При цьому в нього був такий грiзний погляд, що син зрозумiв: попереду серйозна розмова! Вiн вирiшив мовчати, як герой.
Батько наче прочитав його думки.
-- Чого мовчиш! -- пiдвищив вiн голос. -- Я вимагаю пояснень!
-- Нема чого пояснювати.
-- Як -- нема?! Ми з мамою мiсця собi не знаходимо, гадаємо, що у нас у домi дiється, а це, виявляється, наш рiдний синочок сюрпризи влаштовує.
Раптом Сидiр Силович замовк i втупився поглядом у сина. Той, доки батько вичитував йому, намагався непомiтно заштовхати пiд стiл якусь невеличку полiетиленову канiстрочку. Але Сидiр Силович помiтив! Вiн пiдскочив до сина:
-- Ти що ховаєш вiд мене, негiднику?! Ану, показуй! -- I нахилився, щоб вихопити канiстрочку з-пiд столу: вона була, як вiн уже розгледiв, з якоюсь зеленкуватою рiдиною. Але син заступив йому дорогу.
-- Звiдки це? -- ще бiльше розсердився батько. -- Признавайся, де вкрав!
-- Не крав я! Назбирав грошей -- i купив! Два тижнi морозива не їв i кiно не дивився!
-- Давай сюди! -- наказав Сидiр Силович, простягаючи руку.
-- Не дам! -- чомусь страшенно перелякався син i -- вiдштовхнув батькову руку.
-- Ти глянь! -- отетерiв Сидiр Силович. -- Так ти ще й рiдному батьковi перечиш?! -- Щиро кажучи, Сидiр Силович розгубився вiд несподiваної рiшучостi сина i навiть не знав, що вдiяти. Зрештою вiн махнув рукою i вже трохи спокiйнiше сказав: -- Добре! Зараз -- спати, а завтра розберемося.
Роздiл п'ятий
СХОВАНКУ ВИКРИТО...
Але наступного ранку Сидору Силовичу не довелося поговорити iз сином про нiчнi пригоди. По-перше, пiсля бурхливих нiчних подiй батько просто не змiг рано прокинутись. По-друге, на ранок вiн уже трохи охолов. А по-третє, син уже о сьомiй ранку вислизнув на вулицю, прихопивши iз собою таємничу полiетиленову канiстрочку.
Невдовзi вiн уже стукав у дверi свого друга Васька. Христофор знав звичку цiєї родини вставати разом iз сонцем, тож не боявся когось розбудити. Тато, мама й старша сестра Васька щоранку до роботи бiгали кiлометри по три -- 'од iнфаркту', -- а сам Васько в цей час робив зарядку з гантелями, обливався крижаною водою i готував для всiх снiданок.
Такий режим вiн виробив для себе ще з другого класу, бо мрiяв у майбутньому стати всесвiтньовiдомим мандрiвником. Для цього йому треба було мати сталевi м'язи, не боятися нежитю й грипу i, зрозумiло, вмiти готувати їжу: адже в далеких мандрах мами коло тебе не буде!
Отож навiть вiд такої прозаїчної i, на перший погляд -- зовсiм не хлопчачої справи, як кухарство, Васько отримував щиру насолоду й величезне задоволення, бо й вона з кожним днем наближала його до омрiяної мети.
От i зараз вiн зробив зарядку, похукав пiд крижаним душем i вже розбивав на гарячу пательню, де шкварчала соковита шинка, яйця, як у дверi постукали.
-- Що сталося? -- перелякано спитав Васько у Христофора, що стояв на порозi й нiяк не мiг вiдсапатися пiсля швидкого бiгу.
-- Та так, -- непевно вiдказав той. -- Вийди на хвилинку, справа є.
-- Заходь краще до мене, -- запропонував Васько, -- тут поговоримо, а то яєчня згорить. Христофор ступив за порiг.
-- Ну, що там у тебе? -- повернувся до розмови Васько, знiмаючи з плити яєчню.
-- Ось, треба сховати, -- Христофор розстебнув портфель i видобув з нього канiстрочку.
-- Що тут? -- зиркнув одним оком Васько.
-- Поки нiчого не питай. Розкажу згодом!
-- Згодом так згодом, -- здвигнув плечима Васько. -- А зараз давай краще перекусимо.
На цю пропозицiю Христофор пристав дуже охоче: вiн так поспiшав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навiть не встиг перехопити бодай скибочку хлiба.
Хлопцi хутко впоралися зi снiданком, запили яєчню гарячим чаєм, Васько швидко й вправно -- теж тренування для справжнього мандрiвника! -- вимив посуд i нарештi взяв до рук канiстру.
