Чорноморсько-Дунайської доби життя, прийшло від римлян. Як показав дослід Проф. Сонні, наша Доля — це римська Фортуна, що була сильно зв'язана з релігією. Доля буває добра й зла, діяльна чи лінива. Власне таке поняття фаталістичної Долі відоме скрізь, де тільки були римські впливи: у східніх слов'ян, у сербів, румунів, греків, іспанців.[86] Неминучість Долі — це світова віра.
На свято Катерини, 24 листопада, справляється обряд кликання своєї Долі: дівчат^ вилазять на воротя й кличуть Долю. Про неї існує багато різних легендарних оповідань, особливо ж, що краса не завжди йде з хорошою Долею. Є деякі казки, в яких герої збуваються своєї злої Долі й міняють її на добру.
Пор. вище 16: Рід і Рожаниця ст. 114.
19. Переплут
«Слово Св. Григорья, како погани кланялися ідолом» XI віку (див. його нижче в джерелах) твердить, що «словенський язик» приносить жертви Переплуту, «і верьтячеся, пьють ему в розіх». Так само й давнє «Слово Св. О. нашого Іоанна Златоустого» (І 407 р.) подає, що люди «вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплата (Пам. Учит. лит. Ш. 238). Звичайно, це вставка в Слово.
Але ближчих відомостей, що це був за божок, не маємо. Саме етимологічне значення слова свідчить, що може це було зле божество, що змушувало людину плутатися, блудити, близьке до Блуда. Взагалі ж це якийсь сумнівний божок.
20. Марена
Є ще одна стародавня богиня, — це Марена, богиня весни, добре знана у слов'ян, а особливо в українців, її завжди пов'язують з Купайлом, або й звуть жінкою його. Часом Марену в'яжуть з Мокошею.
Пам'ять Марени святкували двічі на рік: 1-го березня і вночі з 23-го на 24-го червня (за старим стилем), звичайно святкується разом з Святом Купайла.
Свято Марени постало дуже давно, — ще за чорноморсько-дунайської доби, за родового ладу. Стародавні пам'ятки, часто згадуючи Купайла, ніколи не згадують Марени. В Україні вона міцно защепилася, а в кінці переродилася на підступну жінку-чарівницю, а то й смерть. Свято Марени святкується над водою, звідси пішла, певне, й її назва Марена, від лат. Магіпиз — морський. Часті й інші фонетичні форми: Морена, Морина, Моряна.
Українська демонологія
1. Надприродні сили
В глибоку давнину первісна людина всюди довкола себе бачила багато такого, що було їй незрозуміле й сильніше від неї, що звичайно їй шкодило, і все те треба було не тільки вмилостивляти, але й зрозуміти. Зрозуміння довкільного світу давало первісній людині заспокоєння, бо навчало її відповідно жити, щоб не попадати в великі клопоти. Усі надзвичайні явища дуже рано були персоніфіковані, але злі духи звичайно отримували збірну назву, а не одиничне ім'я, певне тому, що їх було занадто багато, напр. лісовик, русалка й т. ін.
Стародавні писані пам'ятки часто згадують, що наші предки почитали річки, болота, потоки, криниці, джерела, гори, рослини, ліси тощо, і приносили їм жертви («жряху»), то це треба розуміти так, що почитали тих божків, які де проживали. Слов'янська демонологія була досить розвинена, бо слов'янин круг себе бачив цілий світ вищих істот, усе було в його уяві одухотворене й персоніфіковане. Усе кругом було сильніше від людини, і все йому часто шкодило.
Спочатку довколишні духи були добрими, але з бігом часу вони ставали й злими, особливо деякі з них, що все пильнували дошкульно нашкодити. Шкода від злих духів була найрізніша, але вони звичайно шкодять кожен у своїй ділянці. Скажемо, під час сну злий дух може влізти в людину, що лягла спати, не проказавши заклинання, і створити їй різні хвороби; може влізти злий дух і з водою, коли не прийняти відповідних мір. Неврожаї, голод, затьми, завірюхи, бурі, холод і т. ін., взагалі всяке зло в природі чинять злі духи, щоб нашкодити людям. Навіть зла людина може тебе перестріти, наврочити, зочити й т. ін., і треба вміти відцуратися від цього своєчасно й належно.
Найголовніше, щоб берегтися від надприродних сил, — треба вміти їх належно вмилостивляти, вміти приносити їм улюблені жертви, і деякі духи справді вмилостивляються ними. Але на деяких і це не впливає, — тоді треба їх заклинати, залякувати, ^обманювати й т. ін. Злі духи здавна сильно бояться кукурікання півня та брехання пса, а пізніше стали боятися й церковного дзвону, ладану та найбільше Хреста, — цього всього вони не терплять, а почувши, лякливо втікають до постійних своїх сховищ.
Коли злі духи приносять на яку оселю загальну [хворобу (пошесть), то ще й тепер рятують її самі жінки вночі: голі або в самих сорочках, з розпущеним волоссям, вони оборують оселю навкруги, при тому сильно галасують і б'ють у сковороди, чавуни, заслонки від печей й т. ін., і перелякана галасом хвороба втікає з оселі, і вже не вернеться у виораний круг. Коли така хвороба в літі, можна й обманом позбутися її: вночі жінки колядують по-під хатами, а хвороба з того думає, що то вже прийшла І Коляда з зимою, і налякана втікає.
Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів дутим кругом, за який нечиста сила не дістанеться, пор. оповідання М. Гоголя «Вій». Як на кого нападає зла сила, то від неї можна й відігнатися, вдаривши її наодлі (навідмах) правою рукою. Коли Іпристріне зла людина, то шептуха мусить «вилити»! й відшептати цей пристріт.
Взагалі всякої нечисти, бісів та дияволів, дуже багато. Любить вона селитися по прірвах, безоднях та бур'янах. Пустка, порожня хата, улюблена оселя для нечистих: тут вони справляють свої гулянки вночі, аж хата ходором ходить! Особливо любить нечисть розгулювати вночі на молодику, коли народжується новий місяць. До здохлого всяка нечисть лине, а звідси й вираз: «Вішати на кому здохлих псів».
Різних родів злої чи нечистої сили було дуже багато. Як я вже вище говорив, на початку ці надлюдські духи були спокійні й допомагали людині, але пізніш вони обернулися, особливо підо впливом Християнства, в силу нечисту, в бісів, і їх зайняттям стало шкодити людям. Та людина проте давала собі раду з цими духами, — їх треба вмилостивляти, треба вміти з ними обходитися й жити.[87]
Значно пізніше до надприродної сили віднесено й велетів, — великанів, що живуть десь на краю світу, на Сході. Це чудодійні стародавні сили, з якими воював ще Олександер Македонський, і які згадуються в «Олександрії».[88]
