тягли їх на турків. Зчинився бій. Три турецькі кораблі злетіли вгору від вибухів, а решта одійшла од Очакова.
Вся слава того бою припала запорожцям, і, мабуть, про цей бій і згадує народна пісня:
Через десять днів у лимані біля Очакова спалахнув другий морський бій. Російським суднам, що були далеко менші за турецьких, легше було переходити мілкі місця; триповерхові ж турецькі кораблі сідали на дно, не мали змоги хутко повертатись між піскуватими косами лимана й бідували. Запорожці ж скористались випадками, коли турецькі кораблі ставали на мілке й кидалися штурмувати їх. Бій був щасливий для росіян: турецька флотилія через якийсь час почала тікати, але запорожці, що переслідували ворогів із величезним запалом, мали великі втрати; кошового отамана Сидора Білого було поранено на смерть, і наступного дня він помер; побитих же запорожців хоч було небагато, та зате аж 235 козаків дісталися туркам у неволю. Сталося те нещастя від того, що штурмувати турецькі судна запорожці намагалися невеликою силою, і на деяких кораблях турки, почавши відпливати в море, забирали необачних лицарів у полон. Таким чином, запорожцям року 1788-го випала точнісінько така ж пригода, як під час морського походу року 1625-го.
Поховавши за запорозьким звичаєм кошового, що не пошкодував свого життя, аби заслужити новонародженому війську козацькому ласку Потьомкіна й цариці, запорожці зібрали раду, щоб обрати нового отамана. Голоси на раді розділилися надвоє: перші гукали: “Виберемо Антона Головатого! Він з біса мудрий - буде добре правити кошем!” Інші сперечалися: “Що ваш Антін! Хоч і розумний, та школяр, військові ж треба ватажка. Харка (Чепігу) настановимо кошовим - він б'є і в полон бере бусурманів!” “Та не дуже харкайте! - гукали знову перші. - Головатого кошовим!” Скінчилося все-таки на тому, що обрали Чепігу, і Потьомкін затвердив те обрання.
В липні Чепіга приїздив на кіш і передав там своє старшинування над пішим військом та байдаками Антону Головатому. На раді, що при ньому відбулася, Чепіга почув чимало нарікань на російських генералів за те, що не постачають припасу, недодають жалування й таке інше. Проте кошовий зумів заспокоїти товариство і, зібравши військові клейноди, вирушив до коша свого комонного війська. Зі своїм відділом Чепіга весь час ходив перед російським військом на чатах, а коли Потьомкін наблизився до Очакова й почав облягати місто, Чепіга чатував із боку Хаджибея й, підступивши вночі потай до самого турецького замчища, сам захопив у бранці двох турків і привіз їх до князя. Після цієї події козаки ще дужче стали шанувати Чепігу й навіть дивитись на нього, як на характерника.
Доки російське військо стояло біля Очакова, до задунайських запорожців доходили вісті про те, що в російських запорожців справді заведено всі давні запорозькі звичаї, а позаяк Військові Запорозькому були повернуті й клейноди, а у військових клейнодах запорожці вбачали ознаку автономних прав, то в багатьох задунайців, навіть у старшини, виникало питання, чи не час, справді, покинути ворогів Христа та приєднатись до своїх братів. Задунайці почали шукати випадку, щоб умовитися з кошовим Чепігою.
Вистеживши з такою метою у вересні на березі бекет “вірних” козаків, задунайці підпливли до них байдаком, браталися і просили викликати до Аджеясс кошового Чепігу, щоб домовитися з ним про приєднання задунайських запорожців до своїх братів російських.
