Вже не вперше я чув іронію з ваших уст, доне Дієго, — мовив він, — та дарма, я все стерплю. Тим паче, що все вже позаду… Сорок років я йшов до мети, зазнав і голоду, і злиднів, і кепкування недругів… Жив по підвалах, не мав грошей, щоб купити в склодува пробірку, нікчемну пробірку! Та всі муки й страждання вже позаду. Я переміг! У мене буде філософський камінь! І ми з вами, доне Дієго, станемо багатшими за самого царя Соломона!
— Що ж, побачимо, побачимо, — невпевнено промовив капітан, — .А зараз іди, вже скоро розвиднятиметься.
Гуго вийшов з каюти. Федя знову вмостився в кріслі. Проте цього разу Дієго вирішив помінятися з Кудряшем місцями: Федя ліг на скрині, а капітан — на ліжку.
Сон не приходив. У пам'яті спливала неприємна розмова а алхіміком. Знову й знову Федя обдумував події дня, важко зітхаючи: на каравелі тепер у нього двоє ворогів — Педро й Гуго.
Поступово хлопчик став заспокоюватись: якось воно буде, з капітаном у нього поки що непогані стосунки… Вже поринаючи в сон, Федя почув, як двері тихо прочинились і хтось обережно навшпиньках увійшов в окутану нічним мороком каюту.
— Доне Дієго, доне Дієго! — почувся стривожений шепіт.
Кудряш прислухався.
— Це ти, Доменіко? — сонно озвався капітан.
— Я, ваша милість. Даруйте, що турбую так пізно… Я щойно бачив, як біля фок-щогли перешіптувались Педро, Альфонсо і Гуго.
— Гм… Про що ж вони говорили?
— Я було підкрався ближче, щоб підслухати, але вони помітили мене і зразу розійшлися. А потім поодинці пробрались у каюту до Гуго. Думаю, вони щось замишляють проти вашої милості. Даремно ви тоді простили Восьминога…
— Говори тихіше, — цитькнув капітан. — Герцог спить, щоб ми його не розбудили…
З голосу Дієго Федя зрозумів, що капітана вельми насторожило повідомлення Доменіко. Якусь хвилину в каюті було тихо, потім капітан сказав:
— Я міг би хоч зараз повісити Педро, але ж, сам знаєш, — на перешкоді астральний знак Пса… Доведеться почекати, доки прийдемо в Севілью… Та й подумай, хто може замінити Восьминога? Нема в нас іншого корабельного майстра… А тим часом очей з нього не спускай. І з Гуго та Альфонсо теж. Доповідай мені щодня про все.
— Ваша милість, я давно маю підозру, що Педро не вірить у господа бога, — нашіптував Доменіко. — Він продав душу нечистому… Єретик він…
— Будь певен, тільки-но повернемось до Іспанії, того ж дня передам Восьминога до рук святої
