Українська радянська фантастика прагнула знайти свiй стиль, своє обличчя. Найплiднiшим на цiй новiй для неї царинi виявився пошук Юрiя Смолича, автора 'Господарства доктора Гальванеску' i 'Прекрасних катастроф', та Володимира Владка, який, власне кажучи, пов'язав з науковою фантастикою всю свою творчiсть. Одна за одною виходять його книги: 'Чудесний генератор' (1936 р.), вже згадуванi 'Аргонавти Всесвiту' (1938 р.), '12 оповiдань' (1938 р.), 'Нащадки скiфiв' (1939 р.). У 'Чудесному генераторi' письменник, полишивши космiчнi свiти, вдається до земних проблем, нiби передбачаючи епоху радiолокацiї i телебачення, велике майбутнє хвиль ультракороткого дiапазону.

Зовсiм в iншому, на перший погляд, навiть несподiваному планi написано роман 'Нащадки скiфiв'. Письменник спрямовує свiй погляд не у майбутнє, як то притаманно науковiй фантастицi, а в минуле. 'Мене свого часу дуже зацiкавив свiт давнiх скiфiв, - пояснював пiзнiше Володимир Миколайович, котрi з незапам'ятних часiв населяли Україну i широкi степи на пiвденному сходi Радянського Союзу. З'явилися вони невiдомо звiдки i так само загадково зникли, не залишивши нiяких писемних пам'яток. Все те, що є у розпорядженнi сучасної науки, грунтується на матерiальних знахiдках пiд час археологiчних розкопок у курганах i ще на нечисленних записах давнiх грецьких i римських iсторикiв. Тривалий час я вивчав цi матерiали i вирiшив написати роман про життя i побут цих загадкових племен. Я не зумiв би, зiзнаюсь, написати iсторичний роман у повному розумiннi цього слова. I пiсля довгих роздумiв зупинився на своєму улюбленому жанрi наукової фантастики. Хай мої герої явно фантастично, але в рамках лiтературної вiрогiдностi, опиняться в свiтi давнiх скiфiв...'

За свiдченням дослiдникiв творчостi письменника, був ще один мотив написання роману. Над свiтом нависла коричнева примара фашизму. Його iдеологи галасували про вiковiчну вищiсть арiйської раси, про неповноцiннiсть iнших народiв, зокрема слов'янських. Треба було дати вiдсiч апологетам фашизму, розповiсти читачам, особливо юним, про нашi витоки, про наше iсторичне корiння. Так з'явилися 'Нащадки скiфiв', над якими автор працював з 1937 по 1939 рiк. Варто зауважити, що цей твiр перегукується з вiдомим романом А.Конан Дойля 'Загублений свiт', хоча i несе зовсiм iнше iдейне навантаження - розповiдаючи про минуле, вiн звернений до сучасностi.

Антифашистське, антивоєнне спрямування мали й наступнi твори В.Владка 'Аероторпеди повертають назад' (1936 р.) та 'Сивий Капiтан'.

Особливо драматично склалася доля 'Сивого Капiтана'. Його перший варiант письменник завершив напередоднi Великої Вiтчизняної вiйни, а скорочений текст у сiчнi - вереснi 1941 року опублiкував у журналi 'Пiонерiя'. Повнiстю роман мав вийти у 'Дитвидавi' - нинiшнiй 'Веселцi'. До випуску готувала його одна з одеських друкарень, але вже готова верстка загинула пiд час вiйни - разом з оригiналом... Цей роман, вiдновлений i грунтовно перероблений аж наприкiнцi 50-х рокiв, розповiдає про долю талановитого вченого в умовах фашистського режиму. Молодий iнженер i дослiдник Ернан Рамiро, запроторений кривавою клiкою в концентрацiйний табiр, чудом уникає смертi i будь-що прагне помститися катам. I ось пiд час вiйськового параду на центральнiй площi столицi з'являється дивовижний автомобiль 'Люцифер'. 'Свiтлоносець' - так розшифровує його назву талановитий винахiдник. Чудо-автомобiль не боїться куль, могутнє силове поле навколо нього примушує заглохнути двигуни вiйськової технiки. Вiн здатний пiдiйматися в небо, поринати в морськi глибини. Сивий Капiтан виходить на двобiй з диктатурою. Але всi його зусилля закiнчуються трагiчно. I не тiльки тому, що вiн покладався лише на власнi сили, не шукав пiдтримки серед народних мас. Приречена на поразку сама його фiлософiя життя, яка будується на егоїзмi, жорстокостi, зневазi до людей. Можливо, навiть пiдсвiдомо, коли в нашiй країнi був у розпалi сталiнський терор, В. Владко вiдтворює модель вiдчуження вождя вiд народу ('Капiтан гордий, самовпевнений, холодний. I жорстокий! Для нього на свiтi є тiльки одне: те, що вiн вирiшив...'). Одначе, прочитайте самi цю захоплюючу книжку...

Треба сказати, що продуктивнiсть працi письменника не була надто iнтенсивною. Бiльше того, працюючи розважливо, пiсля 'Сивого Каштана' вiн, було, замовк аж... на 15 рокiв. Причину тривалої паузи зараз пояснити важко, але, очевидно, Володимир Миколайович не любив i не вмiв 'вичавлювати' з себе слова, не пропущенi через серце i душу. А можливо, здiйснитися творчим задумам письменника-фантаста не дозволила вiйна, яка спалахнула незабаром свiтовою пожежею...

