силкуючись збагнути, чому сталося саме так, а не інакше. Чому, наприклад, лист Левека про двох забитих біля Сан-Ремі німецьких офіцерів потрапив саме до рук Генріха, а не до когось з служби СД? Адже Левек пропонував свої послуги гестапо, а людина, яка хоче стати агентом, напевне вже може відрізнити форму працівника служби СД від форми армійського офіцера! Чому в справі, заведеній на якогось Базеля, затриманого самим Гольдрінгом за те, що він нібито стріляв у нього, немає протоколу допиту заарештованого, а стоїть лише число і позначка: «ліквідовано»?!
Боячись Бертгольда, Лемке не наважувався навіть порадитися про свої сумніви з вищим начальством, і від того його ненависть до Гольдрінга лише збільшувалась. Безсилість викликала лють.
Ось і сьогодні: знов довелося приховати образу, поступитися перед цим зарозумілим бароном! Лемке одержав наказ — усіх колишніх італійських солдатів, які не вступили в загони добровольців, вивезти негайно до Німеччини, оскільки лінія фронту в Італії просунулася ближче на північ. Операцію треба було провести протягом ночі, потай, щоб про неї не дізналося місцеве населення, а тим паче партизани. Ясна річ, що питання охорони італійських солдатів при таких масштабах операції постало особливо гостро. От Лемке і звернувся до Гольдрінга з вимогою, щоб той передав у його розпорядження всі свої наявні військові сили. Але Гольдрінг, по суті, відмовив, виділивши начальнику служби СД лише роту чорносорочечників.
— У мене самого передбачається складна операція, — пояснив він
Лемке з обуренням згадує той неприпустимий, навіть образливий тон, в якому відбувалася ця розмова. Ні, мабуть, таки доведеться звернутися до самого Бертгольда… А може, спробувати востаннє порозумітися з цим Гольдрінгом, поговорити відверто, на повний голос?
Лемке підходить до прямого телефону, встановленого між кабінетом коменданта і його.
— Гауптман фон Гольдрінг зараз у синьйора Лерро, — відповідає перекладачка.
Лемке з досадою кидає трубку і натискає на дзвоник.
— До вечора зібрати дані про всіх італійців, які працюють в комендатурі, і особливо про перекладачку. Вона раніше була покоївкою в замку графа Рамоні.
Дружба Гольдрінга з старим Лерро теж дратує Лемке. Після невдалого весілля, що так сумно закінчилося, Лемке двічі був з візитом в особняку інженера, але обидва рази його прийняли досить холодно. Власне, шукати більш близького знайомства з Альфредо Лерро Лемке примусила не якась особлива цікавість до особи інженера, а спеціальне попередження, яке зберігалося в сейфі начальника служби СД. В ньому значилося, що Лерро треба «всіляко оберігати і нічим не турбувати». Це попередження прийшло з штаб- квартири — отже, інженер був персоною поважною. І ось ця поважна персона навіть не вийшла привітати Лемке, коли той прийшов з другим візитом і сидів у вітальні з Кубісом і його дружиною. Гольдрінгові ж двері особняка завжди відкриті, комендант там буває мало не кожного вечора. Звідки така дружба між молодим офіцером і старим інженером?
Лемке дзвонить на квартиру Лерро і просить покликати барона фон Гольдрінга.
— Щось сталося? — в голосі коменданта звучить занепокоєння.
— Нічого особливого. Але я хотів би вас сьогодні бачити в одній невідкладній справі.
— За півгодини я буду в себе! — коротко відповідає Гольдрінг.
«Навіть не спитав, чи можу я в цей час прийти до нього!» — злоститься Лемке.
Але обставини примушують начальника служби СД проковтнути образу. Рівно за півгодини він уже в комендатурі.
Не привітавшись з службовцями, Лемке проходить через канцелярію і смикає двері приймальної перед кабінетом коменданта. Вони замкнені.
— Одну хвилинку, зараз! — Чути, як у замку повертається ключ, і перекладачка, відсторонившись, пропускає Лемке в кімнату. Він проходить повз неї, як повз порожнє місце.
