«Волині» 1964 р. т. І. 126 подає: «Не на добре сова кричить, — видно, біду накликає».
У «Землі» О. Кобилянська розповідає: «У день перед смертю чорні ворони окружували безнастанно криту хату, мов би там лежав труп і ждав на них довго»… «Не дурно перелетів мені чорний ворон дорогу, — тут має бути або моя смерть, або я не витримаю» (ст. 190).
Крук — трупожер, і віщує лихо; так само й коршак. Ворони віщують і погоду: Ворони крячуть — зміну погоди бачуть (приповідка). Так само сова або пугач вночі своїм криком віщують лихо та нещастя, а то й смерть. Сорока стрекоче, бо гостей хоче, сорока стрекоче — новина буде, але не все добра, пор. у «Слові о полку Ігореві»: «Не сороки встріскотали» коли за втікаючим Ігорем погнався Гза з Кончаком. Так само й «
Про орла Лексикон 1627 р. на ст. 150 подає: «Орел — птах, который на пятсотноє лѣто обновляєтся в источницѣ воднѣ, паки юн бываєт».
Коли миша з'їзсть щось Святе, напр. кришки з паски, вона перетворюється в кажана (лилика).
Сокіл завжди символ хоробрости та скорости, й дуже далеко бачить.
Деякі птахи допомагають людині проти злої сили, — таким здавна є півень. Коли він проспіває північ, то заганяє тим усяку нечисту силу по своїх місцях, і вона мусить кидати наш світ. Лякає півень і мерців, і, побачивши півня, вони втікають до своїх могил, чому на цвинтарях-кладовищах у нас звичайно фігури з бляшаним півнем на них: мерлець побачить півня і сховається назад у могилу.
Півень кілька раз на добу співає, а особливо опівночі й над ранком; коли він заспіває невчасно, це на зміну погоди. Півень прикрашує обійстя — хату: Без півня хата глуха, каже приповідка. «Червоний півень» здавна став символом пожару, підпалу; пустити «червоного півня», — це підпалити хату.
Про те, чому «кур» (півень) конче співає певного часу, були оповідання вже з давнього часу. Хронограф XVII в. (Барсова) вияснює так: Кожного дня доручує Бог стам Анголам зодягати сонце, і зараз огненні птахи небесні, що звуться фінікси та халендрії, літають перед сонцем, мочають свої крила по дев'яти десятикротно в океанській воді, і кроплять крилами, і цим гасять сонце, щоб воно не попалило промінням усього світу. І обгорають від соняшного вогню тим птахам крилля, і вони стають голі, як поскоблені.
А як зайде сонце, тоді ті птахи купаються в великій океанській річці, і знову відновлюються і опірюються їхні крилля. Ось тому й півень зветься куром, і він має під своїми крильми біле перо тих небесних птахів, і коли сонце йде від заходу на схід, тоді те перо свербить у півня. Коли ж Анголи несуть одежу від Престолу, тоді півень зачухається, і, відкривши очі, прокидається, повідомляє тим небесним птахам бій, плеще своїми крильми, і звіщає світові воскресення.
А інше оповідання пояснює так: «Сонце ходить у 'повітрі вдень і вночі, і низько летить по океану, не замочившись. А в океані є кур (півень), що має голову до Небес, а море йому по коліна. Коли сонце вмивається в океані, тоді вода захвилюється, і хвилі починають бити кура (півня) по пір'ї. А він, очутившись від хвилі, кричить «кукуріку!», що значить: «Світлодавче Господи, подай мирові Світло!». І коли те заспіває, тоді всі півні співають одного часу по всій вселенній» (рукопис 1531 р.).[46] З глибокої давнини півень уважався в нас за птаха жертвенного; з давнини ж по ньому гадають.
З дуже давнього часу в нас поширене поважання бузька чи бусла (боцяна, чорногуза), як символа праці й прив'язаности. Займати бусла не вільно, а то він хату спалить. Де він покладе своє кубло, тій хаті все буде щастити; та й сам бузько для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Бо бусел — птах побожний.
Бусел завжди пильно береже свою оселю, на якій він сидить. «На клуню часто кладуть старе колесо, — щоб бусли кубло клали, бо це береже клуню від пожежі» (Вовк Ф.: Антропологія 113). Бусли вилітають на зиму в Ірій, а на весну вертаються неодмінно на своє попереднє кубло.
