воно в нього все влазить. А бабуся пiдкладала Дiмi шматок за шматком i пiдливала свiжого чаю.
Нарештi Дiма задоволено хукнув, перевернув догори денцем порожню чашку, вибрав iз бороди крихти й, укинувши їх до рота, мовив:
-- От спасибi, нагодували! Не пирiжечок, а смакота!
-- Рада, що сподобався, -- зашарiлась бабуся. -- То, може, ще шматочок?
-- Е, нi, -- пiдняв ручку Дiма, -- досить, а то лусну!
-- Ну, дивiться, як хочете, -- вiдказала бабуся й заходилась прибирати зi столу.
-- Можна спитати? -- нерiшуче звернувся до Дiми Сергiй.
-- Питай, чого там! -- поблажливо кинув Дiма, щось муркочучи стиха пiд нiс.
-- От скажiть, чому ви не боїтеся людей?
-- А чого ж їх боятися? -- пхикнув дiдок. -- Я ж казав тобi: хто не вiрить у казки, той мене не бачить. А той, хто вiрить, -- поганою людиною бути не може! Тож i кривди вiд нього я нiякої не зазнаю! Зрозумiло?
-- Зрозумiло! -- радiсно вiдгукнувся Сергiй, бо йому зробилося страшенно приємно, що вони з бабусею таки непоганi люди.
Бабуся кiнчила прибирати зi столу й мити посуд i запитала у Дiми:
-- А що це ви дихаєте так важко?
-- Нежить у мене, -- пояснив Дiма. -- Застудився.
-- Ну, нежить -- то дрiбницi! -- кинула бабуся. -- Я ваш нежить цибулькою за один день вижену!
Сергiй, почувши про цибульку, аж пересмикнувся, бо пригадав, як бабуся лiкувала його: натре цибулi, вичавить iз неї сiк, а тодi -- в носа, пiпеткою! Що в таких випадках буває -- не менi вам пояснювати! Очi лiзуть на лоба, в носi й горлi пече, нiби там хтось вогнище розпалив, голова гуде, мов дзвiн, а сльози -- хочеш чи нi -- б'ють фонтаном. I взагалi -- хочеться дертися на стелю або й вище! Зате нежитi через день як i не було!
Сергiй згадав це, i йому стало трохи боязко за Дiму: вiн такий невеличкий, старенький, ще не витримає!
Але його сумнiви розiгнав сам Дiма.
-- Цибулька -- це прекрасно! -- потер вiн задоволено руки. -- Над усi лiки я поважаю саме цибульку!
-- От я вам перед сном i закапаю, -- зрадiла бабуся. -- А тепер iдiть до Сергiйка, в його кiмнату, влаштовуйтесь. А холодно буде, скажiть -- я електрокамiн поставлю.
-- Дякую, хазяєчко, за турботу, -- уклонився шляхетно Дiма. -Бачу, ви просто клас, як каже ваш онук!
-- Ще й який! -- вигукнув Сергiй. -- Моя бабуся -- найкраща в свiтi!
-- Ну от, iще захвалите! -- бабуся почервонiла, наче дiвчинка. -Добре, ви тут поселяйтесь, а я на базар злiтаю! -- I вона подалася з кухнi.
4
-- Таки й справдi в тебе не бабуся, а вищий клас! -- мовив Дiма, вмощуючись у глибокому зручному крiслi. -- А пироги ж пече! -- I вiд згадки про смачний пирiг аж прицмокнув язиком. -- А що це вона сказала -- 'злiтаю на базар'? -- поцiкавився трохи згодом Дiма. -- У неї що, лiтак є?
-- Який там лiтак! -- засмiявся Сергiй. -- Вона в мене сама як лiтак. Ми з батьками навiть називаємо її 'летюча бабуся'.
-- Так вона вмiє лiтати?! -- пiдхопився у крiслi Дiма.
-- Звичайно, нi! -- Питання Дiми знову розсмiшило Сергiя. -Просто вона в нас дуже прудка, i найулюбленiше її слово -- 'лiтати'. Ходити поволi, як iншi бабусi, вона не може. Ми тiльки й чуємо вiд неї: 'злiтаю в магазин', 'полечу на базар', 'лечу до сусiдiв'! I мчить собi так хутко, що й лiтаки, мабуть, переганяє.
-- А... -- розчаровано мовив Дiма, посовався трохи, вмостився й затих.
Так вони трiшки посидiли мовчки: Сергiй гадав, що Дiма пiсля снiданку заснув, натомлений дорогою, i не хотiв його турбувати. Та Дiма розклепив оченята:
-- Ну, розказуй про себе.
-- Та ви поспiть уже, -- вiдмахнувся Сергiй, -- а я потiм...
