любов часто вживаються
Деякі зілля, коли їх носити при собі зашитими в сорочку чи в що інше, бережуть від злої сили. А часник від цього завжди охороняє. О. Кобилянська («Земля» 105) розповідає: «Він боявся сили деякого зілля, яке, замовлене лихими словами й підкинене під яку річ або під товарину або й вулій, могло довести до великого нещастя, а не раз до смерті».
Зілля дзвінець розростається на пустій землі, його дуже мало, і воно має есхатологічне значення: Як зародить дзвінець, буде світу кінець.
Є й нечисті зілля. В чортополоху сидить нечистий, і він полохає людей, як чорт. Нечиста сила водиться також у будяках та крапиві. Чарівниць та упирів палили вдавнину на терновому вогні.
Часник охороняє проти чарів та зроків, і взагалі проти злої сили. Це талісман, що хоронить людину проти всякого лиха та пошестей, особливо ж проти гадюк. Часник уживається і в ритуалі, напр. його вплітають до коси молодої перед Вінчанням.
Стародавня пошана до зілля, створеного на користь людям, і що може дати здоров'я, сильно відбилася і в церковному Требнику, і Церква освячує зілля (й плоди) на Маковея 1-го серпня), на Спаса (6-го серпня) і на першу Пречисту (15-го серпня). В Требнику вміщені й окремі дуже давні Молитви: 1. Єже освятити какоє либо благовоннеє зеліє, 2. На Благословеніє рути і прочих зелій ядомих, і 3. На Благословеніє зелія противу недугом.
В Молитвах цих просимо Господа про всякі зілля, що принесені до Храму: «Благослови і освяти, і рабов Твоїх сих, приємлющих зелія сія с сіменами, от всякія скверни очисти, і доми їх всякого благовонія ісповни, во єже бути сим і всім вірою хранящим я, і кадящимся іми в соблюденіє'і ізбаву от всяких вражих прилогов і во отгнаніє всякого мечтанія, от дійства діаволя находящого».
«Молимтіся, да от всіх їм кадящихся, кропящихся, на місті своєго обиталища содержащих і полагающих є, ядущих, абіє сопротивний тілом і душам рабов Твоїх враг діавол отбіжить, і боліє Твоєму созданію ругатися, і їх возмущати і обідити не дерзнеть».
«Благослови, да кождо, іже ім покажден будеть іли у себе імієть є, враг ему нічесоже вредити возможеть, в немже місті окропиться, здравіє
'принесеть, і да отступить, і да ужаснеться діавол, і ізбіжить, ніже дерзнеть прочеє сія созданія вредити».
Як бачимо, Церква освятила вживання різного зела на лікування людини, і тим забрала це з рук волхвів і інших чарівників, що вдавнину тримали зіллярство в своїх руках, і тим тримало людей біля себе.
Як знаємо, вдавнину було багато рукописних «Травників» («Гербаріїв) та ін. У Лексиконі 1627 р. Памви Беринда на ст. 337, виясняючи слово пружіє — коники, автор подає: «О сем чти Книгу, реченную: Корнукопіє».
Плоди та збіжжя.
Багато є різних оповідань і про
Недозрілий мак забиває голову, тому й сам мак став синонімом глупоти: «їж, дурню, бо це з маком» (приказка). Гарбуз — символ відмови, і дівчина, відмовляючи парбукові, за якого її сватають, дає йому гарбуза; звідси гарбуз і до легкої лайки ввійшов: Гарбуз твоїй матері.
Мед (нова форма: мід), як продукт роботящих бджіл, здавна поважається й уживається в ритуальних обрядах на весіллі, похоронах і ін. Б і б, особливо сухий, сильно мулький, тому став символом дошкульности, пор. Всипати йому бобу! Хміль здавна служить символом родючости; коли молода йде до Церкви на Вінчання, мати обсипає її хмелем. Просо, гречка й коноплі віддавна мають і сексуальне значення, і то не тільки в нас, але і в багатьох інших народів; Венера серед своїх прізвищ мала й «просяна богиня». Гаряче парне просо, особливо на печі, чи пахкі коноплі та гречка тягли до себе чоловіків і жінок. Звідси й поговірка: Не пхай носа до чужого проса. Високі коноплі завжди давали добре сховище, тому й стали символом безпеки: Лізь у коноплі. Вискочив, як Василь з конопель.
