Все довкола тонуло в бiлому туманi, крiзь який не було видно нiчого вже за кiлька метрiв.
Куди йти?.. Що робити?.. Лiтак обов'язково повернеться, але мене все одно не побачать, та й приземлитися вони не зможуть.
Не лишалось нiчого iншого, як вирушити в безнадiйну подорож мертвою крижаною пустелею. Сидiти на одному мiсцi означало замерзнути.
Раптом здалеку долинув гуркiт лiтака. Звук мотора то посилювався, то затихав.
Я вирушив у напрямку рятiвного гуркоту. Шлях менi перетинали тисячi перепон, але жадоба життя гнала мене все вперед i вперед. Я обходив величезнi тороси i стрибав через розколини в кризi, доки дiйшов до смуги чистого моря. Зопалу я стрибнув у воду й поплив. На щастя, незабаром передi мною з туману виринули скелi.
З води я таки вилiз, але йти далi вже не було сили. А мокрий одяг на менi вмить перетворився на крижаний панцер.
'Вiдпочити!.. Трошечки вiдпочити!' - благало все моє тiло.
Недалеко вiд себе я помiтив щось схоже на невелику печеру, утворену нагромадженням криги.
'Там можна сховатись вiд вiтру й трошки зiгрiтись...' - промайнула в головi моїй пiдступна думка.
Я залiз у печеру. Сiв. Менi було так затишно.
'Нi в якому разi не спати!.. Спати не можна!' - наказував я сам собi i, щоб не заснути, рахував уголос. Пригадую, я нарахував майже до тисячi. Потiм мене почала долати солодка втома. Завивання вiтру поступово перетворювалось на райську музику, що дедалi бiльше нагадувала менi гуркiт мотора. Менi снилось, що я знову сиджу поруч Амундсена.
Гуркiт 'Латама' безперервно лунав у мене в вухах, а я спокiйно засинав. I всi цi роки я справдi спав спокiйно...
Северсон замовк. Запала тиша.
Та ось в кабiнi спалахнула червона застережна лампочка, глухо застугонiли ракетнi двигуни. Космiчний корабель iшов на посадку.
Северсон не помiчав цього, поринувши у спогади. На нього занепокоєно, стривожено дивились великi чорнi очi дiвчини.
...Хто ж були отi двоє?.. Куди прямували?.. Яким чином соратник Амундсена, проспавши десятки рокiв у кризi Арктики, знову повернувся до життя?
Щоб вiдповiсти на всi цi запитання, нам доведеться повернутись на кiлька мiсяцiв назад i почати свою розповiдь iз знаменного засiдання, яке вiдбулось у Всесвiтнiй Академiї наук.
Роздiл II
За життя
неандертальця!
Свiтло, що випромiнювалось з невидимих джерел i рiвномiрно заливало все величезне примiщення, погасло. Шум у залi замовк.
На великому проекцiйному полотнi з'явилась кольорова карта, на її фонi вимальовувався силует людини з указкою в руцi.
- Мене запросили зробити доповiдь про хiд робiт в Арктицi, - сказав доповiдач i показав на екран.- Ось такий був стан одвiчної криги на той час, коли Всесвiтня Академiя наук приступила до здiйснення величного проекту отеплення Арктики. Як вам вiдомо, увесь той цiнний науковий матерiал, без якого не можна було б здiйснити проект, самовiддано збирали герої - красiнцi, папанiнцi, працiвники кiльканадцяти дослiдницьких приполярних станцiй в п'ятдесятих роках двадцятого столiття та багато iнших дослiдникiв i вчених аж до наших днiв.
Роботи розпочались у секторi мiж Гренландiєю i Норвегiєю. Вiстря нашого наступу було скеровано через Шпiцберген на Пiвнiчний полюс. Нашим головним завданням було насамперед продовжити дiю течiї Гольфстрiм, щоб розбита крига не замерзала за нами знову. Ми досягли цього. Водночас з допомогою теплової енергiї ядерних випромiнювачiв ми розпочали два ще могутнiшi наступи на одвiчну кригу...
Доповiдач натиснув на одну з численних кнопок пульта. На великiй картi з'явились двi червонi стрiли. Перша лягла своєю основою на острови Пiвнiчної Америки i просувалась до Пiвнiчного полюса, друга починалась у протоцi Берiнга i торкалась вiстрям вiсiмдесятої паралелi.
