були боги вірного супружжя, боги любові й веселощів, богині щастя та весни. Слово «лада» визначає вірна дружина, любка> полюбовниця, а «лад» чи «ладо» — вірний чоловік (пор. «Слово о полку Ігоревім»), полюбовник. Ці слова дуже часті в топографічних назвах усіх слов'янських народів.
Пам'ятки добре вияснюють нам значення цієї богині. Так, у чеській пам'ятці 1202 р. Венера пояснена словом Лада. Польський історик Стрийковський свідчить, що Ладо був бог, якому приносили в жертву білого півня; його святкували цілий місяць, з 25 травня по 25 червня,[74] цебто Ладо збігався з Купайлом. Густинський Літопис XVII віку оповідає за Стрийковським про цього бога: «Ладо — бог женитви, веселія, утішенія і всякого благополучія. Сему жертви приношаху хотящія женитися, даби єго помощію брак добрий і любовний бил» (ҐІСРЛ 11. 257). Так само Архимандрит Інокентій Гізель у свойому творі «Синопсис» 1674 р. свідчить, що Ладі «приносять жертви готовящіїся к браку, помощію єго мняше себе добро, веселіє і любезне житіє стяжати, Ладу поюще: Ладо, Ладо. І того ідола ветхую прелесть діавольскую на брачних веселіях, руками плещуще і о стол біюще, воспівають».
Але деякі дослідники, напр. Крек (ст. 403 вид. 2) доводять, що бога Лада зовсім не було.
В наших весільних піснях згадується ладо, але як молодий чи молода. Слово ладо позосталося й приспівом у веснянках:
Шевченко пише: «Перед богами Лель і Ладо огонь Рогніда розвела, драгим єлеєм полила і сипала в огнище ладан», ст. 180. Тут Ладо — богиня весни та кохання, а Лель — її син (ст. 286).
10-11. Лель, Полель
Лель — дохристиянський бог любові взагалі, і бог побрання. Але істота цього божка зовсім не вияснена, не відоме-й походження слова. Стрічається звичайно в піснях як приспів.
Преображенський (Етим. сл. І. 445–446) уважає, як і інші, звуконаслідувальним словом, з якого зробили божка.
Полель те саме, що й лель. Це одне й те, але дослідники часто їх відокремлюють.
Обидві слові згадуються і в польському фольклорі.
12. Ярило
З дуже давнього часу відомий і Я р й л о, бог любові й пристрасти, сили та хоробрости. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весінньої плодючости. Взагалі Ярило був богом весни, а також богом дітороддя, чому зображався з видатним половим органом.
Пень назви Ярило — яр, ярий, визначає сильний, особливо в любовній пристрасті, завзятий, весінній, гнівний. По давніх пам'ятках про Ярила нема згадки, але його традиція дуже сильна. Свято його було або на запусти перед Петрівкою, або зараз по Петрі. Бог цей більше знаний в середній та східній Росії, а також у Білорусі, в Україні він майже зник. Але Свято похоронів Ярила, звичайно 30-го червня, ще знане і в Україні, див. про нього нижче, в розділі IX про Свята,[76] ст. 299.
13. Купайло
Широко знаний був і божок К у па й л о, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючости, земних плодів, радости, згоди та любові, чому він в'яжеться з Ярилом (пор. латинську Цереру). Густинський Літопис XVII віку подає, що Купайло — це бог достатку та врожаю, а Архим. Інокентій Ґізель у «Синопсисі» 1674 р. це стверджує, — це бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив.
З приходом Християнства Купайло поєднався зо Святом Івана Хрестителя 24-го червня, і став Іваном Купайлом. Про Свято Купайла розповідаю нижче, див. далі, розділ IX.
14. Див, Діва
Давні пам'ятки згадують про бога — Д ив, але не подають його значення. В одному рукопису читаємо: «Ов Дню жьреть, а другий Дивии. Требу кладуть Диві, Перуну, Хорсу». Саме слово «Див», диво, дивний, одного походження з санскритським і перським Веуа, божество, латинське Веиз — бог, грецьке zeus — Зевс. Дослідники приймають бога Див за дракона, змія, велета, чудовище (пор. наше «диво»).[77] Крик Дива визначає громовий удар і бурю,[78]і вважається за злу ознаку, як це бачимо в «Слові о полку Ігоревім» 1187 року: «Дивь кличеть верху древа», «Уже вержеся Дивь на землю». Збірник приказок Номиса подає: «Щоб на тебе Див прийшов» (42, 73), як заклинання.
У всіх дивах, чудовищах величезна надприродня сила. Вони творять дива, дивне, чудо, і саме слово це визначає велета, великана.
У «Слові о полку Ігореві» згадується й богиня Діва: «Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню», але подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву приймають за Дива.[79]
Деякі дослідники під Дивом убачають тільки лиховісну птаху, пугача. Сумцов твердить, що Див перейшов у нас на лісовика. В. Ягіч (Архів IV) не вважав Дія й Діву за божків. За Аничковим (ст. 260) Див — це лісовик.
15. Тур
Деякі пам'ятки згадують бога Тура, але що це був за бог, своїм звичаєм не подають. Арх. Інокентій Ґізель у своєму «Синопсисі» 1674 р. на ст. 49 пише про цього божка: «На своїх законопротивних сборищах і нікого Тура, сатану, і прочія богомерзкія скареди премишляюще, вспоминають». У Львівському Номоканові XVII віку в числі поганських грищ
згадуються й Тури. Дійсно, дослідники подають, що в Галичині на Подністрів'ї було Свято Тури чи
