Менш за все йому хотілося бачитися з Бертгольдом саме зараз. Бо все у нього було приготовано до від'їзду: він вирішив сьогодні, після комендантської години, непомітно і нікого не попереджаючи, зникнути з Кастель ла Фонте, щоб якось дістатися туди, звідки йому допоможуть, — як було умовлено, — перебратися до Югославії. І от маєш!
Нещодавно, під час чергової сутички з Лемке, начальник служби СД прямо заявив Генріху, що він вважає його поведінку неправильною, більше ніж дивною, і нахвалявся написати про все це Бертгольду.
«Невже Лемке здійснив свою погрозу? — запитував сам себе Генріх. Може, групенфюрер якраз і прибув для того, щоб самому переконатися в правдивості обвинувачень Лемке і особисто розрахуватися з своїм названим сином за те, що він його так ошукав? І оці, так довго очікувані останні години перебування Генріха в таборі ворогів обернуться для нього на останні години життя?.. Може, його вже викрито як радянського розвідника, і групенфюрер Бертгольд прибув, щоб переконатися, хто ж є насправді той, кого він назвав сином і прагнув мати зятем? І чому він насамперед поїхав до Лемке?
Запитання одне по одному виникали в голові Генріха, і він не міг дати на них відповіді.
А може, й не треба шукати відповіді? Бертгольд зараз прийде, і все з'ясується. І Генріх зорієнтується, що діяти і як себе тримати. Поки незаперечно лише одне — треба зібратися востаннє! Перед близькою і такою довгожданою подорожжю на Батьківщину він мимохіть демобілізував себе. А роль треба витримати до кінця. Не змінювати ні характеру, ні манери поведінки. Це ж буде чортзна-що, коли в останні години він якимсь необережним вчинком чи словом викриє себе.
Вже те, що Бертгольд згодився прибути до замку, а не викликав Генріха до СД, свідчить, що справи не такі погані, як вирішив Генріх зопалу. А коли все-таки кинути все до біса і спробувати зараз втекти? Сісти в машину і наказати Курту гнати в гори щодуху, щосили?
Ні, цього не можна робити! Бертгольд не примириться з тим, що разом з Генріхом зникнуть і його два мільйони, і вживе заходів, щоб наздогнати втікача… Будь, що буде! Той пістолет, з яким він досі ніколи не розлучався, при ньому. І в разі чого Генріх зможе, вперше за всю війну, використати весь його заряд…
У коридорі пролунали чиїсь важкі кроки. Схоже, що це Бертгольд. Так і є!
У дверях кабінету справді з'явилася знайома постать. На Бертгольді широкий світло-сірий макінтош, в одній руці такого ж кольору капелюх, другою він спирається на товстий з химерно закрученою ручкою ціпок. Очі Бертгольда підпухли більше, ніж завжди, обличчя стомлене.
— Майн фатер! — кидається до нього Генріх.
Бертгольд міцно потиснув йому руку, але не поцілував, як завжди.
— Надовго ви до нас? І чому в цивільному?
— А ти, здається, кудись збираєшся їхати? — не відповідаючи Генріху, сам запитує Бертгольд, кивнувши головою на два чемодани, що так і лишилися стояти посеред кімнати.
«Як я не здогадався їх прибрати!» — вилаяв себе Генріх.
— Так, майн фатер, у мене давно вже все напоготові, щоб у першу-ліпшу хвилину виїхати до Швейцарії…
— Втекти?
— Цей від'їзд я не назвав би втечею.
Бертгольд криво посміхнувся.
— Всі тікають! Всі! — гірко сказав він. — Як щури з пароплава, що потопає!
— Але пароплав справді йде на дно, гер групенфюрер, і подбати про власний порятунок саме вчасно…
Бертгольд не відповів. Він сидів, покусуючи губи і раз у раз пригладжуючи і пощипуючи пальцями свої рудуваті вусики, як робив він це завжди, коли щось обмірковував.
— Я дуже невдоволений тобою, Генріх, — нарешті озвався він. — А деяких твоїх вчинків просто не розумію. Я хотів би, щоб ти пояснив мені їх, перше ніж я скажу, для чого я сюди приїхав.
— Я тільки цього і хочу, бо певен, що Лемке не пошкодував чорної фарби, розповідаючи вам про мене. Я кілька разів вказав йому на неприпустимі промахи в його роботі, і він не може мені цього пробачити. Натура дрібна, мстива. І до того ж — бездарна!
