вiн тримався за шкiряну петлю в стiнi. Весь мiжпланетний корабель наче спинився в просторi, завмер у цiлковитому спокої, - анi найменшої вiбрацiї, вiдчуття абсолютної нерухомостi!
Микола Петрович уперше весело посмiхнувся; невагомiсть виявлялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без команди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць. Ай, вiн зовсiм забув про них, негаразд!
Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта i включив гучномовний телефон. I зразу ж таки пульт хитнувся i поплив убiк, хоча звичайно насправдi вiдштовхнувся вiд нього сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!
Начальник експедицiї голосно промовив:
- Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в мiжпланетному просторi!
Роздiл другий,
який обриває, на жаль, розповiдь про
полiт астроплана для того, щоб викласти
читачам змiст iсторичної доповiдi
академiка Риндiна в московському Палацi
Рад i ознайомити їх з причинами i метою
мiжпланетної подорожi радянських вчених
на Венеру.
Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться повернутися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.
Цього пам'ятного вечора, рiвно без чвертi вiсiм, потужна московська радiостанцiя передала в ефiр короткий сигнал, якого з нетерпiнням чекала чи не вся земна куля. I хоча радiохвилi принесли до приймачiв лише короткий рiзкий звук гонга, за яким слiдували мелодичнi переливи знайомих цiлому свiтовi срiбних дзвiночкiв, - не було, мабуть, на всiй Землi такої людини, яка, сидячи бiля приймача чи телевiзора, не сказала б собi те ж саме:
- Ще п'ятнадцять хвилин!
По всiх країнах свiту, по всiх мiстах i селах люди з нетерпiнням чекали цього сигналу. Тi, хто був дома, знову й знову старанно настроювали свої приймачi на хвилi московської радiостанцiї. Люди, що проходили по вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися бiля нього i слухати.
Безсумнiвно, найщасливiшими були тi, хто мав можливiсть влитися до безперервного людського потоку, який внесе людину в гiгантський московський Палац Рад i залишить її бiля нумерованого мiсця в одному з сотень концентричних кiл-рядiв найбiльшого в свiтi головного залу Палацу.
Хвилини протiкали нестерпно повiльно. Здавалося, вони розтягались на цiлi години. Уже не було жодного вiльного мiсця в головному залi, вiд стола президiї i до останнiх рядiв, розташованих амфiтеатром. Незвична тиша панувала в залi, хоча тут зiбралося близько ста тисяч чоловiк. Така ж сама тиша, яка панувала i бiля кожного радiоприймача, настроєного на Москву. I ось упали у вiчнiсть останнi секунди. Хвилинна стрiлка на величезному годиннику Палацу Рад вказала на цифру '12'. I весь зал, весь радянський народ, все людство, що чекало бiля приймачiв, почули ще один короткий удар гонга. Останнiй сигнал!
Слiдом за тим пробили вiсiм гучних i протяжних ударiв Кремлiвськi куранти. I ще було чутно бiй годинника, а на екранах всiх телевiзорiв вже виникли контури великого залу Палацу.
В напруженiй тишi розтанув останнiй удар курантiв. Нiколи, мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудiння, що долинало з репродукторiв. Ще секунда... двi... три...
- Збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень вважаю вiдкритими. Слово має академiк Микола Петрович Риндiн!
Буря овацiй розiрвала тишу. Люди в залi, люди у незчисленних радiоприймачiв i телевiзорiв, люди, яким досi секунди здавалися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескiнченними оплесками висловити своє хвилювання i захоплення.
У цьому шумi оплескiв потонули будь-якi iншi звуки. Люди побачили, як твердими рiшучими кроками на трибуну в центрi залу зiйшла невисока людина, як вона спинилася на трибунi i спокiйно вклонилася, поклавши руки на бар'єр.
Майже водночас з рiзних бокiв спалахнули яскравi прожектори, їх промiння схрестилося на трибунi, залило свiтлом маленький силует людини. I раптово цей силует неймовiрно зрiс, збiльшився, перетворився на велетня, що майже сягав головою склепiння Палацу. Силует трохи вiбрував у повiтрi, вiн складався, здавалось, з якоїсь напiвпрозорої речовини, бо, придивившись, крiзь нього можна було побачити протилежнi ряди амфiтеатру i стiни, неяснi й туманнi. Це було останнє досягнення оптичної технiки: освiтленi промiнням прожекторiв дзеркала на трибунi вiдкидали вгору гiгантський свiтловий силует, рельєфне зображення промовця.
