- Часом вона прислухалася до моїх слiв. Поки не приходив черговий спокусник. I тодi знову кидалася у грiх содомський. А я знову молилася за неї i сподiвалася, що господь прийде на помiч.
- Вона платила їм грошi?
- Здається. Або давала подарунки. Точно я не знаю.
- Скажiть як лiкар: чим пояснити таку пiдвищену хтивiсть, можна сказати, старої бабусi... - поцiкавився радник юстицiї.
- Ну, не 'старої бабусi', - нiби образилася за покiйну i, певно, трохи за себе Шумейкова. - Пiдвищена статева потреба викликана була якимсь порушенням гiпофiзу. Є порушення, якi роблять людину сексуальним маньяком, здатним на все заради задоволення своєї жаги. Але не можна усе списувати на природу, на її недосконалiсть чи похибки; - людина повинна стримувати свої пристрастi i не пiддаватися дияволу, прости господи, - знову перехрестилася Ганна Миколаївна.
- Ви знали всiх її коханцiв?
- Нi, вона i вiд мене ховалася. Я ж кажу, часом у неї прокидалася совiсть, i вона соромилася мене. А коли траплялася бiда - признавалася i просила допомоги. Три роки тому бог її покарав i вона лежала у венлiкарнi з гонореєю...
- Ви нiколи не питали, звiдки в неї таке багатство?
- Нi. Вона все одно не сказала б.
- Коли ви востаннє бачилися з нею?
- Це було у недiлю, вiсiмнадцятого грудня...
- У вас тодi нiщо не викликало пiдозри? Вона, наприклад, не говорила, що чекає когось у гостi?
- Нi... Але гостi чи гiсть у неї були. Я їй подзвонила у наступний четвер, щоб домовитися про зустрiч у суботу. Але розмова не вiдбулася... Власне, почалася i обiрвалася. - Шумейкова потерла долонею лоба, нiби тiльки зараз щось втямивши. - Сталося так, сказала далi чiтко i визначено. - Дзвоню. Людмила Йосипiвна бере трубку, я говорю, вона слухає, i раптом чую, як дзвонять їй у дверi. Людмила Йосипiвна каже менi: 'Хвилиночку. Почекай' - i, певно, кладе трубку бiля телефону. Потiм я чую у трубцi її радiсний скрик: 'О, як давно я тебе не бачила!..' Далi слабкий шум розмови - i раптом якийсь короткий гуп, так наче щось упало. Людмила Йосипiвна до телефону бiльше не пiдiйшла. Я довго чекала. Потiм лiнiя обiрвалася, очевидно, трубку було покладено на важiль апарата... Я вирiшила, що завiтав хтось iз її коханцiв i їй уже не до мене.
- I вас не здивувало, що Людмила Йосипiвна, не закiнчивши з вами розмови, не передзвонила вам згодом?
- Нi.
- Ну, гаразд, того дня не зателефонувала. Але минув другий, третiй, нарештi четвертий день...
- Я пробувала подзвонити їй на другий день, але вона трубки не взяла.
- Це не викликало у вас тривоги?
- Нi. Я нiчого такого не подумала... Вона взагалi була людиною не дуже врiвноваженою, частенька на неї находила нудьга, вона називала це 'англiйський сплiн'. Тодi цiлий день валялася у лiжку, гризла насiння i не вiдповiдала на дзвiнки.
- Гаразд. Давайте ще раз уточнимо дату, коли ви востаннє розмовляли з Гальчинською, - попросив Спiвак.
- Це було у четвер.
- Двадцять другого грудня?
- Так.
- О котрiй годинi?
- Десь пiдвечiр. Може, близько шостої. У кожному разi, надворi вже по-зимовому стемнiло.
- Можливо, її убито саме в цей час, - спiвчутливо промовив капiтан Андрiйко.
- Господи прости, - прошепотiла жiнка.
На кiлька секунд усi замовкли. Урвав мовчанку Спiвак.
- У мене до вас, Ганно Миколаївно, є таке запитання, - сказав слiдчий. - Ось уже минуло три тижнi з того часу, як ваша приятелька перестала вiдповiдати на дзвiнки i сама не подзвонила. Ви не задумувалися чому? Не поцiкавилися?
Жiнка нiчого не вiдповiла.
- Ви не заходили до неї на квартиру?
Шумейкова похитала головою.
