В город Килію запродати, Перед великими панами-башами вихваляти І много червоних, не лічачи, набрати, Дорогії сукна, не мірячи, нощитати. Та козак Голота добре звичай козацький знає, Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. Ой, - каже, - татарине, ой, сідий же ти, бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: Не ти козака у руки не взяв, А вже козакові віри доняв, А вже за його й гроші пощитав. А ще ж ти між козаками не бував, Козацької каші не ідав І козацьких звичаїв не знаєш. А татарин його озирає, З його насміхає. - Ой ти, - каже, - козаче, козаче-нетяго! Звідкіля ти розуму набрався, Що вельми одіжно убрався? Ой, на що ж ти уповаєш? Чи на свою шапку-бирку, Що травою шита, Вітром підбита - А зверху дірка? Чи на свої постоли боброві, Що шовкові волоки - Водносталь з валу? Чи на свою сермягу семилатную? - Ой, татарюго старий, бородатий, Що твоя одежа зможе? Ще побачим, кому бог поможе. IV Ой, на полі та й на Килиїмськім, На шляху битім, ординськім, То не ясний сокіл літає - То козак Голота, сердешний, добрим конем гуляє. Ой, став татарин ік йому приїжджати, Став тугого лука напинати, Сердешного козака Голоту стріляти-рубати, Та козак Голота нагайкою стріли одбиває, Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. - Ой ти, татарин, старий, бородатий, Да на розум небагатий! Ти між козаками не бував І козацької каші не їдав, І козацьких жартів не знаєш… Десь у мене був з кулями гаман - Я ж тобі гостинця дам. Як став йому гостинці посилати, Став татарин із коня похиляти. - Ой ти, татарине, старий, бородатий, Да на розум небагатий! Ще ти мене не піймав, Да уже в город Килію запродав І срібні за мене гроші побрав! От тепер твого одного коня вороного Поведу до шинкарки пропивати, А другим твоїм конем вороним По городу Килії гуляти, - Ой, гуляти, гуляти, гуляти Да єдиного бога споминати! Тоді козак добре дбав, Чоботи татарські істягав, На свої козацькі ноги обував; Жупан татарський істягав, На свої козацькі плечі надівав, Бархатний шлик іздіймав, На свою козацьку голову надівав; На коня татарського сідає, Поле килиїмське вихваляє: - Ой поле, - каже, - поле килиїмське! Скільки я на тобі гуляв, Да такої здобичі не здобував! Бодай же ти літо й зиму зеленіло, Як ти мене при нещасливій годині сподобило! Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли, Хороші мислі мали, Од мене більшу здобич брали І ворогів під ноги топтали! Глава 6. Самійло Кішка (Перше Гетьманування)
Невдовзі після смерті Вишневецького-Байди на Запорожжі з'являється оспіваний у народній думі гетьман Самійло Кішка. Родом він був із Канева, козакувати почав, певно, десь року 1550-го, в добу тяжких обставин козацького життя, під час війн та походів Вишневецького набув собі великого войовничого хисту та завзяття. Ставши гетьманом, він заповзявся доробити те, що не вдалося Байді, а саме: відкрити запорожцям шлях до моря. Вишневецький зруйнував Аслам-город, що заступав вихід у море, та, мабуть, не встиг використати того
