клали їх у велику бiлу кулю. З неї частина знахiдок iшла по правому прозорому трубопроводi, а частина - по лiвому. Ось лапи вхопили великого краба з мiшка-плiвки i понесли його в кулю. За кiлька секунд краб, пiдхоплений струменем води, помчав правим трубопроводом до сусiдньої шафи.
- Очевидно, це автоматична куля-аналiзатор, - висловив припущення Поляков. - Вона сортує знахiдки. Думаю, що тут використано систему електронної пам'ятi. Вона порiвнює знахiдку з усiм, що було до неї. Непотрiбне чи схоже вiдкидає, а новi екземпляри вiддає в колекцiю. Добре придумано! А як чiтко працює!
В сусiднiй шафi краба пiдхопили черговi двопалi руки i швидко помiстили в невеликий ящик. Минуло менше хвилини, i з ящика було вийнято акуратний кубик льоду, всерединi якого був краб!
- Ого! Вони його живцем заморозили!
- Причому разом з тiєю водою, в якiй його спiймали, - додав Поляков. Тепер зрозумiло, чому акули- роботи обтягують плiвкою свою здобич. Це дозволяє марсiянам вивчати не лише саму тварину, але й середовище, в якому вона жила.
- Така ж доля чекала й на нас... - здригнувся Берданов.
Зазирнувши до сусiдньої шафи, професор Поляков був вражений:
- Оце так колекцiя!
На полицях шафи в суворому порядку були закрiпленi кубики льоду, всерединi яких знаходились замороженi тварини i риби. Тут були i темнi краби, й прозорi креветки, i черепашки. Кiлька полиць займали кубики льоду з замороженими рибами. Крiзь лiд просвiчували скумбрiї, кефалi, морськi скати, ставриди, зеленухи, голка-риба, морськi коники, хамса та iншi мешканцi Чорного моря. При потребi ця шафа могла б умiстити навiть i гiгантську голубу акулу, якби вона водилася в Чорному морi.
- Молодцi марсiяни! - вигукнув професор Поляков. - Скоро вони знатимуть про Чорне море не менше, нiж ми. В такому станi експонати можуть зберiгатися сотнi рокiв. Поляков пройшов до наступної шафи, зазирнув у вiчко i тут же вiдсахнувся. В холоднiй глибинi шафи на слiпучо-бiлому столi лежало накрите напiвпрозорим покривалом непорушне тiло Никодимова. його неприродно випростанi руки й вiдкинута назад голова були нерухомi, нiс загострився, щоки позападали.
Поляков i Берданов ледве встигли роздивитись його, як стiл з тiлом здригнувся й повiльно опустився вниз, пiд пiдлогу. Зачинились бiлi стулки. Шафа спорожнiла.
- Вони заморозили його як експонат!
- Так чому ж вони не заморозили i нас з вами?
- Можливо, їм потрiбен всього лише один екземпляр, а може, наша черга просто не пiдiйшла...
Берданов замислився.
- Тодi нам не обiцяє нiчого хорошого зустрiч з вашими марсiянами. В цьому вiдсiку холодильних шаф ми просто повмираємо з голоду, а потiм вони перетворять нас на крижанi мумiї.
- Як врятувати Никодимова? - насупився Поляков.
Друзi обiйшли вiдсiк, заглядаючи в усi кутки. Берданов помiтив дверi, намацав збоку кнопку i натис її. Дверi тихо вiдчинились.
- Професоре! Хутчiй сюди! Вони забули вiдключити керування цими дверима.
Високi пульти керування, пофарбованi в сiрий колiр, стояли вздовж стiн сусiднього примiщення. Вiд численних кольорових вогникiв, перемикачiв, важiльцiв i кнопок зарябiло в очах. Безшумно зачинились дверi.
Iнженер Берданов уважно роздивлявся пульти керування.
- Вам цi матовi стекла не нагадують телевiзiйних екранiв? Хотiв би я знати, навiщо вони тут?- Вiн подивився на ряди кнопок i натиснув одну з них. Екран одразу ж спалахнув голубим свiтлом. Вiдтак на ньому з'явилось кольорове зображення хвостової частини ракетоплана.
- Що ви робите? - розсердився Поляков. - Один необережний рух - i ми злетимо в повiтря!
Берданов розсмiявся.
