живу, що живеш у ньому ти! І трошки від страху — адже ми з тобою лише дві маленькі порошинки у цьому велетенському всесвіті!
— Ми з тобою частка його, Моніко! Хіба ти не відчуваєш, що ми в усьому і все в нас.
У коридорі почулися кроки мадам Тарваль. Моніка швидко присунулася до Генріха.
— Генріх, — сказала вона поспішно, — поцілуй мене! Завтра, позавтра ми, може, вже й не побачимось! Хай це буде наше прощання!
А саме в цей час Міллер замислено ходив по своєму кабінету, до деталей обмірковуючи той крок, який він вирішив зробити, хоч і боявся.
Міллера починала невимовно гнітити його цілковита залежність від фон Гольдрінга. З того часу, як цей самовпевнений барон дав йому зрозуміти, що він знає, кого підставив Міллер замість Поля Шеньє, начальник служби СД остаточно втратив спокій. Не будь цього, він давно б заарештував Моніку, того самого дня, коли, розбираючи папери Заугеля, знайшов всі його помітки, що стосувалися мадемуазель Тарваль. Після її поїздки в Бонвіль, що так дивно збіглася з нападом макі на ешелон із зброєю, в нього самого виникла проти неї підозра. Генріх фон Гольдрінг його тоді збив, і він мало й сам не повірив, що дівчина їздила у чисто амурних справах. Не те що повірив, а просто закрив очі, не схотів далі заглибитися в цю справу. І, виявляється, даремно. Заугель зробив розумніше, і йому пощастило натрапити на слід зв'язку, який існував між Бонвілем і керівниками місцевого руху Опору. І коли б не його смерть, коли б той дурень з електростанції, що погодився бути інформатором Заугеля, був обережніший, о, тоді б у Міллера вже зараз були всі матеріали, які б довели, що мадемуазель Моніка не дурно так ласкава до Гольдрінга! І, заарештувавши Моніку, він дізнався б про все, що йому треба. Якби не Гольдрінг. Проклятий Гольдрінг, що став на його шляху. Ненависний Гольдрінг, перед яким він мусить запобігати, мало не лизати йому чоботи, лише тому, що він названий син Бертгольда і скоро стане його зятем.
Припустимо, він заарештує Моніку. О, Гольдрінг тоді викладе всю цю історію з Базелем, якого він, Міллер, підставив замість Поля Шеньє і за якого одержав кругленьку суму в п'ять тисяч марок. А тоді доведеться повернути не тільки ці злощасні марки, від яких не лишилося вже й сліду, а й відповідати перед тим-таки Бертгольдом! Ні, Моніку він поки не буде чіпати. Але за кожним її кроком наглядатиме, чекатиме слушної нагоди.
Міллер вважав, що мине певний час і тоді ніяка експертиза не зможе встановити, хто ж насправді був похований під ім'ям Поля Шеньє. Тоді б у Гольдрінга не лишилося проти нього ніяких речових доказів. Але всі обставини складаються ніби навмисне проти Міллера. І треба ж було, щоб так усе збіглося, і Гольдрінг потрапив у полон саме до того загону, яким керує Поль Шеньє! І його міг пізнати не тільки Гольдрінг, а й шофер Еверса, який безумовно бачив у свій час фотокартку Поля Шеньє. Отже, неприємності могли виникнути з зовсім несподіваного боку. Та й так не все минулося тихо й гладко.
Шофера довелося ліквідувати, організувавши автомобільну катастрофу. Але це поставило Міллера в ще більшу залежність від Гольдрінга. Почувши розповідь про аварію, він, спокійно посміхаючись, кинув:
— От коли і Пфайфер помре, тоді, крім мене, ніхто не впізнає в партизанському командирові Поля Шеньє.
Це був натяк досить прямий і відвертий. І Міллер мусив змовчати.
Ні, піти на розрив чи погіршення взаємин з Гольдрінгом він не може! Навіть у тому випадку, коли б пощастило точно встановити, що Моніка справді зв'язана з макі. Це поклало б пляму на репутацію барона — адже про його прихильність до цієї красуні знали всі. Розлютований і такий гарячий, Гольдрінг напевне помстився б Міллеру, викривши всю історію з Базелем, наскаржився б Бертгольду і змалював би Міллера в такому світлі, що довелося б думати про порятунок власної шкури, а не про кар'єру.
Було над чим посушити мозок!
