можуть розвинути садистичні нахили у Лори, а це може призвести до всіляких ухилів від нормального статевого і психічного життя.
І Бертгольд, і фрау Ельза стали перед проблемою — видати дочку заміж якнайскоріше. Вона повинна мати чоловіка, дітей, жити цілком нормальним життям. Рід Бертгольдів мусить мати нового, здорового нащадка, чорт забирай!
Але легко сказати — видати дочку заміж!
Звісно, Бертгольд міг би обрати серед підлеглих йому офіцерів більш-менш пристойну кандидатуру. Взяти якогось бідного, малопомітного лейтенантика і допомогти йому висунутися, з тим, щоб він потім став його зятем. Але Бертгольд мав переконливий приклад того, що подібна цілковита залежність від майбутнього тестя мало сприяє пробудженню ніжних почуттів до силоміць нав'язаної дружини, — себе самого! Що ж, треба признатися: його Ельза, хоч і не зазнавала великих недостатків, а останні роки навіть могла вважати себе багатою, щасливою все ж ніколи не була. Не зазнав щастя у подружньому житті і сам Вільгельм Бертгольд. Про людське око вони з дружиною були чемні і уважні одне до одного, але, залишившись віч-на- віч, не знали про що говорити, були холодними й чужими, доки справа чи розмова не стосувалася Лори. Так, тільки Лора була його єдиною втіхою!
Будуючи плани про майбутнє дочки, сухий і розсудливий Вільгельм Бертгольд ставав навіть мрійником. Під час своєї першої поїздки до Мюнхена він зробив все від нього залежне, щоб увести Лору у вище мюнхенське товариство. І не його вина, що Ельза не змогла закріпити цих зв'язків. Так чи інакше, а шлях до салонів, де Лора могла знайти свого обранця, лишався закритим, і Бертгольда вже почала непокоїти думка, що йому у своїх планах про одруження дочки доведеться дечим поступитися. Тим більше, що Лора з роками значно погіршала. Обличчя стало занадто кругловидим, а ніс на кінці ще потовщав. Від цього Лорині очі здавалися значно меншими, ніж були насправді. Лише волосся дівчини лишилося незмінно буйним і золотистим.
Появу Генріха фон Гольдрінга в своєму службовому кабінеті Бертгольд, тоді ще оберст, сприйняв як щасливий дарунок долі, і справді, тільки випадковим щасливим збігом обставин можна було пояснити те, що саме до Бертгольда потрапив цей юний барон, син його покійного друга, спадкоємець двох мільйонів! Розчулений зустріччю з сином покійного Зігфріда і листом свого давнього друга, оберст тоді в цілком щирому пориві пообіцяв Генріхові заступити йому батька. Тільки вночі, розмірковуючи про все, оберст зрозумів, який крок він зробив!
Так, кращого нареченого для Лори і не знайти! Генріх має заслуги перед фатерландом, трохи гарячкуватий для розвідника, як показала вся ця історія з Шульцом, але дальша робота в розвідці дисциплінує його, і він має всі підстави розраховувати на блискучу кар'єру… А головне, багатий і до того ж барон! Правда, в нинішні часи титулам не надають великого значення, але не завадить, коли Лора стане баронесою. Та й на вроду Генріх фон Гольдрінг непоганий — високе чоло і тонкий, з горбинкою, ніс, розумні світло-карі очі, струнка постать. Ні, навіть найвибагливіша дівчина на виданні не відмовиться від такого жениха!
Про свої плани і сподівання Бертгольд негайно ж повідомив дружину, наказавши їй виявляти якнайбільше ніжності до свого названого сина. Лору й попереджати було не треба. Вона була просто в захваті, що у неї з'явився брат, доля якого склалася так романтично.
Між Генріхом, фрау Ельзою і Лорою зав'язалося жваве. листування. Отже, все йшло якнайкраще.
У розробленому плані Бертгольд великого значення надавав першій зустрічі Генріха з фрау Ельзою і Лорою. Він зарані продумав всі деталі цієї зустрічі і, як хороший режисер, розподілив усі ролі. Першу, звичайно, він залишив за собою, причому він мав не тільки добре грати, а керувати ходом усіх подій. І от раптом усі його плани завалюються, бо Генріх приїздить до Мюнхена саме тоді, коли його, Бертгольда, не буде!
А що, коли все-таки відпроситися на один день, всього на один день!
Бертгольд пригадує всі термінові справи, які чекають на вирішення завтра й позавтра. Ні, він зробить інакше, — попрацює сьогодні цілу ніч, а завтра — день. Надвечір він відпроситься в одноденну відпустку і ввечері виїде машиною. Траса в чудовому стані, її не пошкоджено бомбардуванням, і до Мюнхена можна буде доїхати за вісім-дев'ять годин. Отже, день, цілий день буде в його розпорядженні. А за день можна гори перевернути! Але про всякий випадок треба дати дружині телеграму, що прибути додому він не може.
