Гізель у своєму творі «Синопсис» (коротка історія) 1674 р. й інші. В деяких місцевостях обливають тих, хто проспав Великодню Утреню.
Проти цього обливання московський цар Петро І видав був 17 квітня 1721-го року наказа, забороняв його Духовний Регламент, але це нічого не помогло, — обливання таки позосталося й до сьогодні, більше в Україні Західній, а в Східній мало знане. У деяких місцях особливо намагаються облити Священика. Див. далі розділ IX ст. 288–289.
На Купайла так само купаються, а вогонь кладуть так, щоб, перескочивши через нього, попасти
просто в воду, бо вона на Купайла сильно цілюща.
Вода має також і віщу силу, і по ній і на ній гадають, особливо на Святах. Дівчата дивляться в воду й можуть побачити свого судженого. Ввечері на Купайла пускали вінки на воду, й куди вінок попливе, в ту сторону дівчина вийде заміж; коли ж не попливе — заміж не піде; а коли вінок потоне, дівчина того року помре.
Християнство взяло воду під велику свою опіку, — бо шанування її було ще до нього, — навіть воду домову з колодязя. В Требнику маємо аж три Чини відносно колодязя: 1. Чин Благословення новаго кладязя, 2. Чин о копанії кладязя й 3. Молитва над кладязем новим, в яких проситься Господа: «Отжени (від води колодязя) всякую сопротивную дітель (дію), і дійство діаволє, і всім приємлющим і піющим от нея, і миющимся єю даждь бути во здравіє, і изміненіє всякія страсти і недуга, і во ісціленіє всякія болізні».
Вода в Старому Заповіті мала велику ролю, і такою перейшла й до Завіту Нового, і Богоявленська вода вживається для Освячення всього оскверненого, бо нечиста сила сильно боїться власне освяченої води; пор. приповідки: Боїться, як лорт свяченої води, Не боїться чорт кадила, але кропила, й т. ін.
З глибокої давнини по Церквах в
6. Повітря
Остання стихія, повітря викликало увагу первісної людини тільки своїм відступленням від звичайного свого стану. Вітер звертав на себе завжди велику увагу, особливо людей приморських, впливав на життя людини, чому й постало в нас навіть окреме божество, — Стрйбог, бог вітру, про якого розповім у наступному III розділі.
Про вітер склалося багато різних повір'їв. Напр. хто сильно свище, той викликує великий вітер Хто ж свище тихо й лагідно, той викликує тихий вітерець. Тому при віянні збіжжя звичайно тихенько присвистують, щоб вітер не пустував, а віяв лагідно.
Символом вітру при заклинаннях завжди служить дмухання, — як вітер розгонить хмари, так дмуханя, звичайно поєднане з плюванням, розгонить злі сили, або взагалі хоронить від різних злих духів. А вихор, на думку простого народу, це чортове весілля: «чорт з відьмою береться». Коли несеться вихор, кинь перехрещеною сокирою чи ножем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть скривавлені. Під час бурі й грози запалюють страсні або йорданські, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські) свічки, що відганяють страх від людини, а комини затикають, щоб до хати не вскочила нечиста сила, коли за нею женеться Перун, або Св. Ілля.
Марко Вовчок подає: «Була одного разу велика буря, — Гапка запалювала перед Божником свічечки, старий читав Молитви голосно» (III. 385).
Коли в горах бушує гірська метелиця, то це несеться дияволова мати.
Повітря завжди наповнене густо духами, серед яких багато є й злих, що отруюють його на шкоду людям та худобі. Так само багато є в повітрі духів, що можуть стримати дощ, або навпаки, давати його забагато. І люди здавна молилися й приносили жертви різним божкам повітря, щоб не псули його. Віра в повітряних богів — загальноіндоевро-пейська, повстала в глибоку давнину.
За давнім віруванням, що ввійшло і в давні книжки, вітри — це чотири істоті, що дмуть з чотирьох боків світу (світ — чотирокутний). Звідси й часте наше прислів'я: «Йди собі на чотири вітри!» Старі малюнки малювали світ чотирокутним, і з чотирьох його боків намальовані чоловіки, що сильно дмуть; звідси й переконання, що вітрів чотири. Звідси й повне очоловічення вітру, яке звичайне в наших піснях, і яке знаходимо ще в «Слові о полку Ігореві» 1187-го року, де Ярославна звертається до Вітра-Вітрила, як до живої істоти. Було в нас і Свято вітру, що святкувалося 15-го липня, на день Св. Кйрика, коли не вільно робити біля сіна, бо вітер усе рознесе.
Церква з глибокої давнини взяла повітря під свої ревні моління, і молиться «о благорастворенії воздухов» за кожною своює Службою. Апостол Павел у своєму Посланні до Єфесеян 2. 2 згадує «князя, що панує в повітрі», цебто диявола, а звідси це переконання ввійшло й до церковних Пісно-пінь; напр. у «Каноні молебному на ісход душі» (пісня 4) згадується диявол, як «воздушний князь». В Молитвах Требника часто згадується повітря, напр.: «Сія сімена, іже воздухом і дождем воспитати благоволив єси», «Да воздуха мирность пода-деши» (Чин обхожденія полей), «Ізбави от воздуха смертного» (Молитва во єже благословити стадо), і т. інші.
Ось чому до Требника ввійшли й окремі Чини:
1. Молебноє пініє, піваємоє во врем'я бездождія,
2. Молебноє пініє, співаємоє во врем'я безведрія, егда дождь многий безгодно ідеть, і 3. Молебноє пініє во врем'я губительного повітрія і смертоносния зарази. Від стану повітря залежить погода, а від погоди залежало життя первісної людини, тому його вірування густо населили духами з повітря.
7. Рослинний світ
Декотрі з дерев, особливо великого розміру, сильно поважалися ще з глибокої давнини, і то в багатьох індоєвропейських народів. Такі дерева, як дуб, бук, липа й подібні, вважилися незвичайними, бо їх любили боги й жили на них. Почитання дуба загальновідоме. Персоніфікація дерев у казках, піснях, поговірках дуже поширена; пор. випадки в піснях-баладах, коли дерева говорять людською мовою, якщо їх хотять рубати.[30]
Костянтин Порфіророджений (911–945—959, Ве асітіп. 9) свідчить, що руси молилися й жертви приносили («жерли») під великим дубом. Початковий Літопис (ПСРЛ 1.263) подає, що поляни приносили жертви «рощеніем», цебто рослинами; те саме твердить Єпископ Кирило Турівський XII віку, а також і Літопис Густинський (ПСРЛ 11. 234, 257). Вказівками на стародавнє шанування дерева в нас позосталися й такі обрядові речі, як весільне вільце, купальське деревце, биття вербою у Вербну суботу й т. ін., — усе звичаї дуже давні.
Древопоклонство, цебто поклонення «ращеніям» було в нас загальне; гаї та дерева вважалися священними, але про наш культ деревопоклонства знаємо мало. У своїй основі культ цей має, звичайно, сільськогосподарче значення. Священні дерева знані вже в семітів (пор. Прип. Соломонові 13. 16–17). Проф. Е. Аничков доводить, що на тому місці, де тепер знаходиться Києво-Печерська ^Тавра, давніше був священний гай, в якому стояли київські боги, а серед них, може, й Перун (Язичество й древняя Русь, ст. 324–325)..
Перекази про дерева.
Коли дерево перестає родити, його на Різдво чи на Новий рік направляють ритуальної перевязують перевеслом або клоччям, або роблять на ньому Хреста тістом. Крім цього, неродючому дереву на Новий рік