І Міллер сушив його недаремно. Після довгих роздумів він знайшов інший вихід.
Але чи не зробить він помилки, вплутавши в цю справу самого Бертгольда? Той церемонитися не буде. А що, коли зробити так…
Міллер підбіг до стола, схопив аркуш паперу і самописну ручку і написав шифрованого листа.
«Вельмишановний гер генерал-майор Бертгольд!
Насмілюся звернутися безпосередньо до Вас, обминаючи інші інстанції, оскільки мною керують і почуття найщирішої до Вас пошани, і водночас почуття щирої дружби до Вашого названого сина, Генріха фон Гольдрінга, який своїми здібностями, культурою і поводженням завоював симпатії всіх, хто мав честь мати з ним справу.
Але барон, можливо, по молодості своїй дуже довірлива людина, і цим почуттям, властивим благородним натурам, можуть скористатися вороги. У мене є підозра, що молода і красива дочка хазяйки готелю, де проживає барон, користується його великою приязню і довір'ям, хоча вона того й не заслуговує, оскільки моя служба має проти неї компрометуючі матеріали, які дають підстави запідозрити мадемуазель у симпатіях до французьких терористів. Я не зважуюсь заарештувати і допитати мадемуазель, бо цим самим я кинув би тінь на чисте ім'я Вашого названого сина. Як до його батька і досвідченого і вельмишановного начальника свого, звертаюся з цим листом, прохаючи від Вас поради і вказівок.
Завжди готовий до Ваших послуг. З щирою пошаною
Перечитавши написане раз, другий, Міллер знайшов, що лист цілком достойний того, щоб бути відправленим високому начальству. Він запечатав його за всіма правилами секретного документа, надписав адресу і наказав черговому негайно, через спецкур'єра, відправити пакет у Берлін.
Але повернувшись додому, Міллер довго не міг заснути. Він пригадував рядок за рядком, у думках перечитував кожну фразу.
А що, коли Бертгольд зажадає від Гольдрінга пояснень? Чи варт було заварювати взагалі цю кашу?
Лише під ранок Міллер заснув тривожним сном людини, яка не певна, що її чекає завтра, — подяка чи суворе покарання.
Фанфари перед ранковими передачами сурмили 6 і 7 липня, 8-го фанфар не було чути, а 9-го радіо почало сповіщати про шалені контратаки російських військ. 10 липня слово «контратаки» зникло, замість нього з'явився вираз: «Наші частини ведуть запеклі бої з атакуючим противником».
Для Еверса стало ясно: грандіозна, давно обіцяна і широко рекламована операція провалилася!
Почувши останнє зведення ввечері дев'ятого липня, генерал занедужав. Він пролежав кілька днів, іноді ще прислухаючись до повідомлень. Та коли почув про «дальше скорочення лінії фронту», зовсім виключив радіоприймач.
Отже, замість реваншу, армія фатерланду зазнала ще одної поразки, моральне значення якої за даних обставин було чи не гірше, ніж після загибелі армії Паулюса.
Коли після хвороби Еверс вперше прийшов до штабу, Генріх і Лютц мимоволі перезирнулися: генерала важко було впізнати, так він зблід, зсутулився, постарів. Того ж дня, від імені генерала, Лютц надіслав командирові корпусу телеграму. В ній Еверс посилався на дуже поганий стан здоров'я і просив дати йому тижневу відпустку для поїздки до Парижа, щоб порадитися там з лікарями.
На цей раз прохання Еверса було задоволене — йому дозволили відлучитися рівно на тиждень.
Напередодні від'їзду генерал викликав свого офіцера для особливих доручень:
— Ви були в Парижі, гер Гольдрінг?
— Ні.
— А що б ви сказали на мою пропозицію поїхати туди на два тижні?
— Я був би вдячний, гер генерал, подвійно: це дасть мені змогу побачити столицю світу, як називають Париж у літературі, а головне — ще раз переконатися у вашому приязному до мене ставленні.
— По-моєму, бароне, вам треба було обрати дипломатичну кар'єру, — пожартував генерал. — Так справа от у чому: в Парижі відкриваються двотижневі курси для офіцерів — представників штабів дивізій, окремих полків і особливих батальйонів по вивченню нових засобів протитанкової оборони. Ви поїдете на ці курси, щоб потім передати свої знання офіцерам дивізії. Заняття розраховані на три години в день, отже, ви
