замку до містечка. Ці ранкові прогулянки стали для нього єдиною розвагою, оскільки робота в штабі тепер забирала весь день з ранку до вечора.
Щодня, виходячи з замку, Генріх плекав надію, що десь на дорозі здибається з тим, на кого він так нетерпляче чекав, або з посланцем від нього. Та даремно він вдивлявся в обличчя кожного зустрічного. Ось і сьогодні — скоро містечко, а на шляху ані душі! Лише попереду маячить постать якогось чорносорочечника.
Роздратований тим, що надії його знов не справдились, Генріх прискорив ходу. Тепер постать пішохода попереду наблизилась. Дивно! Щось дуже знайоме у цих трохи похилих плечах і поставі голови. Невже?..
Боячись повірити в свою здогадку, Генріх насвистував музичну фразу з полонеза Шопена. Це умовний знак на випадок, коли треба привернути до себе увагу. Чорносорочечник починає йти все повільніше, зараз вони порівняються… Так і є — «антиквар!»
Хоч обидва вони знають один одного в обличчя, але слова пароля звучать для них, як привітання рідною мовою. Тепер обер-лейтенант німецької армії і офіцер-чорносорочечник ідуть поруч.
— У нас дуже обмежений час і через це слухайте уважно і не переривайте, — каже Генріху його супутник. — За нашими відомостями, десь у цьому районі розташований завод, на якому виготовляють радіоапаратуру до літаків-снарядів. Це і є та нова зброя, про яку багато говорять і пишуть в газетах. Ваше завдання — дізнатися, де він і будь-якими засобами здобути креслення або, як мінімум, дані про систему керування і довжину радіохвиль. Ніяких інших завдань вам не даємо, зважаючи на виняткову трудність і важливість цього доручення. Єдине, що вам слід зробити, це забезпечити себе від загрози кулі гарібальдійців. Дійте на свій розсуд, але значно обережніше, ніж ви діяли у Сан-Ремі.
— Мені запропоновано перейти на роботу до служби СД і взяти на себе охорону якогось об'єкта, настільки засекреченого, що навіть начальник СД не знає, що там виготовляють Проте я керуватиму лише зовнішньою охороною, а не внутрішньою, для якої виділено спеціальну команду есесівців.
Супутник Генріха замислився:
— На пропозицію не погоджуйтесь. Справа в тому, що на півночі Італії є ще одне підприємство, яке виготовляє деталі літаків-снарядів. Але воно для нас менш важливе, ніж те, про яке я вам казав. Згодившись на пропозицію, ви можете позбавити себе можливості виконати завдання. А де знаходиться той об'єкт, охорону якого вам пропонують?
Генріх розповів все, що знав.
— Трудно вирішити, той це чи не той об'єкт, який нас цікавить. Тому пропозицію відхиліть і пам'ятайте — за весь час у вас не було завдання важливішого, ніж це! А тепер нам час розійтися. Зв'язок той самий. До побачення, бажаю успіху!
Відкозирявши, офіцер-чорносорочечник завернув у перший провулок. Генріх повільно пішов далі, обмірковуючи нове завдання.
З чого ж почати?
Те, що в північному районі Італії є два аналогічних підприємства, а не одне, значно ускладнювало справу. Помилившись напочатку, можна змарнувати багато часу на зав'язування знайомств, вишукування якихось джерел інформації. І після всього цього дізнатися, що завод виготовляє не радіоапаратуру, а якісь інші деталі! Ні, такого марнотратства часу не можна припустити. Треба взнати напевно, що виготовляє завод, а тоді вже діяти. Але як, як же дізнатися? Міллер, можливо, щось знає, але явно хитрує. А може, не хитрує, а хоче скинути з своїх плечей відповідальність. Навіщо йому рискувати своєю головою, коли можна підставити іншу? Це цілком в характері Міллера. А проте не треба складати собі якоїсь упередженої думки, поки в руках не буде всіх фактів, що допоможуть зробити правильні висновки. А поки у нього є тільки один незаперечний і перевірений факт: поблизу Кастель ла Фонте є засекречений завод. Дуже мало. Тільки відправна точка…
Тепер треба встановити, чому саме Міллер так прагне позбутися відповідальності за охорону заводу. Обов'язково познайомитися з Штенгелем. Це дві інші ланки з одного ланцюга.
