l:href='#n_68' type='note'>[68] Звичайно ототожнюють дві формі: Велес і Волос, але підстав для ототожнення нема, бо форми ці зовсім різні. «Волос» веде до форми Влас, але такої форми пам'ятки зовсім не знають. Мансика твердить, що Волос — це північна форма, а Велес — південна, хоч такого твердження пам'ятки не завжди оправдують.
Слово Велес знане й серед слов'янсько-литовських народів. У чехів veles — нечиста сила, слово знане з XIV віку. Латиське vels — біс, литовське velis — небіжчик, vele — душі померлих, чому припускають, що Велес був перше духом предків, що дбав про хатню худобу, а звідси б і став він «скотым богом».
Г. М. Баратц доводив, ніби Велес — семітський Баал, Бел, володар світу, соняшний бог, що дає людям світло. З Ваалом ототожнює Волоса й Мансика.
Є теорія й походження назви Волос від слова ст. — сл. воль, пізніше віл, бо віл — бик часто обожувався.
В Україні серед обжинкових звичаїв є й т. зв. Волосова (чи Іллєва) борода: остання купка збіжжя зав'язується на бороду, і при співах відповідних пісень через неї пролазять парубки.[69]
В Християнських часах Велеса заступив Св. Власій, що святкується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через нахили свого життя, бо з його життєпису знаємо, що Св. Власій був добрим пастухом, чому й замінив попереднього пастуха Велеса, і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше була побудована Церква св. Власія, покровителя скота.
Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з нашої мітології, бо ніби він постав із Св. Власія, — очевидно, це перебільшення. У Греції Св. Власій уважається оборонцем скота з давнього часу, і як оборонець скота, він шанується й по Европі: в Німеччині, в Англії, у Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інш. краях. Св. Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби скота йому моляться. В Новгородському Літопису під 1187 роком Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М. Костомаров («Вѣстн. Евр». 1873 р. кн. 2 ст. 585).
6. Стрибог
Стрибог був__богом вітру. Його ім'я часте по давніх пам'ятках, але, як і інших богів, мало виразне. У «Слові о полку Ігоревім» читаємо: «Се вітри, Стрибржі_внуці, віють с моря стрілами», тут С онуки — діти, взагалі породіння. В 980 році князь Володимир поставив у Києві боввана Стрибогового для поклоніння, як свідчить про це Початковий Літопис. Княгиня Ярославна в «Слові» звертається до Вітра, як до бога: «О Вітре-Вітрило, чому, Господине, насильно (силою) вієши?»
Назву Стрйбог виводять різно.[70] Огоновський виводив її з Стриб-бог, від «стрибати». В. Ягіч (Архів V) виводив від дієслова «стерти»; так само роблять Сребрянський т, а Зеленин («Изв. ОРЯС» 1903 р. кн. 4 ст. 268), — це Стрибог, бог-нищитель, бог війни.
Перша частина назви Стрйбог мусить бути приказовий спосіб, як у Даждьбог, і інших подібних складених іменах (Тягнибіда, Перебийніс і т. ін.). Цю назву Стрибога, як бога нищителя, рівняють з гр. Аполоном того ж значення. Виводять і від чеського веІгШ (шетржити) — берегти, щадити, милувати.
Деякі вчені виводять назву Стрйбог зо Сходу.
Так, акад. Ф. Корш і ін. виводять цю назву з Іранського Стрибага — високий бог (Всевишній).
Баратц бачить у Стрибозі Істрбога, Істарбога, Астара. Е. Аничков зовсім відкидає боже значення Стрибога, бо це ніби не бог, але назва якогось племени.
Як бачимо, остаточно походження слова Стрйбог не встановлено, а тим не встановлено правдивої істоти цього бога.
7. Симарегл
Це загадковий божок, про якого мало що знаємо. Але, видно, це був один з важливих богів, коли князь Володимир у 980-му році, як розповідає про це Початковий Літопис, поставив йому боввана в Києві для вселюдних жертвоприношень. Літопис зве його Симорьгл, а інші пам'ятки роблять з нього двох богів: Сима і Регла, назва якогось іншомовного походження.
8. Мокоша
Богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень, так само не знана нам ближче. У цій богині дослідники мітологи добачували сонцеву сестру, богиню дощу. Літопис подає її, як Мокошь, а інші пам'ятки додають іще й форму Макошь, пізніше Мокоша. В народніх піснях П. Куліш записав підозріле:
«Слово Св. Григорія Богослова» також згадує цю богиню серед першорядних богів: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші» (Пам. учит. лит. III. 235).
Сама форма «Мокоша» ще не конечно визначає жінку, богиню, пор. Кузьма, Хома, Ярема, Святоша й т. ін., — чоловічих імен на — а вдавнину було багато. Так само й форма Мбкошь не конче жіночого роду, пор. кош, грош.
Е. Аничков уважає Мокошу фінською богинею, що, по підбитті, мусіла підлягти Київському Перунові й увійти в число Володймирових богів. Мала вона й гадальний характер (ст……).
Саме слово неясного походження, — його зближають з мордовським Мокша, черемиським Мокш (Е. Аничков ст. 275). Ягіч (Архів V) уважав Мокошь за слово слов'янське, в якому — ошь закінчення, як напр., у слові пустошь.
Уважалася Мокоша в Україні ще й покровителькою пологів та породіль.
В. А Рибаков здогадується, що Мокоша була богинею і пряжі.[72] Це богиня пряля. Коли вона ставилася до кого добре, то й пряла тому або за того. У Християнстві Мокошу замінила Параскева-П'ятниця.[73]
9. Лада й Ладо
Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу, Л а-д а, що відома і в чоловічій формі Лад або Ладо, — це