- Невже ви думаєте, що вони, здатнi здiйснити мiжпланетний перелiт, не змогли завбачити звичайного блокування на випадок неправильного ввiмкнення кнопок? Запевняю вас, що це абсолютно немислимо з iнженерної точки зору. Не думайте, що марсiяни менш обережнi, нiж ми.
- Тодi натиснiть другу кнопку!
На екранi з'явилось зображення носової частина ракетоплана. Гiгантський, з великим вiстрям, що виступало наперед, вiн нагадував казкового однорога. Iлюмiнатори в його носовiй частинi свiтилися. Найпевнiше, що там i знаходились марсiяни.
- Дивiться... - прошепотiв Берданов, не зводячи очей з екрана.
До носової частини ракетоплана наблизилось шiсть постатей у скафандрах. Вони тягли за собою мережу, наповнену здобиччю.
Бiля гострого носа ракетоплана розчинились дверi. Один по одному господарi ракетоплана перебралися всередину корабля.
- Помiтили? В них по двi ноги й руки, - сказав Поляков. - Бачили?
- Я-то бачив, але й вони бачили, що ми стежимо за ними, - озвався Берданов. - Адже ми з пульта керування включили прожектори ракетоплана.
- Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовнi, а й зсередини, - висловив припущення Поляков. - Давайте спробуємо...
В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Вiн обернувся й закляк вiд подиву. Перед ним стояв високий марсiянин, одягнений у мiцний металевий скафандр. Крiзь вузьку прозору щiлину в шоломi на Берданова дивились уважнi голубi очi.
Першим опам'ятався Поляков.
- Ми звiдти, з берега! Одного з нас заморозили тут!
- Стривайте, професоре, - перебив його Берданов. - Таж вони не розумiють нас..
Вiн показав марсiяниновi три пальцi. Той здивовано подивився на нього i заперечно покрутив головою. Берданов ще раз пiдняв три пальцi вгору, загнув одного i показав на себе. Марсiянин зрозумiв. Кивнув головою. Берданов загнув другий палець i показав на Полякова. Марсiянин знову кивнув. Третього пальця Берданов не згинав. Вiн повернувся в бiк зачинених дверей до холодильного вiдсiку i показав туди рукою. Марсiянин пiдiйшов до дверей, непомiтним рухом руки розчинив їх i жестом запросив Берданова йти услiд за ним. Берданов пiдiйшов до шафи, в якiй вони з Поляковим бачили замороженого Никодимова, i показав марсiяниновi на третiй палець. Той зазирнув у скляне вiчко, угледiв порожню шафу i повернувся до двох марсiян, що невiдомо коли з'явились на порозi. Нi Поляков, нi Берданов не чули розмови марсiян. Жорсткий скафандр не пропускав звукiв. Зазирнувши ще раз у холодильну шафу, марсiянин взяв Берданова i Полякова за руки i впевнено повiв їх. Перед ними, мов за помахом чарiвної палички, вiдчинялись усi дверi вiдсiкiв. Вони пройшли в носову частину ракетоплана i потрапили в жилий вiдсiк.
Марсiянин сiв на м'яку постелю, прикрiплену до стiни, швидким рухом скинув з голови шолом, потiм скафандр i бездоганно чистою росiйською мовою сказав:
- Чого ж ви стоїте? Сiдайте!
Берданов i Поляков отетерiли. Перед ними був молодий блакитноокий чоловiк рокiв тридцяти двох. Вiн провiв рукою по стомленому обличчю i повторив:
- Ну сiдайте ж!
Поляков сiв, але тут же спитав:
- Хто ви?
- Такi ж радянськi люди, як i ви, - стомлено вiдповiв блакитноокий 'марсiянин'.
Поляков розсердився:
- Тодi для чого вся ця комедiя? Навiщо ви заморозили Никодимова? Чому так довго нiчого не казали нам?
- Сергiйку! - звернувся блакитноокий до одного з своїх товаришiв. Поясни їм усе. Я пiду посплю Видно, перевтома.
По цих словах вiн через силу залiз на верхню постелю i зразу ж заснув.
Той, кого вiн назвав Сергiйком, сiв на його мiсце.
- Даремно ви на нього так напали. Сьогоднi вiн кiлька разiв спускався на велику глибину.
- Де ж ми перебуваємо, нарештi?
