Снiжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нiкчемнiсть. Та i в салон можете не допустити. Грошi - сила.
Мулен. Мадемуазель Снiжинка сьогоднi холодна й гостра, як в тундрах Сибiру.
Снiжинка. Скiльки ж да те? Корнiю! Iдiть сюди!
Мулен. Я ще нiчого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабiнету?
Рита. Ви хiба лишили б його у себе?
Снiжинка (iронiчно). О, напевне! Через два днi був би уже у Швайцера i продавався б в тридцять раз дорожче!
Мулен. Ви занадто, мадемуазель, чита те в душах!
Снiжинка. А особливо в таких, як ваша!
Входять Корнiй,Блекi Мiгуелес. Блек i Мiгуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руцi Блек.
Мiгуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить вiдбивати все! А найперш страждання, радiсть людей! Мистецтво...
Блек (спокiйно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може б, ти проявив це страждання...
Мiгуелес. Вульгарнiсть не одповiдь!
Снiжинка. Бiлий Медведю! Слухайте,продасте ви сво полотно месь Швайцеру, чи то пак месь Мулену?
Корнiй (здивовано). Я нiяке полотно не продаю панове... От сть! Нiякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стiнах).
Снiжинка. А це?
Корнiй. Це - в Салон. I воно не скiнченеї От ма ш. Тут роботи ще... Ха! Нi-нi, месь Мулеи, тут лучче й не думайте... I не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тiльки моя! В цьому, мої панове моя, скажу вам, надiя... От...
Мiгуелес (грiзно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месь , купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви зна те, що в цьому полотнi? Ну? А! Ви, критики! Тут iмпресiанiзм, реалiзм, натуралiзм? Правда? Тут - Бог!Розумi те? Ви можете Бога купити? Говорiть!
Блек. -ж кашу, Мiгуелес.
Мiгуелес. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корнiй продасть його вам. Voila![10]
Блек. Мiгуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
Мiгуелес машинально бере кашу з казана.
Мулен. Сеньйор Мiгуелес бiльший роялiст,нiж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месь Корнiй сво полотно?
Снiжинка. Iз Салону продасть! Ось коли.
Мiгуелес. Безумовної (-сть кашу).
Корнiй. Мої панове! Я мушу наперед скiнчити його... Наперед треба, зна те, скiнчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
Рита. Зараз лiкар прийде, спита ш у нього.
Корнiй. Ну, от, лiкар. От сть. А полотно стоїть... От i ма те... Салон.
Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, скували ви себе лiкарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з смiливим викликом на Риту). Артист мусить бути вiльним од усього i жерцем тiльки краси! Правда, сер Блек?
Блек. Yes![11]
Рита. Бiлий Медвiдь, Снiжинко, так i робить, не бiйтеся!
Снiжинка. Так? О ля-ля! Хiба такi вiльнi? Ха! Вiльнi трiшки iнакше виглядають. Ех, славне було колись Запорiжжя! От, месь Мулен, зна те, було колись в українцiв таке вiйсько, яке не знало сiм'ї. Це були рицарi вiйни i краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому вiддати. От всiм артистам Сiч Запорiзьку установити. Киями того, хто одружиться.
Рита (холодно-вороже). Так? О, таких 'рицарiв' багато знайдеться.
Снiжинка. Ви дума те? Ой, нi. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходiмте, Янсоне! Мiгуелес, не стережiть полотно, все одно продадуть. (Стук у дверi з коридору).
Рита. Ввiйдiть.
Входить Лiкар з настовбурченими сивими бровами i рiзким крикливим голосом.
Лiкар (кива всiм головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нiчого?
Рита. Нiчого.
Лiкар. Температура не впала?
Рита. Нi, Лiкар. Треба подивитись. Ходiмте.
Iдуть налiво.
Корнiй кудовчить волосся, ходить но хатi.
Снiжинка. От, Мiгуелес, женiться й малюйте дiтей i їхнi страждання.
Мiгуелес. В стражданнi дитини найбiльше чистоти i краси!
Блек. Я як був малим, то тiльки й знав, що страждав на шлунок.
Мiгуелес. Ти з пелюшок - цинiк.
Блек. Навпаки, найчистiша й найгарнiша, виходить, iстота.
Мулен пiдходить до полотна, пiднiма покривало й дивиться.
Мiгуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що вартi всi вашi казочки, голi тiла, фантасмагорiї перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матерi над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут iсторiя людей, тут екстракт всякої любовi i краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усiма вашими примiтивами, iмпресiонiзмами i всiм лахмiттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
Блек. -ж кашу, Мiгуелес, бо буде порожнiй шлунок.
Снiжинка (рiзко). Це - краса? Це iнстинкт! Краса не тут. Картина тiльки показу , що в автора велика сила, й бiльше нiчого, яка навiть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонi ю тонiв. Але вона ж i показу , що автор гине! Бiлий Медвiдь гине в пелюшках!
Корнiй (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишiть... Е, що там дивитись.
Мулен. Месь Корнiй, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
Корнiй. А, мої панове, дайте менi спокiй... Нiкому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна менi. От ма ш... Хай воно собi...
Снiжинка. Ходiм, Янсоне!
Виходить лiкар, за ним Рита.
Лiкар (до Корпiя). Сина треба вивезти з Парижа. I якнайшвидше. Помре. В Iталiю або в гори. Цими ж днями.
Корнiй (розтеряно). Цими днями?
Лiкар. Чим швидше, тим краще. Говорю рiшуче. (До Рити). Що прописав, - робити зараз же...
Корнiй. А тут не можна помогти?
Лiкар. Сказав - нi. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всiм).
Снiжинка (хутко пiдходить до Корпiя, сильно стиска йому руку i з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходiмте, панове!
Всi прощаються й мовчки виходять.
Рита. Ну?
Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
Рита. Ну, Корнiю?
Корнiй. Ну що?
Рита. Що ж ти дума ш?
Корнiй. У нас нема грошей.
Рита. Я це знаю. Ти мусиш дiстати.
Корнiй. Де? (Здивований).
Рита. Де хочеш.
Корнiй. Я не можу дiстати... Де ж я дiстану? Да ш... Якби я мiг дiстати... Менi он треба за мiсце в Салонi, потiм... той, потiм франкiв сто, щоб... ну, словом, за протекцiю... А де я вiзьму?
Рита. Ти мусиш дiстати.
Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От сть. Що я, не хочу, чи що? Ну, ма ш собi... 'Мусиш'... Розумi ться, мушу... Гм! 'Цими днями'... Я не можу цими днями... От сть: я не можу тепер iз Парижа їхати.
Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбива ш Лесика?
Корнiй (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мiй! Лесика... Ех!.. 'Цiлком свiдомо'... От це ма ш!
Рита. Цiлком свiдомо. Ти зна ш, що вiд тебе залежить його врятувати, й нiби не догаду шся.
Корнiй. Я знаю? Я?!
