Та на свого джуру та й споглядає, Та на свого джуру молодого І на свого коня вороного. - Ой джуро мій молодесенький! Подай мені лучок та тугесенький, Подай мені тугий лучок І стрілочок цілий пучок! Ой, бачу я три голубочки, Хочу я вбити для його дочки. Ой, як стрілив - царя вцілив, А царицю - в потилицю, А його доньку - в головоньку. - Ото ж тобі, царю, За Байдину кару! Життя Байди-Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі. Він одсунув татарські кочовища від Дніпра на схід та захід і тим полегшив становище запорозького козацтва і його зносини з Україною. Про запорожців як переможців над татарами пішов розголос по всіх землях, і сусідні держави почали рахуватися з ними як із визначною військовою силою, що її бажано б мати на своєму боці. Козацтво й само виросло в своїх очах; на Україні ж стали прославляти козаків, як оборонців свого життя, і замість невольницьких плачів та нарікань на татарську руїну, по Україні почали лунати вже й бадьорі пісні про козаків-звитяжців, як, скажімо, пісня про козака Голоту.
I Ой, на полі та й на Килиїмськім, На шляху битому, ординськім, Ой, там гуляв, гуляв козак Голота. Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. Правда, на козакові шати дорогії - Три семирязі лихії: Одна недобра, друга негожа, А третя й на хлів не згожа. А ще, правда, на козакові постоли в'язові, А онучі китайчані - Щирі жіночі, рядняні; Волоки шовкові - Удвоє, щирі жіноцькі валові. Правда, на козакові шапка-бирка: Зверху дірка, Травою пошита, А вітром підбита. Куди віє, туди й повіває, Козака молодого прохолоджає. Та гуляє козак Голота, погуляє; Ні города, ні села не займає, - ІІ На город Килію поглядає. У городі Киліі татарин сидить, бородатий, По горницях походжає, До татарки словами промовляє: - Татарко, татарко! Ой, чи ти думаєш те, що я думаю? Ой, чи ти бачиш те, що я бачу? Каже: - Татарине, ой, сідий, бородатий Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш, А не знаю, що ти думаєш та гадаєш. Каже: - Татарко! Я те бачу: в чистім полі не орел літає, То козак Голота добрим конем гуляє. Я його хочу живцем у руки взяти Та в город Килію запродати, і ще ж ним перед великими панами-башами вихваляти, За його много червоних, не лічачи, брати, Дорогії сукна, не мірячи, пощитати. III То теє промовляє, дорогеє плаття надіває; Чоботи обуває, Шлик бархатний на свою голову надіває, На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє. А козаченько оглядається І корбачем одбивається. Та вже ж той козак Голота добре козацький звичай знає,- Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає. Каже: - Татарине, татарине! На віщо ж ти важиш: Чи на свою ясненькую зброю, Чи на свого коня вороного, Чи на себе, татарюгу старого? Я, - каже, - важу на свою ясненькую зброю, А ще лучче - на мого коня вороного, А ще лучче - на себе, татарюгу старого. Я тебе хочу живцем у руки взяти,