-- Не бiйся, давай зараз, -- заперечив Дiма, -- я можу слухати й дрiмати водночас. Про мене навiть приказка є: спить i курей бачить! Чув, мабуть?
-- Чув, -- кивнув головою Сергiй, -- але не знав, що це про вас.
I Сергiй розповiв Дiмi про тата й маму, про далеку сонячну Кубу i навiть -- про плавання...
-- Пхе, плавання!.. -- розтулив Дiма оченята. -- Та я тебе за хвилину мiг би навчити!
-- Ой! -- зрадiв Сергiй. -- То навчiть, дуже вас прошу!
-- Я ж сказав -- 'мiг би', але тепер не можу: технiчнi причини...
-- Що за технiчнi причини? -- здивувався Сергiй.
-- Розумiєш, -- почав пояснювати Дiма, -- була в мене така книженцiя, ну, нiби чаклунська. У нiй з одного боку записано всякi потрiбнi слова, а з другого -- що станеться, коли слова тi вголос вимовити. Примiром, пробурмотiв собi щось, -- раз! -- i дощ я-ак уперiщить! Так-от, коли зламали мiй будиночок, книга пропала пiд уламками.
-- Так ходiмте знайдемо її! -- вигукнув Сергiй.
-- Швидкий дуже! -- сумно мовив Дiма. -- Я й сам, без тебе знайшов би. Але тi уламки вiдразу ж повантажили на самоскид, i куди вiн їх завiз -- хтозна! А з ними й мою книжечку! -- I Дiма скрушно захитав головою, пригадавши таку величезну втрату.
-- I невже ви нiчого не пам'ятаєте з тої книги? -- з надiєю в голосi поспитав Сергiй.
-- Хе, скажеш! -- зневажливо усмiхнувся Дiма. -- У мене пам'ять -будь здоров! Я навiть мемуари, тобто спогади, пишу! -- Вiн гордо ляснув себе по животi й задер светра.
Сергiй побачив, що за ремiнцем джинсiв у Дiми стирчить пошарпаний загальний зошит у жовтiй, засмальцьованiй обкладинцi iз написом: 'Мемуари Дiми'.
-- А з книги ви, значить, нiчого не пам'ятаєте, -- сумно мовив Сергiй.
-- Пам'ятаю, але не все, тiльки половину...
-- Ого! -- зрадiв хлопець. -- Половина -- теж чимало! А є в нiй слова про те, як навчитися плавати?
-- Звичайно, є! -- кинув Дiма. -- Але рiч у тiм, що я пам'ятаю лiву половину книги, тобто всi чарiвнi слова, а от праву половину, де сказано, якi слова для чого, -- геть начисто забув!
-- А ви спробуйте, що вийде!
-- Е, нi, не пiдбивай! -- вiдмахнувся Дiма. -- Скажу отак щось -i квартиру вам затопить. Нi, нiзащо! Не хочу знову без ночiвлi лишитися.
-- А що, коли нам до лiска гайнути? -- раптом здогадався Сергiй. -- У нас тут поблизу є лiсок iз галявою. Давайте пiдемо туди й спробуємо вашi слова!
-- Лiсок -- це можна, -- погодився Дiма, -- в лiску та ще й на галявi я спробував би, але ж не зараз. От вилiкую нежить, вiдiгрiюсь, вiдiсплюся гарненько, а завтра зранку, годинi о п'ятiй, i пiдемо.
-- Ура! -- загукав Сергiй, який згоден був на все, аби навчитися плавати. -- Встаємо о п'ятiй, я будильник заведу.
-- А тепер я подрiмаю, -- мовив Дiма й вiдразу тихенько засопiв.
Сергiй нiчого не мав проти: йому треба було ще пiдготуватися до зустрiчi гостей. Неодмiнно ж прийде друг його Олег, та й Вiтка припхатися може.
При згадцi про Вiтку в Сергiя аж у грудях похололо.
5
Вiтка, або Вiкторiя Птурська, як i Олег, була однокласницею Сергiя. Та якщо Олег був його найкращим другом, то Вiтка навпаки -'найкращим' ворогом.
До всього ж вона була ще й сусiдкою Сергiя по пiд'їзду, тож через неї траплялися всякi неприємностi не лише в школi, а й дома.
Вiтка ненавидiла Сергiя Кудлика хронiчно. Чим це пояснити, нiхто не знав: чи то її вреднючою вдачею, як у бiльшостi рудих i кирпатих, чи то просто злостивим характером -- невiдомо! Але, починаючи з першого класу, Вiтка нiби приросла до Сергiя -- раз i назавжди!
Звичайно, вiн мiг би надавати їй як слiд, але його з дитинства вчили: дiвчат зачiпати не можна. I вiн терпляче зносив ось уже третiй рiк пiдряд невичерпнi знущання своєї рудої й кирпатої однокласницi й
