- Бiохiмiя, - голосно говорив Туо, - синтезатор бiлка. Технiчна характеристика...
Лабан як ошпарений гасав то до бункера, то до майданчика. Щось його непокоїло, щось муляло, але що - не знав. Постояв, розставивши волохатi ноги, бiля Туо, послухав, як той спокiйно диктує:
- Нейтринний мiкроскоп з фiксуючим апаратом. Дослiдження об'єктiв на субатомному рiвнi..,
'Оце мiкроскоп... - майнула думка в Лабана. - Та тiльки за цей прилад треба було б дати Нобелiвську премiю!'
Гордо пiдвiвши голову, Фаусто Лабан пiшов до розкопу.
33
Анiта сидiла як на голках. Над ними було ласкаве осiннє небо - бездонна кришталева сфера з золотистим кружалом сонця, день пропливав тихий i лагiдний, а в її душi щось нуртувало, пробивалися якiсь тривожнi акорди. Високо здiймалися її пружнi груди, i за кожним подихом розстiбався верхнiй гудзичок бiлої перлонової блузки. Анiта кiлька разiв застiбала його, а потiм перестала зважати. Хотiла написати мамi листа, але Туо не дає нiякої передишки. Чого вiн так поспiшає? I на годинника непомiтно зиркає... Та не треба нервувати, любий, все ж iде добре, от закiнчимо, нарештi, цю експедицiю i - в Бейрут. Ах, як там гарно...
В Анiтинiй уявi постала така приваблива картина лiванського узбережжя з пальмами, скляними призмами готелiв i синiми горами вдалинi, що вона мимоволi усмiхнулася. Вловивши ту посмiшку, Туо теж усмiхнувся, кивнув Анiтi головою. Але не зупинився, диктував i диктував. Про насiння пальм, що в ту далеку епоху росли на островах теперiшнього Пiвнiчного Льодовитого океану i в Антарктидi; опис iндивiдуального кiбер-дiагноста, що його мала кожна сiм'я Центрума; технiчно-наукова характеристика першого штучного супутника Землi, запущеного на екваторiальну орбiту п'ятдесят одну тисячу рокiв тому...
Болiли пальцi, але Анiта друкувала не зупиняючись - вiдчувала, що Туо буде невдоволений.
Пройшла з своїм нареченим Марта, кивнула їй, махнула рукою до Туо. Як вона тепер гарно ходить! Як легко ступають її стрункi ноги! Хто б подумав, що ця дiвчина була розбита паралiчем? Анiта обов'язково запросить їх до Бейрута, це буде гарна компанiя...
Раптом Туо зупинився, перестав диктувати. Анiта пiдвела голову i окинула його вдячним поглядом. Нарештi можна трохи перепочити! Туо тримав у руках якийсь продовгуватий металевий ящичок, схожий на шухлядку з картотеки.
- Анiто, ось воно, тут... - Голос його переривався вiд хвилювання.
- Що саме? - одразу не здогадалась Анiта.
- Оте, що я шукав... Це найважливiше з Археоскрипту. I найстрашнiше...
Анiта ще не бачила його таким. Обличчя поблiдло, руки ледь помiтно хиталися, i, мабуть, через те вiн ще дужче стискував того ящичка пальцями.
- Ти так говориш, неначе воно вибухне...
- I вибухне. Та ще й як! Не зараз, а згодом, коли нароблять кваркових бомб... Воднева сучасна бомба здаватиметься дитячою забавкою супроти кваркової...
- Будемо вносити в опис?
Туо зиркнув на годинника i, кивнувши головою, продиктував:
- Схеми кваркових силових батарей, технологiя, експлуатацiя... Людство ще не дозрiло, щоб володiти таким джерелом енергiї... Написала?
- Так.
- Готова зi мною? Вирiшуй, маєш три хвилини!
Анiта тоскно озирнулась навколо - баня неба наче понижчала, на бiлому його тлi рухалась темна грудочка гелiкоптера, дзижчала, як оса. Чи це в неї у скронях дзижчить? Пальцi самi забiгали по клавiшах машинки:
- Мамо, люба мамусю, прощай...
Краєм ока побачила - з розкопу виткнувся Лабан, бiжить, бiжить сюди!
Хотiла ще написати кiлька слiв, та усвiдомила - не встигне. Туо сидiв на стiльцi в наметi, поруч мiсце для неї, воно з парашутом, те сидiння, Анiта знає, якщо на Фiлiї доведеться падати, то...
Вона схоплюється i миттю опиняється на тому стiльчику, тремтячими руками застiбає ременi. Тiльки тепер помiчає, що дiамант, встановлений попереду, наливається свiтлом... А на колiнах у Туо - довгастий ящик... А може... може, нiчого... А птахи?!
Зблиск! Нiмий, гострий зблиск у мозку.
***
Наш спецiальний кореспондент Марта Лаконтр повiдомляє з Лiвiйської пустелi:
'Сьогоднi опiвднi тут сталася дивовижна катастрофа. Вiдомий свiтовi учений Туо, який прибув на Землю з iншої планети i який вiдкрив тут Археоскрипт (репортаж про експедицiю i фото див. на 2-й i 3-й стор.), безслiдно щез. Разом з ним i його наречена та спiвробiтниця Анiта. Туо захопив схеми якихось надпотужних атомних реакторiв, удвох з нареченою вони сiли в апарат, який Туо змонтував у своїй палатцi, i, напевно, ввiмкнули його рушiй - великий дiамант, бо ми, очевидцi, бачили короткий i надзвичайно сильний зблиск, що передував гуркоту. Це, власне, й не гуркiт був, а трiск, неначе зламалося, вражене блискавкою, товсте дерево. Вiйськовi вважають, що це не був вибух, бо на тому мiсцi, де стояла палатка, нiякої вирви немає. Не спостерiгалося i вибухової хвилi - усi предмети i речi, що лежали на вiдстанi десяти метрiв од палатки Туо, лишились неушкодженими. Навiть машинка з недодрукованим аркушем паперу...'
