при несподіванках: «Щось велике в лісі здохло!» Взагалі, звірина може віщувати; напр. коли кіт треться біля ніг або вмивається, — гостей ворожить. Звірине молоко має чудодійну силу, злу чи добру, і це сильний середник при чаруванні.
Як курка заспіває півнем — на нещастя. Б. Грінченко (вид. 1963 р. т. II) пише: «Ох, лишечко, лишечко! Не дурно ж у мене зозуляста курка півнем співала: оце ж воно й сталося!.. Я так і вгадувала, що буде нещастя: або пошесть, або голод, або війна»… 550.
Домовий скот був завжди в великій опіці наших предків, і про нього існує велика сила найрізніших вірувань. Скотарство було сильно розвинене, і скот поважався за членів родини й підпадав опіці й охороні домового бога. Нечиста сила або зла людина, коли хоче пошкодити господареві, зачинає зоч шкоди його худобі. Волхви й різні чарівники вміли допомагати скотині, і тим підтримували свій авторитет. У наших гуцулів у Карпатах давні вірування про худобу (маржину) позосталися в повній свіжості ще й тепер (пор. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського).
Християнство мусіло рахуватися з таким близьким стосунком людини до свого домового скота, і взяло його під свою опіку. В Требнику знаходимо аж три давні Чини для домового скота: 1. Чин Благословенія огради скотов, сиріч стайні, 2. Молитва во єже благословити стадо, і 3. Чин противу губительству скотов. Церква просить Господа, «да не ізволиши погибнути скотом, без них же человіческий род воспитатися не можеть», і молиться, «о єже всякія козни отгнати, і всякеє чародійство от сея огради ізвергсти», «Ізбави стадо от насилія діаволя, і от всякого навіта врагов, і воздуха смертного, всякую зависть, і іскушеніє, чаровства же і волшебства, от дійства находящого діавольского, отгоняя от него». «Ти, Боже, от сих скотов всякія лесті сатаніни отжени, сотвори здраву пищу, отжени сатанинство, да угаснеть в них всякая вдасть діаволя. Сохрани я (їх) от злости іли рвенія людей злобних, от обаваній чародієв, діаволов, чародійств і нечистих духов».
Для скотини, особливо для корів, здавна дуже помічна сіль, і її додають скотині до їжі ще й тепер. Цікаво, що в Требнику є особлива «Молитва над солею», а в «Чині Благословенія огради скотов» про це молиться: «Владико, Отче Святий, сохрани сія скоти сею тварією соли, юже о імені Твоем благословлю і сим скотом подательство творю».
В Требнику в «Чині на нивах» є стародавнє «Заклинаніє Св. Мученика Трифона», а в ньому згадується* «Ангел Божий, іже над звірьми».
«Блаженний, хто й скоти милує», — це завжди пам'ятається серед українського народу, і добрий господар уважає гріхом непотрібно мучити свою худобину, напр. не буде їхати на перевантаженій фірі, коли може йти пішки. Милування худоби наказує вже «Руська Правда» XII віку.
Так само в народньому віруванні повно легенд і про птахів. Деякі птахи, особливо великі й сильні, як орел, сокіл і ін., сильно поважалися, як символ сили. Птаство в народніх творах завжди антропоморфується, розуміє людську мову й розмовляє.
Зозуля (старе: зегзйця) — символ суму та вдівства. Вона віщує весну, бо в неї оселюється весняне божество. Це віщий птах, тому пророкує людині число позосталих літ життя, пор.: То тобі зозуля накувала.
Пор. у «Кобзарі» Т. Шевченка: «Зозуля кувала, правдоньку казала, — буду сто літ жити!» ст. 93 вид. 1947 р.) У «Лісовій пісні» 12 Л. Українка про зозульку подає: «Зозулька масличко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа».
Кує зозуля тільки на весні, від Благовіщення до Івана, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «подавиться», перестає кувати.
Народні оповідання переказують, що зозуля вбила свого чоловіка збзула, як перелітали море, а тому Бог покарав її: вона не має пари й не в'є «власного гнізда, а підкидає свої яйця до чужих гнізд.[43] Друга легенда, навпаки, розповідає, що з 6 з у л сам покинув зозулю, і вона стала символом вічної вдовиці чи засмученої жінки; тому в «Слові о полку Ігореві» «Ярославна зегзйцею рано кичеть». Коли весною вперше почуєш кування зозулі, а в кишені є гроші, то щаститиме тобі цілий рік.
