себе.
- А що там такого цiкавого? - спитала Єва, дивлячись на карту.
- О, там можна вiдпочити пiсля космiчної подорожi! - Очi йому втонули, губи розтяглися в посмiшку.
Єва швидко пiдiйшла до карти i прочитала напис пiд указкою: 'Френоклiнiка'. Мовчки обернулась i, торкнувши Тао за лiкоть, покрокувала до виходу.
- Що вiн показував на схемi? - спитав Тао, ступнувши на рухому стрiчку тротуару вслiд за Євою.
- Френоклiнiку. Вiн вважає нас за ненормальних!.. - Єва стрiпнула волоссям. - А ми, знаєш що? Почнемо знизу!
- Не розумiю.
- Ну, звернемось до керiвництва секцiї.
У секцiї, до якої вона була приписана, Єву знали як ексцентричну зухвалу дiвчину, вiд якої так i сподiвайся рiзних витiвок. Отож, коли вона почала говорити про експедицiю фiлiйцiв, керiвниця секцiї - висока повногруда жiнка з похмурим поглядом чорних очей - холодно процiдила:
- У нас тут не клуб фантастiв, ми люди практичнi.
Керiвниця страшенно боялася, щоб гостра на язик Єва потiм не виставила її на посмiховисько.
- Так ось же член експедицiї! - Єва кивнула на Тао.
- Так, це правда, - обiзвався хлопець. - Юна Мати...
- Ти вже стала матiр'ю, Єво?! Тодi треба стати на облiк...
- Та це вiн так, за звичаєм... - На Євиних щоках спалахнув рум'янець. Розумiєте, на їхнiй планетi...
- Розумiю пречудово. Вам треба звернутися до Вiдповiдального Помiчника Вiдповiдального Чергового.
Керiвниця стиснула витягнутi в шнурок губи i одвернулася до комп'ютера.
Єва i Тао стояли розгубленi, але тiльки мить. Нiби щось пригадавши, дiвчина потягла свого Адама до виходу.
- Радiо! - вигукнула вже на тротуарi. - Треба через головну антену! Щоб ваша Старша Мати...
...Зустрiч - урочиста, велелюдна - вiдбулася на одному з найкращих майданiв Крiотауна - форумi, на якому вiдзначалися iсторичнi свята. Хоча фiлiйцi також люди, родичi землян, але водночас - iнопланетяни! Велетенський цирк пiд шатром голубого неба, по якому пливло лiтне сонце, був заповнений ущерть. Радiснi лиця, легкий барвистий одяг, музика, - важко було повiрити, що все це в товщi криги, що нагорi бушують снiговiї i лютує мороз. Старша Мати у довгiй параднiй одежi, урочисто ступаючи до середини цирку, з подивом поглядала навколо i стримано, з гiднiстю посмiхалася. На вiдстанi кроку за нею йшов Тао, а далi гурток найвiдомiших громадян Крiотауна, серед них, звичайно, i Вiдповiдальний Помiчник. Як тiльки вони зiйшли на помiст, застелений зеленим синтетичним килимом, - гамiр i музика вщухли, сонце зупинилося точно в зенiтi, де йому й належало бути.
- Ми переживаємо iсторичний момент...
Єва це вже пережила - першу зустрiч i не дуже й прислухалася до вiтальних слiв. Старша Мати,- ось про кого вона думала. Спершу, коли Тао пiдвiв до неї, здалося, що це - саме сонячне тепло, та коли очi їхнi зустрiлися, Єва вiдчула крижаний холод. Чому, ну чому вона так?.. А зрештою, нехай, це її особисте, головне - Адам кохає свою Єву! Цього не могла не помiтити Старша Мати... Стривай, а що, як саме це i є причиною... Та нi, не може бути. Тао не належить до її роду, вiн розповiдав, так що...
Дiвчина не могла зосередитись нi на своїх невиразних думках, нi на тому, що вiдбувалося перед її очима. Як на неї, то хай би скорiш уже кiнчалося це пишномовство, ця метушня бiля телепередавачiв, балачки, охи та ахи обивателiв, для яких, власне, однаково, з якого приводу зiйтися, аби було видовище.
- А тепер дорогi нашi гостi зможуть оглянути складну i унiкальну систему життєзабезпечення Крiотауна.
Єва полегшено зiтхнула. Нарештi вони будуть разом з Адамом! Уже i в його душi палахкотить зелена пожежа лiсу, хлюпочеться рiчка, шумлять тополi, уже його серце охопила жага земної краси...