Володимир Миколайович стає полiтичним коментатором української радiостанцiї iменi Т.Г.Шевченка в Саратовi, згодом - спецiальним кореспондентом Радiнформбюро, власним кореспондентом 'Правди', завiдує українським вiддiленням 'Литературной газеты'.

Лише по п'ятнадцяти роках повертається В.Владко до свого улюбленого жанру i в 1956 роцi публiкує докорiнно перероблений роман 'Аргонавти Всесвiту', дає друге життя 'Сивому Капiтановi', лише повiстi 'Позичений час' (1961 р.), 'Фiолетова загибель' (1963 р.), дарує читачам збiрку 'Чарiвнi оповiдання' (1962 р.).

Слава 'українського Жюля Верна' перетинає кордони нашої країни. Досить сказати, що роман 'Аргонавти Всесвiту' шiсть разiв видавався у Японiї, три в Югославiї. 'Нащадки скiфiв' двiчi перевидавалися в Чехословаччинi, 'Фiолетову загибель' перекладено в НДР, Угорщинi. З творами письменника знайомi болгарськi й польськi читачi.

Ще за життя Володимир Миколайович Владко здобув любов i визнання мiльйонiв прихильникiв науково-фантастичного жанру.

Помер письменник у 1974 роцi.

***

Свiт фантастики прийшов до нас iз глибини вiкiв - разом з мiфами Еллади, давньоiндiйським епосом 'Махабхарата', скандiнавськими сагами, легендами слов'ян, пам'ятками усної народно-поетичної творчостi iнших народiв Землi.

Буває, кажуть: а чи потрiбна фантастика в епоху науково-технiчної революцiї, в наш реалi стично- дiловий вiк, коли все вимiрюється i пiдраховується, оцiнюється з позицiй тверезого розуму, полишеного iлюзiй i химер? Чи не краще стояти на твердому грунтi дiйсностi, нiж будувати повiтрянi замки?

Без уяви, фантазiї неможливi не тiльки польоти в космос, але й будь-яка творчiсть - i технiчна, i тим паче художня. Широковiдоме ставлення до мрiї, фантазiї В.I.Ленiна. 'Даремно думають, - писав вiн, - що вона потрiбна тiльки поетовi. Це дурний забобон! Навiть у математицi вона потрiбна, навiть вiдкриття диференцiального i iнтегрального числень неможливе було б без фантазiї. Фантазiя є якiсть найбiльшої цiнностi...'* Тут доречно буде згадати, що вiдомий англiйський письменник-фантаст Герберт Уеллс називав самого Володимира Iллiча 'кремлiвським мрiйником', бо навiть уява майстра фантастичного жанру не могла осягнути величi тих соцiальних i полiтичних планiв, якi витворив могутнiй ленiнський генiй.

______________ * Ленiн В.I. Повне зiбрання творiв. - Т. 5. - С. 459-460.

Не вдаючись до перебiльшень, можна сказати, що науково-фантастична лiтература виступає своєрiдним каталiзатором людської творчостi, будить думку, стимулює пошук. Наукова фантастика здатна йти попереду наукових i технiчних вiдкрить, прогнозувати їх. Бiльше того, є цiлий ряд творiв, в яких ми знаходимо соцiальнi пророцтва. У рiк запуску першого супутника Землi побачив свiт роман Iвана Єфремова 'Туманнiсть Андромеди', що малює оптимiстичну панораму комунiстичного майбутнього людства. Але вловлюємо тут i тривожну ноту: автор починає розповiдь з епiзоду, коли зорелiт 'Тантра' кружляє навколо мертвої планети, мешканцi якої самознищилися... Як суворе попередження людям Землi служать провiднi iдеї десяткiв i сотень книжок, спрямованих проти атомного апокалiпсису. Процитуємо рядки лише однiєї з них - роману Г. Уеллса 'Звiльнений свiт':

'Пiсля атомних вибухiв усi мiжнароднi суперечки немов утратили будь-яке значення... Оскiльки нам стало цiлком очевидно, що цi бомби... можуть в одну мить знищити все, що створила людина, i порвати всi iснуючi мiж людьми зв'язки'.

Цi слова написанi задовго до вибуху першої ядерної бомби - в 1914 роцi, на зорi так званого атомного вiку...

Чудовий письменник i лiтературний критик Кирило Андрєєв (радимо прочитати його книги 'Три життя Жюля Верна', 'Шукачi пригод' i 'На порозi нової ери' - про великих письменникiв-романтикiв Ж.Верна, Стiвенсона, Дюма, Хемiнгуея) пiдкреслював, що основним критерiєм для оцiнки наукової фантастики i з художнього, i з наукового боку має бути її наукова i художня достовiрнiсть, внутрiшня вiдповiднiсть життєвiй правдi. Порушення цього принципу загрожує абстрактною лжефантастикою.

Фантастика i фантазiя. Як це не парадоксально звучить, але цi схожi слова далеко не спiвмiрнi. Трапляються такi науково-фантастичнi твори, в яких багато фантастики, але дуже мало фантазiї, тобто гри художнього мислення: сюжет розвивається мляво, сторiнки книжки перенасиченi суто науковою, складною для сприйняття iнформацiєю, рябiють вигаданими автором словами i термiнами, чудернацькими iменами. Такого роду лiтературу важко назвати науково-фантастичною в повному розумiннi слова.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×