- Так я вам скажу чому, - продовжив радник юстицiї. - Ви знали, що її на свiтi уже немає!
- Знала, - тяжко зiтхнула жiнка.
- Чому приховували це з самого початку нашої розмови? Удавали, нiбито це для вас новина?
Жiнка мовчала.
- А я вам скажу, - жорстко промовив слiдчий. - Ви боялися запитання: 'Чому не звернулися до нас, не поцiкавилися?' Це ж не чужа була для вас людина. Ви, думаю, не маєте жодного вiдношення до трагедiї Гальчинської. Але чомусь побоялися. Чи, може, я помиляюсь? - додав пiсля паузи Спiвак.
- Нi, ви не помиляєтесь... Для мене самої це була трагiчна новина. Але я нiчого не побоялася.
- Вiд кого ви. дiзналися?
- Вiд сусiдiв.
- Так чому все-таки не прийшли до нас?
- Не хотiла брати грiх на душу - Людмила Йосипiвна уже покiнчила земнi дiла i стояла перед богом. Причому тут ви, - Шумейкова обвела поглядом мiлiцейський кабiнет. - Я знала лише про смерть, що вона померла. А те, що її убили, - Шумейкова знову перехрестилася, - це ви менi зараз сказали.
- Менi здається, особливого вiдгуку ваша дiяльнiсть у Гальчинської не мала, - вкинув капiтан. - Покiйна так i залишилася грiшницею.
- Все в руках божих, - у вiдповiдь на нетактовнiсть капiтана зауважила Шумейкова. - I не нам судити її.
Це було сказано так, наче жiнка замiсть вимовленого слова 'нам' мала на думцi - 'вам'.
- Гаразд, перейдемо до iншого. - Спiвак узяв на столi капiтана верхнiй iз блокнотiв Гальчинської - подивився на його дату. - Вам знайомi такi записники?
- Нi.
- Їх вела Людмила Йосипiвна. Тут є неясностi, i, можливо, ви зможете допомогти дещо розшифрувати... - Вiн погортав блокнот. - Ну, наприклад, хто ще був з iнiцiалом 'С'? Це iм'я чи прiзвище? Хто у неї був 'С'?
- I нiяких цифр, тiльки дати. Остання позначка п'ятого вересня, - докинув капiтан.
- Вперше чую про якогось 'С'. - Шумейкова задумалася шепочучи: 'С', 'С'... - Нi, - i повторила, - не чула такого.
- Деякi записи ми уже розшифрували. Масажистiв, наприклад, iще декого. А от 'С' i тут ще один такий самий таємничий iнiцiал 'Б' зустрiчаються частенько. Поряд тiльки цифра 10 у цього 'Б'.
- О, про 'Б' я здогадуюсь, - гiрко посмiхнулася Ганна Миколаївна. - Це найдешевший її коханець.
Посмiшка Шумейкової багато що пiдказала спостережливому раднику юстицiї. Певно, вiн не помилявся у своїх мiркуваннях про характер дружби двох самотнiх жiнок. Лiкар, людина з вищою освiтою, Шумейкова нiколи не забувала про багатства Гальчинської, звичайної спiвачки, про всi цi перснi, дiаманти, хоч i сама не зiзнавалася собi в цьому. Вiн звернув увагу, що пальцi Ганни Миколаївни прикрашали лише тоненький золотий перстеньок з червоним камiнцем i обручка, перенесена з правої руки на лiву, певно, пiсля смертi чоловiка. Це його дивувало: адже з усiх медичних фахiв найбiльш прибутковими були професiї дантистiв- технiкiв та гiнекологiв. Очевидно, Шумейкова належала до тiєї рiдкiсної рiзновидностi гiнекологiв, якi не ведуть приватної практики, з тих чи iнших причин не роблять пiдпiльних абортiв тощо.
- Теж коханець?! - не витримав капiтан.
- Ну, якщо я не помиляюсь, йдеться про Бородiя. Цього довелося знати. Людмила Йосипiвна прислала його вставити менi новий замок у дверях. Це - столяр з рембуду, алкоголiк. Цього вона запрошувала найчастiше i напувала горiлкою... Йому вистачало однiєї пляшки 'Московської', 'Росiйської' або будь-якої, i пiсля цього вiн, очевидно, ставав ручним. Тому - десять, вартiсть пляшки, - Шумейкова не стрималася i знову гiрко посмiхнулася.
