1Q84. Книга І

допомогою премії знаходити нових молодих письменників. Сам часопис майже не розраховував на широкий збут і прибуток. А тому розпродаж цього випуску за один день став такою ж сенсацією, як снігопад на Окінаві. Щоправда, й цього разу часопис залишився збитковим.

Про це повідомив Комацу по телефону.

— Чудово! — сказав він. — Якщо часопис розійдеться, люди зацікавляться цим твором і захочуть його прочитати. А тим часом друкарня невідкладно взялася друкувати «Повітряну личинку» окремою книжкою. В першу чергу, як екстрене видання. Тому вже не матиме значення, отримала Фукаері премію Акутаґави чи ні. Найважливіше, що книжка негайно надійде в продаж. Я не сумніваюся, що вона стане бестселером. Ручаюсь. Тож краще подумай зараз про те, на що ти використаєш гроші.

На літературній сторінці суботніх вечірніх газет з'явилася стаття про «Повітряну личинку» під заголовком, що, мовляв, часопис, який надрукував цей твір, вмить розійшовся. Кілька літературних критиків поділилися своїми враженнями від нього. Загалом їхні оцінки виявилися позитивними. Вони відзначили силу літературного стилю, гостру чутливість і багатющу уяву, неймовірну для сімнадцятирічної дівчини. І вказували, що, можливо, цей твір свідчить про появу нового літературного стилю. А один рецензент звернув увагу на те, що «авторська уява знялася надто високо й начебто втратила точку дотику з реальністю». На думку Тенґо, це була єдина негативна оцінка. Але навіть цей рецензент зробив такий заспокійливий висновок: «Справді цікаво, які твори в майбутньому писатиме ця дівчина». У всякому разі, поки що становище складалося начебто непогано.

Фукаері зателефонувала за чотири дні до запланованої дати виходу «Повітряної личинки» окремою книжкою. Була дев'ята ранку.

— Не спите, — запитала вона, як і раніше, без запитальної інтонації.

— Звичайно, не сплю, — відповів Тенґо.

— Сьогодні пополудні маєте вільний час.

— Після четвертої.

— Можете зустрітися.

— Можу, — відповів Тенґо.

— Там, де попереднього разу, — спитала Фукаері.

— Так, — відповів Тенґо. — О четвертій, як і попереднього разу, в кав'ярні в Сіндзюку. До речі, фото в газеті вийшло дуже гарне. Фото з прес-конференції.

— Я була в тому самому светрі, — сказала Фукаері.

— Він тобі личив, — похвалив Тенґо.

— Бо форма грудей сподобалася.

— Можливо. Але в цьому випадку найголовніше те, що ти справила на людей приємне враження.

Фукаері на хвилю замовкла. Наче приглядалася до чогось, що поклала на найближчу поличку. А може, міркувала про зв'язок між приємним враженням і формою грудей. Зацікавившись цим, Тенґо відчув, що і йому цей зв'язок ставав дедалі незрозумілішим.

— О четвертій, — сказала Фукаері й поклала слухавку.

Коли ще перед четвертою Тенґо зайшов у знайому кав'ярню, Фукаері вже його там чекала. Поряд з нею сидів Ебісуно-сенсей. У сіруватій сорочці з довгими рукавами і темно-сірих штанах. Як завжди, випроставши спину, немов скульптура. Побачивши його, Тенґо трохи здивувався. Бо, за словами Комацу, той дуже рідко «спускається з гір».

Тенґо сів навпроти них обох і замовив каву. Хоча сезон дощів ще не почався, день видався спекотним, як у розпал літа. Однак, як і минулого разу, Фукаері потягувала тепле какао. Ебісуно-сенсей взяв каву з льодом, але не торкався її. Підтанув, утворюючи зверху прозорий шар води.

— От добре, що ви прийшли! — сказав сенсей.

Принесли каву, й Тенґо пригубився до чашки.

— Поки що все начебто йде добре, — ніби добираючи інтонацію, повільно сказав сенсей. — Ваші заслуги величезні. Передусім за них мушу вам подякувати.

— Дякую за добре слово, але в цьому ділі, як ви знаєте, я офіційно не існую, — сказав Тенґо. — Людина, що офіційно не існує, не має жодних заслуг.