-- Ану, що ж воно таке? -- Вiн оглянув її з неабияким iнтересом. Для чогось постукав пальцем, подивився на свiтло, погойдав, прислухаючись до важкого плюскотiння зеленкуватої рiдини, й намiрився був вiдкрутити кришечку, але в ту ж мить Христофор, мов ужалений, зiрвався з мiсця, схопив друга за руки i несамовито заверещав:
-- Обережно! Не чiпай!
Васько так перелякався несподiваного зойку, що вiдскочив крокiв на три, впустивши канiстру. Та на пiдлогу вона не впала: її на льоту пiдхопив Христофор i з полегшенням притиснув до грудей.
-- Ти що? Здурiв?! -- отетерiв Васько.
-- Злякався! Ця штука небезпечна, от i злякався за тебе.
-- А коли небезпечна, давай її про всяк випадок краще не вдома ховати, а десь у саду.
-- Давай у саду, -- кивнув Христофор. Хлопцi взяли у сараї заступ i вийшли в сад.
-- Отут i сховаємо, -- показав Васько на купу бадилиння пiд парканом. -- Ямку викопаємо, а зверху замаскуємо -- жодна жива душа не знайде!
Христофор погодився, й незабаром канiстрочка з таємничою небезпечною рiдиною тихесенько лежала собi в ямi пiд чималим шаром бадилиння.
I тiльки-но хлопцi обтрусили землю з рук, як над ними пролунав пронизливий свист. Вони глянули вгору -- й побачили Бевзя! Той сидiв верхи на парканi й посмiхався.
-- Привiт, жевжики! -- помахав вiн рукою. -- А я до вас в ранковий час за боржочком: не хочеться чогось до вечора чекати! -- I Бевзь зiскочив з паркану в садок.
Христофор вiдразу мовчки тицьнув йому грошi, якi вчора виручив за пляшки.
Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тодi сховав у кишеню й тяжко зiтхнув:
-- Гарна штука, та мало!
-- Як домовлялися.
-- Воно то так, але ж ти пiзно заплатив, от я й думаю: а чи не пiдвищити тобi проценти?
-- Ми так не домовлялися, -- злякано глипнув Христофор. -- Та й у мене бiльше нема.
-- Нiчого, захочеш -- знайдеш. Ти хлопчик розумненький, -посмiхнувся Бевзь. -- Хай дружочок допоможе. Одне слово, -- тут у голосi його забринiла погроза, -- щоб увечерi ще трохи пiдкинули, менi треба!
-- Та де ж ми вiзьмемо? -- втрутився Васько.
-- А це мене не обходить. Де хочете -- там i берiть! Та не тремтiть, я не який-небудь грабiжник: все, що принесете, врахую вам у наступний внесок.
-- Спробуємо, -- кивнув Христофор, бо згадав, що один хлопець саме сьогоднi обiцяв повернути йому давнiй борг.
-- Мiж iншим, -- звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках, -- що ви тут копаєте? Скарб шукаєте? Давайте поможу, а знахiдку -- подiлимо.
-- Не скарб, а черв'якiв, -- викрутився Васько. -- По лящiв завтра пiдемо. А тобi що?
-- Ти поварнякай менi! -- розiзлився Бевзь. -- Я тобi таких лящiв надаю, що й черв'яки не знадобляться! -- I, радий своєму дотепу, дав Христофоровi по носi щигля й перескочив через паркан на вулицю.
Тюлькiн мовчки почухав носа, а Васько сердито сказав:
-- От уже Бевзь, так Бевзь! Ну, постривай, скоро ти в нас iншої заспiваєш! -- I вiн гордо помацав свої поки що досить слабенькi м'язи.
Друзi поставили заступ на мiсце, схопили портфелi, ще раз глянули на купу бадилиння, пiд якою ховалася канiстра, й помчали до школи.
Дорогою Васько знову спробував розпитати у друга про таємницю, але той лиш вiдмахнувся:
-- Пiсля урокiв розповiм, почекай!
Васько погодився -- бiльше чекав! -- i вже не' чiплявся до Христофора.
А пiсля урокiв Христофор, як i обiцяв, розкрив нарештi друговi таємницю свого генiального винаходу.
-- Ну, ти даєш! -- захоплено вигукнув Васько, дослухавши Тюлькiна. -- То давай скорiше експериментувати! -- Вiн, щиро кажучи, в глибинi душi дещо сумнiвався в необмежених можливостях суперклею, тож хотiв на власнi очi пересвiдчитися, що Тюлькiн не помиляється.