Чепіга, за згодою Потьомкіна, приїздив в Аджеясси й передав задунайцям листа від князя, в якому той ім'ям цариці обіцяв усім турецьким козакам ласку, аби тільки поєдналися зі своїми “вірними” товаришами. Та треба гадати, що і в тому листі Потьомкіна не було певних обіцянок про землю й права, бо задунайці перше сказали, що передадуть листа до своїх комонних товаришів на Дністер, щоб порозумітися всім купно із старшиною, а 28 вересня сповістили, що комонні запорожці на пропозицію князя не пристали. Разом із тим задунайські козаки застерігали своїх російських товаришів, аби не зближалися з ними понад Чорним морем, щоб, часом, не пролилася братня кров. Невдовзі після того - 2 жовтня року 1788-го - задунайці з дністрянського відділу наскочили на Балту і зчинили в ній погром.
Очаків довго не здавався, відбиваючи всі штурми російського війська. Йому дуже допомагала турецька флотилія, підвозячи під захистом фортеці на острові Березані припас і військо. Щоб перетяти тим кораблям шлях до Очакова, треба було неодмінно взяти Березань. Потьомкін ще в липні наказував Суворову захопити острів, та російський флот, хоча й атакував його, нічого не зміг із ним вдіяти, бо на острові стояла міцна фортеця з великими гарматами. Тоді вже восени, коли турки через хуртовину підпливли до Очакова, Потьомкін прикликав до себе Головатого і звелів йому захопити Березань.
7 листопада Антін Головатий узяв на дуби, озброєні дрібними гарматами, 800 запорожців і прямо серед дня рушив до Березані. Береги того острова були дуже круті, а вода трималася така мілка, що навіть дубами не можна близько під'їхати. Серед острова стояла фортеця, а понад кручами були покопані окопи й влаштовані гармати. Головатий направив байдаки прямо на батарею, під якою береги опускалися нижче. Турки заходилися палити з гармат, та запорожці, не зважаючи на те, хутко підпливли на гребках до мілкого місця, стрибнули у воду, підтягли байдаки ближче до скель, забрали на плечі рушниці й гармати й полізли на кручі.
Коли запорожці наблизились до берега, то туркам стало незручно стріляти в них, бо козаків захищав високий берег, і вони, видряпавшись без перешкоди на скелі, кинулися штурмувати батарею. Оборонців було мало, так що запорожці одразу вибили їх з окопів і, захопивши батарею, загнали ворогів до фортеці. Але взяти її було не так-то просто, бо турки відбивалися з гармат і рушниць. Щоб полегшити штурм, Головатий відвів запорожців назад і, повернувши турецькі гармати жерлами на фортецю й, поставивши ще на березі козацькі гармати з байдаків, зчинив велику пальбу. А тут ще наблизилася російська флотилія й почала громити Березань з іншого боку так, що коли запорожці налагодились до нової атаки, то турецький паша Осман здався Головатому в полон з усім своїм військом.
У Березані запорожці захопили 11 турецьких корогов, 21 гармату та чимало зброї й припасу. Відбив же Головатий в боях одного полкового старшину та 24 козаки, між якими було й кілька курінних отаманів.
Потьомкін дуже радів тому, що взяв Березань: почепив Головатому на груди Георгіївського хреста й подякував усій козацькій старшині й козакам. Але доки брали Березань, Чепіга підкрався із частиною своїх запорожців до Хаджибея і спалив у самому місті гамазеї з борошном та іншим військовим припасом.
Незабаром після штурму Березані, а саме 6 грудня, російське військо разом із запорожцями здобуло й Очаків. Під час того бою задунайські запорожці, підпливши до Березані, почали стріляти з байдачних гармат, а далі, приставши до берега, хотіли штурмувати острів, але, роздивившись, що на острові свої ж брати, посідали на байдаки й попливли в море. Все-таки під час гарматної пальби. з обох боків було по кілька вбитих та поранених козаків.
Участь запорожців у подіях під Очаковом згадується в народній пісні, де чомусь розповідається про козацьку одіж. Треба гадати, що до того часу запорожці так обшарпалися, що в російських генералів виникло питання, чи не видати їм солдатське вбрання.