— Ми про Лемке поговоримо потім. А зараз про тебе. Де твоя перекладачка?
«Отже, Лемке вже встиг повідомити про зникнення Лідії. Ясна річ, критися не можна. Треба приймати бій. Приголомшити Бертгольда відвертістю…»
— Чого ж ти мовчиш і не кажеш, що дав їй змогу втекти? Знов якась любовна історія?
— Любовної історії не було. А змогу втекти я справді дав.
Глузлива посмішка зникла з обличчя групенфюрера, і вигляд у нього був, як і розраховував Генріх, справді приголомшений. Це трохи збило його з позиції навального наступу.
— Ти говориш мені про це так, ніби повідомляєш звичайну річ. І при цьому навіть не намагаєшся виправдатися.
— Я насмілююсь говорити з вами відверто, бо переді мною зараз сидить не групенфюрер, а мій названий батько і майбутній тесть. Сподіваюся, що з ним я можу бути відвертим.
Бертгольд здивовано і з цікавістю глянув на Генріха. Той спокійно витримав його погляд.
— Для чого ти це зробив?
— Я її кілька разів перевіряв і переконаний: дівчина ні в чому не винна. Я не хотів, щоб Лемке закатував її в гестапо, бо сам запросив її перекладачкою, хоч вона й відмовлялася. Я дав їй слово офіцера, що гарантую безпеку, а слово своє я звик додержувати. Ось вам моя щира і відверта відповідь.
— А твій друг Матіні де?
— Вчора мене Лемке сповістив, що він у госпіталі партизанів працює лікарем.
— А твій другий приятель, Лютц? Де він?
— Вчора втік до Швейцарії.
— І ти обом їм допомагав?
— Лютцові допоміг, у мене відносно нього є деякі плани — адже ми умовились з ним зустрітися в Швейцарії. А щодо Матіні, то я навіть не знав про його наміри. До речі, у мене десь у шухляді лежить лист, якого він мені залишив, тікаючи. Можете з ним ознайомитись, і ви побачите, що Матіні… Ось зараз я вам його знайду…
Бертгольд спинив його роздратованим жестом:
— Мені зараз не до цього! Ти знаєш, що Лемке ставить питання про твій арешт і допит?
— Я міг цього чекати, я вам уже казав, які між нами склалися відносини. Але я завжди сподівався, що без вашої санкції він не насмілиться цього зробити.
— Ти вважаєш, що я буду приховувати твої глупства, навіть злочини? Я, Вільгельм Бертгольд!
— Ні, я розраховував на те, що ви людина більш широкого світогляду, ніж цей Лемке, який далі свого носа нічого не бачить, а до узагальнень взагалі нездатний.
— Облиш цього Лемке! Він відповідає за свої дії, а ти за свої. І для філософських мудрувань у мене зараз немає часу. Поговоримо про більш конкретні речі. Отже, ти знав, що Лемке збирається тебе заарештувати, і, сподіваючись на моє втручання, спокійнісінько чекав…
— Коли б він спробував це зробити, я б розрядив свій пістолет у нього і в тих, що з ним прийшли б. Стріляти я вмію, ви це знаєте, — про всяк випадок вирішив нагадати Генріх.
— Що-о? Опір владі?
— Ви знаєте, що ніякої влади вже не існує, майн фатер! Є розрізнені групи озброєних людей…
— Ми знов ухиляємося від теми, єдиної, яка мене зараз цікавить. Навіщо ти сприяв втечі перекладачки, Лютца, закривав очі на підозрілу поведінку Матіні? — В голосі Бертгольда зазвучали зловісні нотки, яких досі Генріх не чув, але про наявність яких здогадувався.
— Перш ніж вам відповісти, мені знову доведеться вдатися до тих, як ви кажете — «філософських міркувань», проти яких ви так гостро заперечуєте. Бо, можливо, вони стануть і відповіддю на ваше запитання. Ви дозволите?
— Тільки, прошу, коротше!
— Ми з вами, майн фатер, як і всі патріоти фатерланду, зараз маємо думати не про сьогоднішній день, а про день завтрашній — про день помсти за поразку, якої наш народ вдруге зазнав протягом цього богом проклятого двадцятого віку. Нам треба мати друзів на майбутнє. Ми з вами наробили надто багато злочинів у