- Льодовики ми витiснили за Полярне коло, подекуди аж до полюса, продовжував доповiдач. - Завдяки цьому вiдкрився вiльний протягом усього року морський шлях мiж Азiєю, Європою i Америкою. Тиждень тому розпочав свої смiливi дослiди академiк Галек, який прагне з допомогою штучних сонць завдати кризi удару просто на полюсi.
Як ми встановили, витiснення криги за вiсiмдесяту паралель благотворно впливає на погоду й клiмат в усiй пiвнiчнiй пiвкулi Землi. Прогнози деяких учених про змiну погоди не на користь людству не справдились.
У залi пролунали оплески.
- Про вплив отеплення Арктики на землеробство та про подальше просування флори до полюса доповiдатимуть iншi, а я познайомлю вас iз результатом дiяльностi дослiдницьких загонiв. На перше мiсце слiд поставити вiдкриття, якi значно збагатили нашу бiологiю. З допомогою ультразвуку та кiлькох видiв променiв дослiдники знайшли цiлий ряд органiзмiв, якi збереглись у кризi з первiсних часiв. Про оживлення цих створiнь говоритиме академiк Тарабкiн. А ми зараз оглянемо цiкавi знахiдки з допомогою безпосередньої телевiзiйної передачi...
Доповiдач натиснув на якусь з кнопок, i на екранi враз виникла прекрасна кольорова картина.
На березi бурхливого моря стояв великий вертолiт, а бiля нього - група людей, що вели жваву розмову. На обрiї, скiльки сягало око, бiлiла крига.
За мить картина змiнилась: тепер на екранi була кабiна вертольота. Бiля пульта з численними екранами сидiв лiтнiй чоловiк з зосередженим приємним обличчям.
- Це - дослiдницький вiддiл 'Шпiцберген-Земля Франца-Йосифа', посмiхнувся вiн до залу. - Працюємо зараз на островi Бiлому. Що вас цiкавить, Михайле Володимировичу?
- Продемонструйте, товаришу Бергер, вашi знахiдки.
- Охоче... - чоловiк повернувся до пульта. - Я ввiмкну локатори, щоб ви могли зазирнути в надра землi.
На екранi проступили розпливчастi бруднi смуги, якi швидко набували чiткостi й виразностi.
- Глибина - шiсть метрiв... - лунав голос Бергера. - Тут, пiд наносним грунтом, починається товстий шар криги... Наш вертолiт з апаратурою просувається до центру острова... Увага!
Перед глядачами з'явився нечiткий образ складеного по колу камiння, а поруч нього - багато кiсток. Трохи далi 'очi' апарата виявили велику ведмежу голову. Ще далi - нап'яту на палицi шкуру.
Картина на екранi швидко попливла в сторону.
- Стiй, стiй, Бергер! - несподiвано пролунав у залi схвильований голос. - Повертайся назад!.. Менi здається, що я помiтив силует мертвої людини!
Залом прокотився схвильований шум. Тисячi очей з напруженням стежили за картиною, яка повiльно пропливала екраном.
- Тут!.. Зменш довжину хвилi i наведи точнiше на фокус!
З присмерку виступив невиразний силует людини, що лежала на боцi, пiдiгнувши нога й пiдклавши руку пiд голову. Деталi важко було розрiзнити, бо давався взнаки товстий шар криги й грунту над трупом. Щоб розгледiти все детальнiше, кiлька чоловiк поспiшили до екрана.
- Прошу iнформацiйний центр негайно сфотографувати труп! - вигукнув хтось iз них.
- Бергер, використайте рентгенiвськi хвилi! - попросив iнший.
А коли на екранi з'явився рентгенiвський знiмок трупа, перший вчений сказав урочисто:
- З форми черепа та загальної будови кiстяка суджу, що йдеться про людину дуже стародавню, можна сказати, первiсну. Точнiшi данi дiстанемо тодi, коли...
Вiн не закiнчив. Його перебив дзвiнкий голос дiвчини з середини залу:
- Товаришi, пропоную, щоб Бергер точно вiдмiтив мiсце знахiдки i одразу ж вимкнув апарат.
Залом прокотився невдоволений гомiн.
- Я поясню чому, - продовжувала дiвчина. - Ця знахiдка має надзвичайну цiннiсть для людства, а опромiнювання може зруйнувати чутливi тканини трупа, - насамперед мозок. Ми, колектив академiка