Вдень, вибравши вільну годину, Генріх зайшов до Міллера.
— А я тільки-но вам дзвонив, — замість привітання почав начальник служби СД.
— Очевидно, у мене непогано розвинена інтуїція, бо зібрався до вас цілком несподівано для самого себе. Є щось нове?
— На жаль, так.
— Чому на жаль?
Замість відповіді Міллер простягнув якийсь папірець.
Це був секретний лист від безпосереднього начальства Міллера при штабі корпусу, в якому категорично заборонялося передовіряти охорону об'єкта кому б там не було і підкреслювалося, що відповідальність за охорону згаданого заводу, цілковита і найсуворіша, покладається на самого Міллера особисто.
— Даремно ви написали до штабу, адже я своєї згоди ще не дав, а тепер почуваю себе в досить незручному становищі людини, яка набивалася на цю посаду і якій дали відкоша.
— Слово офіцера, що я не писав про когось персонально — про вас чи Кубіса. Я просто послався на надзвичайну переобтяженість іншими обов'язками і просив розв'язати це питання принципово.
— Не розумію, для чого розподіляти відповідальність за охорону об'єкта між двома особами! Хай би за все відповідав той-таки майор Штенгель, якого, до речі сказати, я досі й не бачив.
— Уявіть собі, і я теж! Якось дзвонив йому і пропонував встановити контакт, але він, пославшись на недугу, відмовився зустрітися в найближчі дні. Пообіцяв подзвонити мені сам, але не дзвонить…
— Це вже просто неввічливо!
— Єдиний, хто його бачив, це Еверс. Ні, брешу! Мені казали, що кілька разів він приїздив до головлікаря госпіталю в якихось справах.
— Це той напівіталієць-напівнімець? Матіні, здається? Зараз не пригадую, хто мені про нього казав, але пам'ятаю, що його схарактеризували як дуже цікаву людину і чудового хірурга. Це правда?
— Хірург він, справді, неабиякий, а от щодо його інших якостей… Якщо людина сторониться нас, працівників гестапо, то ми маємо всі підстави цікавитися нею більше, ніж вона нами. І я неодмінно налагоджу за ним нагляд. До речі, коли ви познайомитесь з цим Матіні, зробіть мені велику послугу — дайте докладну і об'єктивну характеристику цього типа.
— Боюся, що це не скоро трапиться — я не вдаюся поки що до послуг лікарів. Хіба що підстрелять партизани! Та що це ми завели розмову про цього Матіні?
— І справді, ніби нема в мене іншого клопоту! Один цей завод…
— А тепер, коли питання про його охорону розв'язалося остаточно і у вас немає причин критися, чи не признаєтесь ви тепер, Ганс, чому ви так прагнули позбутися відповідальності за завод?
Розумієте, в чому річ: доручаючи мені зовнішню охорону об'єкта, мене попередили, що я мушу розробити заходи для її посилення, бо перед нашим приїздом сюди на заводі було виявлено комуністичну листівку. Охорона, як ви бачили, така, що миша в шпарку не пролізе. А проте хтось проніс крізь неї листівку. Який же висновок з цього може зробити людина, що вміє мислити логічно? А такий, як зробив я: коли щось потрапило на завод, то тим саме шляхом можна щось передати і з заводу! І це «щось» може бути саме тією таємницею, яку так пильно охороняють. І відповідати за це доведеться Міллеру!
— І ви, мій щирий друг, вирішили підкласти мені таку свиню і умовляли взятися за охорону!
— Не забувайте, Генріх, що цей об'єкт під особистим наглядом генерал-майора Бертгольда. З вас би не спитали так суворо, як з мене!
— Звідки ви взяли, що він під наглядом батька?
— Рапорт про поліпшення зовнішньої охорони я мав подати в дві адреси: своєму корпусному начальству і у відділ, яким керує гер Бертгольд.
— Ну, він для вас теж би зробив знижку. За ту послугу, що ви йому зробили…
— Він вам сказав? — Міллер якось дивно глянув на Генріха.
— Я дізнався про це від Лорхен. І саме сьогодні я одержав листа, в якому є рядки, що стосуються безпосередньо вас.
Генріх витяг листа, відшукав потрібне місце і байдужим голосом прочитав:
«Крім подяки тата, передай геру Міллеру подяку і від мене особисто. Він знає за віщо».