Радiсть пройняла дiвчину i нiби освiтила її зсередини. Знайомi та навiть i незнайомi помiчали її в цьому людському тлумi, дiвчина чимось вирiзнялася серед тисяч, хоча й не була красунею.
А Єва, енергiйно пробиваючись до свого Адама, окрiм нього, здається, не помiчала жодної живої душi.
Наче все було так, як i перед вiдвiдинами Крiотауна, - 'Птиця' стояла неподалiк того мiсця, де її облюбували мамонти, трави зеленою повiнню стiкали до рiчки, кущi млiли пiд сонцем... Так i не так. Чутливе дiвоче серце вловлювало якiсь тривожнi змiни, хоч нiяких певних ознак бва ще не помiчала. Тао був нiби такий, як i ранiше, але...
- Слухай, Адаме, подивися менi в очi! - Пiдвiвшись, схилилась над його обличчям. - Я тривожусь: у твоїх очах - сум. Що сталося?
Вiн силувано усмiхнувся.
- Нiчого.
- А чому ж ти вiдводиш погляд? В тебе... не такий настрiй. Може, я... Ти розчарувався, любий?
- Розчарувався? Такого не знаю тепер i далi!
- Чому ж ти невеселий?
Вони лежали в затiнку на травi, Тао мусив трохи вiдпочити пiсля польоту на орбiту, куди переправив Старшу Матiр. Може, це просто втома?
- Я думаю про Фiлiю, - обiзвався Тао, дивлячись у небо.
Вона теж вiдкинулась на спину i втопила свiй зiр у синiй простiр, де владарювало Сонце.
- Сумуєш за Фiлiєю?
- I Фiлiя, i Земля...
З вiдкритого люка 'Птицi' почувся писк, достеменно пташиний. Тао пiдхопився i швидко покрокував до апарата, махнувши рукою Євi.
- Виклик! Зв'язок!
Єва неохоче, як на прив'язi, пiшла вслiд за ним, нiби передчуваючи недобре.
I справдi, всi їхнi мрiї i сподiвання Старша Мати одразу ж перекреслила. Сеанс зв'язку почався, як звичайно, з вiтання, а далi керiвниця експедицiї попросила Тао передати вiд iменi всього екiпажу якнайщирiшу подяку Євi за сприяння в здiйсненнi контакту, а самому залишити гостинну Землю. Свою програму вони вже здiйснили i мусять стартувати до Фiлiї...
Все це Тао переказував Євi, нiби автомат, а наприкiнцi думка про розлуку рiзонула його в самiсiньке серце, хлопець задихнувся, умовк на пiвсловi, безпорадно позираючи навсiбiч.
- Що з тобою, Тао? - В голосi Старшої Матерi забринiла тривога. - Чи ти забув про свiй обов'язок?
Стерничий, що також дивився з екрана, торкнувся свого рiдкого волосся, нахмурив брови. Хотiв щось сказати, вже й рота розтулив, але Старша Мати заговорила знову:
- Ну ж бо, вiдповiдай, Тао, що сталося?
Пiдвiвши голову, юнак розпачливо сказав:
- Я так мрiяв про Землю...
- Твоя мрiя здiйснилася, ти побував...
'Вона його забере... - бухало Євi в скронi. - А що ж? На її боцi... Справдi, вiн мусить... Але ж ми...' Стало жаль себе, клубок пiдкотився до горла. Чому в неї така гiрка доля? Ще ж зовсiм молоденька, а стiльки розчарувань...
Слова порощали, як сухий снiг, Тао не все й переказував, i хоч Єву охопило нервове напруження, вона вловлювала не лише холоднi iнтонацiї. В голосi Старшої Матерi їй чулося щось бiльше, щось людянiше, анiж офiцiйна турбота про члена екiпажу. Дипломатiя? Боїться, щоб не скоїв чого? Та хiба вiн здатний на щось вiдчайдушне? Лагiдний, податливий, як вiск.
Юнакове обличчя все хмурнiшає, вiн кусає губи, вiдводить погляд убiк. Чому така знервована Старша Мати? За довгi роки польоту була ж прихильна до нього, як нi до кого з екiпажу. А зараз...
Єва паленiє, наче охоплена полум'ям. Чи довго триватимуть цi тортури?
- Старша Мати забороняє,- нарештi каже Тао, i в голосi звучить безнадiя.- Можеш на Фiлiю? - Щось по- своєму передав на орбiту, вiдповiдь прозвучала, як пострiл.- На корабель не можна. Iнструкцiя забороняє. Виходить...
'Що вiн запитував? - стрепенулася Єва.- Чи можу я покинути Землю? Невже хоче перекреслити моє