Телеграма чоловіка страшенно схвилювала фрау Ельзу. Генріх лише один день у них, а вона стомилася до краю. І не Генріх винен у цьому. О ні! Вона цілком поділяє думку Віллі про чемність і вихованість молодого барона. Більше того — він справив на неї таке велике враження, що навіть без докладних інструкцій чоловіка вона вжила б усіх заходів, щоб цей стрункий, випещений офіцер, з такими тонкими і благородними рисами і двома мільйонами марок у Швейцарському і Німецькому банках, став нареченим, а потім і чоловіком її дочки.
Генріх прибув сьогодні вранці, коли на нього не чекали, і фрау Ельза не встигла настановити Лору, як себе поводити з названим братом. Дівчина діяла, як їй підказувало серце, і, на думку фрау, припускала помилку за помилкою. Звісно, те, що Лора і Генріх — названі брат і сестра, усувало потребу додержуватися всіх церемоній, яких вимагали правила хорошого тону. Генріх мав рацію, коли під час першої зустрічі заявив, що він не може називати свою сестричку на ви. Цілком припустимо і те, що, вітаючись, Генріх і Лора поцілувалися. Адже вони названі брат і сестра. Але пильне і тепер уже досвідчене око фрау не могло не помітити, що Лора сама затягла цей поцілунок і, взагалі, надто палко виявляє свої сестринські почуття. Це може відштовхнути барона або навпаки — заохотить його до легкої перемоги над дівчиною, яка сама йому в'язне на шию. І тоді — прощавай усі плани і сподівання!
Ні, до приїзду Віллі не можна залишати Лору і Генріха наодинці! І фрау Ельза мусила відкласти всі свої справи по господарству і цілий день тягатися за дочкою і гостем, куди б ті не пішли. Після сніданку вони втрьох оглянули садок, прогулялися вулицями міста, навіть зробили до обіду прогулянку на машині. Генріх сам сидів біля руля, а Лора захоплено вихваляла його майстерність водія. Вона взяла з барона слово, що він навчить її керувати. Звісно, нічого дивного і недозволеного в цьому не було б, якби Лора вміла себе краще тримати. Але покластися на неї аж ніяк не можна. Отже, доведеться їздити і їй, фрау Ельзі. А вона вже зараз так стомилася, що не знає, чи вистачить у неї сил на завтра. Барон, правда, поводить себе з Лорою чемно, стримано, але хто його знає, як він триматиме себе, коли лишиться з дівчиною наодинці?
Фрау сподівалась, що вночі прибуде чоловік, і тоді весь тягар і вся відповідальність ляжуть на його плечі, і раптом телеграма, що він прибути не може.
Довелось діяти на свій страх і риск. Після обіду фрау Ельза, пославшись на те, що Генріху треба відпочити з дороги, закликала доньку до себе в кімнату. Лора охоче погодилась, бо їй хотілось як слід роздивитись привезені Генріхом подарунки. Вона кинулась приміряти сукні, туфлі, прикладала ту або ту матерію до лиця, чіпляла на шию коштовне намисто і в одне вухо слухала, а в друге випускала все, що говорила їй мати. Та була в розпачі, бачачи, що її слова навіть не доходять до свідомості дівчини. Довелося вдатися до крайнього заходу:
— Ти не забувай, що сьогодні він твій названий брат, а завтра може стати нареченим, а потім і мужем!
Лора аж присіла від несподіванки, а за мить схопилася і кинулася матері на шию.
— Боже мій, яка ти ще наївна! Дитина, справжня дитина! — розчулено гладила доньку по голові фрау Ельза.
Так, фрау Ельза зробила розумно, відкривши всі карти перед Лорою. Дівчина раптом споважніла і уважно вислухала всі поради матері. Стати баронесою фон Гольдрінг, дружиною цього красивого офіцера! Віднині вона у всьому слухатиметься своєї мами і слово в слово переказуватиме їй все, що буде говорити Генріх наодинці. Так, так, вона розуміє, що і батько, і мати бажають їй тільки щастя, і вона робитиме все так, як їй звелять.
… Генріх з задоволенням роздягнувся і поклався в ліжко у відведеній для нього кімнаті. Фу, як він стомився! Він навіть не уявляв собі, що то значить півдня провести у товаристві дурної і балакучої дівчини і запопадливої матері, яка ловить своїй доньці жениха. Вже краще, коли б був тут сам Бертгольд. Той принаймні розумніший і більш тактовний. Огидлива вся ця комедія, але нічого не вдієш. Треба якомога довше тягти, під усякими приводами зволікати, щоб не рвати відносин з Бертгольдом, особливо тепер, коли він став такою високою особою. І жити серед цього награбованого у рідній країні добра. З якою гордістю показувала