Немов зігріваючись, Ебісуно-сенсей потер на столі руки.

— Е ні, не будьте таким скромним. Теоретично це так, але в реальності ви існуєте. Без вас ніщо так швидко не вийшло б. Завдяки вам «Повітряна личинка» стала набагато кращим твором. Набрала глибокого, багатого змісту, що перевищив мої сподівання. Очевидно, Комацу-кун добре розбирається в людях.

Сидячи поряд, Фукаері тим часом мовчки потягувала какао, як кошеня молоко. На ній була проста біла блузка з короткими рукавами й короткувата темно-синя спідничка. І, як завжди, ніяких прикрас. Коли нахилялася, її обличчя ховалося за довгим прямим волоссям.

— Я хотів обов'язково це сказати вам особисто. А тому попросив цієї зустрічі, — сказав сенсей.

— Вам не варто цим перейматися. Бо для мене переписування «Повітряної личинки» мало велике значення.

— Та я подумав, що треба вам подякувати.

— Нема за що, — сказав Тенґо. — А можна вас запитати про Ері-сан?

— Звичайно. Якщо зумію відповісти.

— Ви стали її офіційним опікуном?

Сенсей хитнув головою.

— Ні, не став. Хотів би, якби вдалося. Але, як уже казав, я повністю втратив зв'язок з її батьками. Якщо говорити юридичною мовою, я не маю жодних прав щодо неї. Я тільки взяв її на виховання, коли сім років тому вона прибула до нас.

— А коли так, то чи не здаватиметься, що ви хочете приховати її існування? Тож якщо вона приверне до себе загальну увагу, можуть з'явитися проблеми. Адже вона ще неповнолітня.

— Чи не виникнуть неприємності, якщо, наприклад, її батьки порушать судову справу й заявлять, що хочуть забрати її назад до себе? Чи не заберуть її примусово туди, звідки вона насилу втекла? Ви це хочете сказати?

— Так. І це для мене загадка.

— Цілком природне запитання. Але ж і вони перебувають у такому становищі, що не можуть відкрито робити якихось кроків. Бо що більше Ері ставатиме відомою, то більшу людську увагу вони привернуть до себе своїми діями. А цього вони зовсім не бажають.

— Хто — вони? — запитав Тенґо. — Ви маєте на увазі «Сакіґакі»?

— Саме їх, — відповів сенсей. — Релігійну організацію «Сакіґакі» як юридичну особу. Але ж і я за сім років досяг певних успіхів у вихованні Ері. Та й вона явно бажає залишатися в нашому домі. І хоч би якими були обставини життя її батьків, вони, по суті, ось уже сім років як покинули її напризволяще. Тож так просто віддати її я не можу.

Тенґо зібрався з думками і сказав:

— Як і заплановано, «Повітряна личинка» стане бестселером. Epi-сан приверне до себе увагу людей, а в «Сакіґакі», навпаки, принишкнуть. А як, на вашу думку, розгортатимуться події ділі?

— І я цього не знаю, — спокійно відповів сенсей. — Що буде далі — це сфера невідомого для будь- кого. Карти немає. Ніхто не знає, що нас чекає за наступним поворотом, поки його не зробимо. Здогад неможливий.

— Здогад неможливий? — спитав Тенґо.

— Авжеж. Це можна здатися безвідповідальним з мого боку, але саме неможливість здогаду — суть усієї цієї справи. Уявіть собі, що ви кидаєте камінь у ставок. Бульк! — і гучний плюскіт шириться навколо. А тоді, затамувавши подих, ви стежите, чи щось не виринає зі ставка.

Якийсь час усі троє мовчали. Кожен подумки уявляв собі, як по воді розходяться жмури. Дочекавшись, поки уявні хвилі на ставку вляглися, Тенґо поволі розтулив рота.

— Як я вже вам казав, ми зараз чинимо своєрідне шахрайство. Можна сказати, що робимо антисоціальний вчинок. Можливо, в майбутньому заробимо великі гроші, але брехня наростатиме, як снігова лавина. Одна брехня породить іншу, і між ними встановляться такі заплутані зв'язки, що врешті-решт ніхто не дасть собі з ними ради. І якщо правда вилізе наверх, то всі причетні люди, включно з Ері-сан, зазнають