За оповіданням Б. Грінченка «Під тихими вербами» 1901 року ст. 375 зозуля постала так: «Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би. Дак вони зійдуться в гаю нищечком та й сидять там, цілуються-милуються… То сміються, з закоханнячка свого радіючи, то плачуть, свою нещасливу долю згадуючи. А самі такі — як сонечко… А батько князь ішой гаєм, як чорна хмара… Вже довідався!.. А козак, лиха не чуючи, до неї й каже: «Ти ж моя зозуленька!» та й пригорнув. А князь як кинеться туди: «Будь же — каже — ти, проклята, навіки зозулею!» Дак вона — пурх! та й полетіла з рук у козака… І літає тепер пташкою-сиротою, та й плаче»… 375.
Так само й чайка — символ засмученої жінки, що стала чайкою по смерті свого чоловіка, і взята чи то Богданом Хмельницьким, чи Мазепою за символа матері — України, що вивела діти при битій дорозі; взагалі вона — символ матірнього побивання за дітьми. Символом тужної жінки являється також і горлиця, перепілка та леб і д к а.
Голуби в багатьох народів символ щирої й ніжної та вічної любови: Любляться, як голубів пара, тому фігурками голубів оздоблюють коровай. Лебідь часом віщує й лихо, коли кричить. К а н я п'є тільки дощ, а не готову воду, тому й приповідка: Виглядає, як каня дощу. Качка — символ забарности, несили: Бодай тебе качка копнула!
Соловейко сильно скрізь поширений, і про нього повно легенд та оповідань. Ось одна:
«Соловейко був колись людиною, та став пташкою. Одна мати та прокляла своїх діток — сина й дочку, що вбили її мужа — вужа. Синок каже: «Не вбивай, сестро!» А сестра не послухала, вбила. За те мати й прокляла їх. Синові ж каже: «Лети ти, сину, сірим соловейком, та щебечи людям і пізно і раненько, щоб тебе люди слухали й ненаслухались». А ти, каже, дочко, стань жалкою кропивою, щоб тебе люди проклинали, щоб тебе з городів викидали».. От, син полетів соловейком, а дочка стала кропивою»..[44]
Коли Христос помер на Хресті, і прийшли воїни перебити голінки, то горобці все кричали: «Жив — жив!» І голінки перебили. А голуб: «Умер!» Через це голуби в людській пошані, а горобці мусять по смітниках шукати собі поживи.[45] На зиму на Семена горобців забирає до себе чорт, тому стає їх мало Яструб, коршак — символ хижацтва. В о р 6-на — роззява. Ластівка — символ весни, її не вільно брати до рук, а хто візьме, того обсяде ластовиння. Де ластівочка покладе собі кубельце, там буде щастя. На Семена ластівочки ховаються по криницях, позщіплювавшись лапками.
Бджола — «Божа пташка» (Номис, 9), або «Божа мушка», захавити її гріх. Вона освячує й свій мед, що стає необхідним у святкових обрядах, напр. у Різдвяній куті, або в церковному коливі на Похоронах чи поминках. Бджолярство — Святе зайняття, пасіка — Святе місце, а пасічник — побожна людина. Віск, як виріб бджолиний, також Святий» тому тільки він іде на церковні свічки. Наші предки любили «бортництво» (борт — улик з дерев'яного дупла) й жили з нього, і мед у їхньому житті грав показну ролю. Взагалі бджола — символ працьовитости: Будь робоча, як бджола (приказка).
Церква так само любовно поставилася до бджіл, і взяла їх під свою опіку. До Требника внесено два Чини про бджіл: 1. «Чин Благословенія пчел» і 2. «Благословеніє роєв пчельных, во улія нова всажденних». Церква молиться: «Да разоряться і погибнуть вся обаянія, аще кая суть на місті сем», бо пасіка мусить бути місцем чистим від злої сили, диявольської й людської, «да явиться неподвижним. многими лукавстви, і непоколебим зазорним обаянії, от всякого коварства волшебного сохранен». Святий Пророк Іван Хреститель, що жив на пустині диким медом та акридами, узятий Церквою за охоронця бджіл і пасік, а пізніше такими стали Св. Зосима і Саватій (Соловецькі), і їхні Ікони держать по пасіках.
Сонечко чи Божа корівка, коли посадити на руку, злітає в тому напрямі, куди дівчина заміж піде.
Деякі птахи з глибокої давнини стали лиховісними, напр. ворон чи ворона, а також
Сова, коли кричить, то це на біду, і таке повір'я існує в Україні ще й сьогодні. Напр. Харченко в