Тепер уже кожен, незалежно од вiдстанi, ясно бачив знайомi риси обличчя академiка Риндiна, збiльшенi до величезних розмiрiв. Ось характерна шапка його сивого волосся, ось енергiйнi, трохи насупленi брови, рiвний прямий нiс, вуса, акуратно пiдстрижена борiдка. Новий вибух оплескiв пронiсся по залу.
Академiк Риндiн пiднiс руку. Вона наче пронизала склепiння залу i зникла за ним. Риндiн закликав до тишi. Цього було досить: за кiлька секунд в залi запанувала така тиша, що можна було почути схвильоване дихання сусiдiв. Академiк зручнiше сперся на бар'єр трибуни.
- Шановнi товаришi, дорогi друзi, - почав вiн свою промову. - Моя мiсiя сьогоднi не надто складна, i я спробую виконати її якнайшвидше. Менi доведеться стисло й ясно розповiсти вам про те, що ви всi вже неодноразово читали в газетах i журналах, - про мету нашої мiжпланетної подорожi, в яку ми вирушаємо через кiлька днiв. Сьогоднi ми зустрiчаємося з вами востаннє перед розлукою на довгий час.
Коротка, насичена хвилюванням пауза здалася слухачам дуже значною. Незнанi небезпеки i труднощi чекають вiдважних радянських мандрiвникiв у крижаних просторах Всесвiту; перед ними - знайомство з загадковим свiтом нашої далекої срiблястої сусiдки Венерн...
- Для чого ми залишаємо нашу Землю, навiщо надсилає нас Батькiвщина в безмежнi простори космосу? Перед нашою експедицiєю поставлено багато важливих i вiдповiдальних наукових завдань. Немає потреби та й можливостi перелiчувати їх всi перед вами. Вже самий по собi вилiт у космос першого пасажирського мiжпланетного корабля є величезною науковою подiєю. Наш астроплан являє собою цiлу лабораторiю з безлiччю приладiв для наукових дослiджень у свiтовому просторi. Що ж ми будемо дослiджувати, вивчати, спитаєте ви. Я вiдповiм вам: все, починаючи вiд астрономiчних явищ i кiнчаючи складними фiзичними проблемами, серед яких чи не найголовнiшою є перевiрка за умов космосу iснуючих гiпотез про природу та походження космiчного промiння. Це - в мiжпланетному просторi. А на самiй Венерi? Певна рiч, у першу чергу - природу i, як ми сподiваємося, найцiкавiше життя на цiй все ще загадковiй для нас молодiй планетi, яка вiчно ховає своє обличчя пiд покровом густої хмарної атмосфери.
Як бачите, наукових завдань у нас дуже багато. Але серед них є одне, яке має, крiм усього iншого, ще й найважливiший практичний характер. Вирiшення його допоможе нам покiнчити з безжалiсним ворогом всiх металiв Землi - корозiєю. Що це означає? Як ви знаєте, корозiєю називається руйнування металу пiд рiзними фiзико-хiмiчними впливами. Iржа на залiзi, зелений окис на мiдi, матове нашарування на алюмiнiї,- все це корозiя. Це невловимий всюдисущий злодiй, який краде у нас неймовiрну кiлькiсть металiв. Людство щороку втрачає вiд корозiї близько 30 мiльйонiв тонн рiзних металiв. Ми боремося, звичайно, з корозiєю, ми винаходимо рiзнi тривкi сплави металiв, - з нiкелем, хромом, молiбденом, ванадiєм та iншими домiшками. Але всього цього надто мало. Всюдисущий злодiй продовжує красти мiльйони тонн металу з нашого господарства, вiн пiдстерiгає нас усюди. I ми хочемо остаточно i назавжди перемогти його. Як?
Академiк Риндiн уважно подивився на притихлий зал.
- Згадаємо вiдому перiодичну таблицю елементiв великого росiйського хiмiка Дмитра Iвановича Менделєєва, iм'ям якого пишається наш народ, як красою i славою росiйської науки. I, згадавши перiодичну систему Менделєєва, ви одразу помiтите, що вона закiнчується в її теперiшньому виглядi на елементi номер сто один, так званому менделєєвiї. Нагадаю вам, що вiдносно зовсiм недавно, ще в серединi нашого сторiччя, таблиця Менделєєва була значно коротшою, вона закiнчувалася на елементi номер дев'яносто два, на уранi. Так, так, саме уран був у таблицi останнiм елементом, який вченi до цього часу спромоглися вiдкрити i знайти в природному виглядi в корi нашої Землi, у виглядi хiмiчних сполук з iншими елементами. Але пiсля того наука просунулася вперед. Ви знаєте, що наука оволодiла розщепленням атомних ядер, звiльненням атомної енергiї i створенням нових хiмiчних елементiв. Капiталiсти й агресори намагалися