Гольдрінг уже прийшов від Лерро і, чекаючи на Лемке, переглядає газети.
— А наші війська добре навалилися на англо-амернканців в Арденнах! — вигукує Генріх замість привітання — Читали сьогоднішні газети?
— Не встиг. Надто багато роботи.
— А такі речі не можна пропускати. Їх треба читати насамперед. Вони додають енергії! Тим більше, що останнім часом нас не часто тішать приємними звістками.
— Гадаю, що наші ФАУ-2 примусять Англію вийти з війни… Але я прийшов поговорити про речі куди ближчі, ніж події в Арденнах.
— Які ж для офіцера можуть бути найближчі події? Лише події на фронті!
— Це гра словами, Гольдрінг!
— Фон Гольдрінг! — поправив Генріх.
— Фон Гольдрінг, коли вам так хочеться… Але я прийшов не сваритися, а поговорити як офіцер з офіцером.
— Слухаю вас, гер Лемке.
— Мені здається, що наші з вами взаємини шкодять службі, бароне.
— Моїй аніскільки.
— А моїй шкодять, і дуже. Я звертаюся до вашого почуття відповідальності перед фатерландом і фюрером. Ми переживаємо надто важкі часи, коли…
— А може, ми обійдемося без проповіді? Я вважаю вас кваліфікованим офіцером гестапо, але проповідник з вас поганий, гер Лемке.
Лемке прикусив губу від образи.
— Гер фон Гольдрінг, я роблю останню спробу порозумітися. Та коли наша сьогоднішня розмова не дасть якихось наслідків — я маю на увазі позитивні наслідки — я примушений буду вдатися до начальства і поскаржитися на вас. Попереджаю про це чесно.
— Це ваше право і обов'язок. Але я хотів би знати, чого ви від мене хочете.
— Злагодженості в роботі.
— Я теж хочу цього.
— Не помічав. Ваша неприязнь до мене особисто, хоч я не знаю її причин…
— Не знаєте причин? Не прикидайтесь невинним ягням!
— Мене дивує ваш тон і якісь незрозумілі натяки. Може ви поясните, у чому річ?
— Навіть наведу речові докази!
Генріх витяг з кишені мундира, листа, одержаного тиждень тому від Лорхен, і почав вголос читати:
— «Не викривай мене перед батьком, — я потай прочитала листа, якого він надіслав мамі. Я б і тобі не призналася в цьому, коли б так не розхвилювалася. Мене починає непокоїти ця графиня Марія-Луїза, в замку якої ти живеш. Батькові пишуть, що вона молода і вродлива, і тебе бачать з нею на прогулянках. Мабуть, через неї ти так довго і не їдеш…» Як по-вашому, Лемке, коли б я написав таке вашій дружині, ви б відчували до мене велику приязнь?
Лемке почервонів:
— Я писав про це не вашій нареченій, а генералові Бертгольду.
— І ви вважаєте це достойним офіцера?
— Гер Бертгольд поставив мені це за обов'язок.
— Отже, ви вважаєте, що, пишучи наклепи… згодьтеся, інакше як наклепом це не можна назвати, адже ви самі знаєте про взаємини графині і Штенгеля… Так от, пишучи наклепи…
— Гер Бертгольд, очевидно, не так мене зрозумів. По-своєму розтлумачив якийсь необережний рядок… І коли це призводить до таких непорозумінь, даю слово офіцера, що жодного рядка про вас, про…
— На слово офіцера покладаюсь. Мені приховувати нічого, але нагляд за кожним моїм кроком я вважаю образою своєї гідності…
— Я цілком вас розумію. І повторюю…
— Гаразд, будемо вважати, що в цьому питанні ми порозумілись. Тепер про інше… Так чого ви від мене хочете?
— Цілковитої погодженості дій і взаємодопомоги.
— Конкретно?
— Сьогодні вночі я мушу відправити батальйон колишніх італійських солдатів з Кастель ла Фонте до
