грому.
У глибоку давнину Перун був богом хліборобства, і це він насилав дощ. А пізніше, з розвоєм військових справ, Перун став богом воїном.
3. Даждьбог
Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварбгїв, син Неба. Першу згадку про нього подає південнослов'янський переклад візантійського Хронографу VI–VIII віку Іоана Малали, і згадує: «Царствова єгиптяном син Гефеста, Солнце іменем, єгоже нарічють Даждьбог, 7477 дній. Солнце же царь, син Сварогов, єже єсть Даждьбог, бі муж силен… Рече Омир творець о нем, аки Даждьбог, рече, обличи Афродиту, блудящу с Арієм… По умертвії Дажьбожі, сина Сварогова»… Як я вище згадував, в Іпатієвому Літопису під 1114 р. подається з цього Хронографу уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом: По Сварозі «царствова син єго, іменем Солнце, єго же нарічють Даждьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен». В Слові Св. О. нашого Івана Золотоустого читаємо: «А друзії вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплута» (звичайно, це вставка до Слова).
Корш уважає, що Даждьбог — це бог соняшний, визначає сили й дію сонця, як підстави життя. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, чому в «Слові о полку Ігоревім» названо русичів Даждьбожими внуками: «Погибашеть жизнь Даждьбожа внука». Потебня й Перетц твердять, що Даждьбожі онуки — це головно князі й їхня дружина, без смердів. Деякі вчені, починаючи з Бодянського,[64] уважають, що Даждьбог і Хоре — це різні назви одного соняшного бога.
Походження назви Даждьбог — своє, народне; це слово складне, зложене з приказового способу д а ж д ь, цебто дай, і бог, багатство, разом — податель добра, багатства, бог подавець, дарівник, пор. Веив (Шог. У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по- давньо-слов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог; народне було б Дайбог, — може це залишки його чуємо в такому частому в нас «дай боже», особливо в ритуальних' обрядах та при питті; пор. у колядках приспів: Ой' дай Боже! У всякому разі ім'я це було поширене,' і в Тупикова: Словарь древнерусских имен, 1903 р. знаходимо Дажбогович Васко, в документі 1397 року. Але деякі дослідники, напр. Огоновський, Корш та інші, настоюють на чужоземному походженні назви цього бога, — тут даждь — постало ніби з іранського dagh. — пекти, палити, цебто Даждьбог визначає бог вогню. Г. М. Баратц твердить, що староруські боги взагалі східнього походження, — вавилоно-асирійського, ханаанського та фінікійського; а про Даждьбога він подає, ніби це філістимський бог Даґан, по-арабському Даджун, цебто той, хто дарує небесний дощ, Дощівник. Але Баратцова думка в науці не прийнялася.
У сучасній богомильській дуалістичній науці південних слов'ян згадується Дабог (Ягіч, «Міт. нариси»).
А взагалі Даждьбог — це бог достатку.
4. Хорс
Друга назва для бога сонця була Хорс. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші, твердять, що Хоре і_Даждьбог — це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особі. Одної форми назви для бога Хорса пам'ятки не знають, і пишуть різно: Харс, Хурс, Хурьс, Хоре, Хрос. У «Слові о полку Ігоревім» 1187-го року вживається назви Хоре, як бога сонця, при тому він зветься Великим: князь Ігор, утікавши, «Великому Хорсові волкомь путь прерискаше». У слов'янських перекладах ім'я грецьке Аполлон часом перекладене нашим Хоре. Божество це було добре відоме й західнім слов'янам.[65]
Дуже багато давніх пам'яток згадують про Хорса. Літопис під 980 р. зве його серед Володймирових богів. «Слово Св. Григорія Богослова» подає: «І нині по українам (на границях) моляться єму, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші». Цікаве твердження «Бесіди трьох Святителів»: Два ангела громная єсть: єлленьский старец Перун і Хоре жидовин». Але не вияснено, чому Хоре зветься жидовином, — може пов'язаний з половцями. Інші пам'ятки і їх свідчення див. вище.
Деякі дослідники слово «Хоре» виводять із тюркської мови, чому Е. Аничков уважає Хорса божком тюрків, — ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія малооправдана.
Дослідники виставили багато різних гіпотез для вияснення етимологічного походження слова Хоре, але загальноприйнятого пояснення ще нема. Корш виводить це слово з середньо-перського «хуршед». В. Д. Смирнов («Визант. Врем». 1923 р. т. 23 ст. 71–72) виводить Хорса з назви м. Керчі, по-турецькому Карші. Але цікаво, що в сербів Хоре уживається, як ім'я власне, проте походження його в них невідоме.
5. Велес чи Волос
Одним з важніших богів був у нас і бог Велес, «скотій бої;, цебто бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був соняшним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово «скот» в давнину визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі,[66] тому Велес — це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов'язувався з Перуном.[67]
Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється «скотій бог». У Літопису панує форма Волос, але в інших пам'ятках знаходимо й Велес. В «Слові о полку Ігоревім» XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: «Віщій Бояне, Велесів внуче», а це показує, що Велес був і богом І поезії й музики, взагалі богом культури й мистецтва.
В Початковому Літопису під 980 роком вичисляються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI віку також у місті Ростові. У Житті Авраамія, чудотворця Ростовського, читаємо, що при ньому «чюдьский конець (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу». Але в Житті кн. Володимира подається, що «Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи», цебто, Волос при Володимирі був.
Пізніше Велес був широко знаний, і широко позостався в топографічних східньо-слов'янських назвах. В місті Новгороді на півночі також стояв ідол Волоса, і ця вулиця довгі віки звалася Волосовою. Був тут і манастир Волотов, і Церква Богоматері на Волотові, побудовані на місці, де був ідол Волосів. Є й місцевості, що звуться Волосово, напр. біля м. Володимира, біля Петрограду й ін. місцях. У Болгарії так само є місто Велес, а в Боснії гора Велесова. Ім'я Велеса взагалі не рідке в південних та західніх слов'ян. В Новгородському Літопису під 1230 р. згадується Волос Блуткинич.
Е. Аничков твердить, ніби Велес був славною людиною, а потім попав у боги; а ставши богом, він почитався головно в купців, як бог торгівлі всієї Русі.
Саме слово Велес — Волос дослідники багато вияснювали, але усталеного ще нічого нема.