Хліб іще з глибокої давнини в великій повазі.[38] Він основа життя, Божий Дар, на нього кажуть «Святий хліб», їсти хліб можна тільки з непокритою головою; при ньому не вільно лаятись або що клясти. Коли хліб упаде на землю, його треба піднести, обдмухати, поцілувати й покласти на стіл: Святий хліб не може бути під ногами.
Як починають їсти цілий хліб, то ножем роблять на ньому Хреста і тоді вже ріжуть, — це є і в інших слов'янських народів. Коли сватають, мати приймає хліб, цілує його і кладе на стіл (П. Мирний II. 121). У стародавньому Збірнику XVIII в. читаю: «Гріх єсть лівою рукою ясти» (з мого Архіву ст. 2366).
Культ хліба в українців ще й тепер сильний, і він частий в ритуальних обрядах. Хліб — символ розмноження, тому він грає велику ролю на весіллі. Він же символ щастя взагалі, і тому поважну нову людину зустрічають з хлібом, з хлібом ходять у Свята до поважаних людей. Обмін хлібом — ознака повної згоди, що позосталося на сватанні й дотепер. На заручинах молодих благословляють хлібом, і взагалі хліб уживається при батьківському Благословенні.
У «Волині» Харченка (І. 237) читаємо: «Дала шматок свіжого хліба. Максимцьо хліб поцілував, поцілував і тітку в руку». Харч. І. 237.
Весільний коровай — це ритуальний священний жертівний хліб, що заступив м'ясну жертву. Слово «коровай» порівнюють з санскрит. Ьтата, ст. сл. кравай, лат. саго — м'ясо, пор. і крава — корова, кров, литовське Ьагаізгіз — хліб, пиріг, а це ясно вказує, що коровай — весільна жертва богові. При неможливості повінчатися, молоді беруть шлюб обрядом благословення хлібом. Хліб в українців завжди має соняшну, круглу форму. Андріївська «к а л а т а» — це різдвяний хліб (див. далі). Хліб уживається також і на похоронах: покійному на труну в останню дорогу кладуть хліб, щоб мав чим живитися в далекій подорожі.
Коли йдуть у гості на новосілля, неодмінно йдуть з хлібом, як символом багатства та щастя. Хліб — найголовніша їжа: Як є хліба край, то й під вербою Рай (приповідка). Хліб з глибокої давнини також і ознака пошани, тому поважаних людей стрічають хлібом. Хто їсть початок хліба, цебто край, яким він горнеться до другого, т. зв. «цілушку», того будуть цілувати дівчата чи хлопці.
Так само поважається й сіль, і часто вживається неодмінно при хлібі, напр. при Благословеннях, зустрічах і т. ін., і взагалі сіль часта при ритуальних обрядах. Крім цього, сіль охороняє від чарів. Поважання солі йде в нас іще з Чорноморсько-дунайської доби нашого життя, коли солі в нас було подостатку.
П о л е з усім, що на ньому, Церква так само дуже рано взяла в свою опіку, і в Требнику маємо: 1. Молитва над сїянієм. 2. Чин, биваємий на нивах, іли вертограді (в садку), аще случиться вредитися от гадов іли іних видов, і 3. Чин обхожденія полей насіяних. Тут просимо Господа про поля: «Сохрани є неврежденно от всякого чарованія і обаянія, і коварства лукавих человік». «Низпосли Святого Ангела Твоєго, да сохранить от всіх напастей діавольских».
Стародавні предки наші вірили в богів і духів, що керують деревами; але в Требнику, в «Молитві во єже устроїти корабль» подається християнський погляд: «Сам, Владико всіх, благоволиш бездушними древеси правити».