Наш поет П. Филипович про це пише:
Шануй гніздо старого чорногуза, — Він стереже і клуню, і стіжка.
Пугач звичайно провіщає смерть. У «Кобзарі» Т. Шевченка: Пугач над стріхою в вікно завиє (вид. 1947 р. ст. 214), — на смерть.
Так само й сичі: «Сичі вночі недобре віщують на коморі» («Кобзар» 129).
Сорока на своєму довгому хвості звичайно віщує новини.
Цвіркун в хаті шанується. «Люди твердять: цвіркун у хаті — щастю бути» (Рибак ст. 526). «Коли співає цвіркун під час розмови про справу, — добра прикмета» (там само 319).
Багато є різних переказів про плазунів. З гадюки виростають чорти, і тому вона нечиста. Усі гади на Чесного Хреста ховаються до свого Вирію, а тому небезпечно цього дня йти до лісу. Але від гадюки відрізнюється вуж, — він сильно допомагає тій хаті, де живе, і приносить їй щастя, тому вбивати його не вільно.[47] Навпаки, гадюка дуже шкідлива, особливо т. зв. полоз (згадується в «Слові»»), і за її забиття відпускається сім тяжких гріхів. Убити гадюку — це ніби сім Літургій прослухати. Заклинання на злих плазунів відоме з найдавнішого часу. Напр. Біблія в Книзі Єремії 8. 17 згадує про закляття на вужів та гадюк:
Бо ось я пошлю проти вас тих вужів та гадкж, що немає закляття на них, і вони вас кусатимуть, каже Господь.
Так само й легендарний змій може сильно шкодити людині. Вогненний змій чи дракон, звичайно багатоголовий, частий в народніх віруваннях, і часто виступає, як зла сила, як демон. Такі змії нападають на сонце чи на місяця, й тоді стають затьми. Люблять такі змії засісти в якомусь озері біля міста, і пожирати людей, вимагаючи собі ще й царівни. Власне такого багатоголового змія вбив Св. Юрій.[48] По ночах змій літає до деяких жінок і з ними живе. Взагалі ж полове співжиття жінок зо звіриною в переказах не рідке. Змій, живучи з жінкою, сильно її сушить, і є приміта: якщо жінка суха, аж світиться, то певна ознака, що до неї ночами літає змій.
Етнографічний матеріял дає багато оповідань про співжиття зо змієм, те саме дають і письменники. Напр. П. Мирний, «Хіба ревуть воли»: «Казали, що до Мотрі кожної ночі змій у димар літає» 18. Нечуй: «Одна жінка бачила на свої очі, як огневий змій упав у. вивід над хатою» І. 133.
Взагалі змії — постійна погроза світу, чому з ними борються лицарі — герої, а особливо Святі: Юрій, Димитрій та Феодор. Змієборство — це давній і дуже поширений мотив у наших казках та легендах. Сюди належить і наша стародавня легенда про київського змієборця Кирила Кожем'яку, що забив змія, який вимагав собі великої людської данини й щоденно пожирав усіх.
Християнство перетворило змія на нечисту силу, а то й на простого перелесника. Постає змій з тієї гадюки, що сім літ не чує ані людського голосу, ані дзвону, тоді в гадюки виростають крила, і за сім літ вона стає змієм.
Легенди про змія відомі багатьом народам, і на утворенні їх знати багато найрізніших впливів.[49]
Про віру в оборотництво подаю далі, в розділі VIі: Відунство, ст. 184–187.
Дуже часто пізнають погоду по птахах чи по худобі. Напр. Коли ворони понадуваються, — то на мороз. Як гусак ховає носа, то на холод. Поговірка: Надувся, як кулик на вітер (М. Вовчок II. 83, III. 281). У «Люборацьких» Свидницького 4: «Знать на вітерець збиралось, бо свиня попала шлею в зуби й почала тормосить».
На зиму пташинний світ відлітає в Ірій чи Вирій, а на весну вертається назад. Лророк Єремія 8. 7 вже подає про це: І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого.
Про Вирій розповідаю далі, в розділі VIII.
