суспiльства, а не власного фiзичного й духовного вдосконалення, є, на наш погляд, фатальною помилкою.
- На наш? - перепитав доктор Мiкейрос. - Отже, ви все-таки не однi. Ви когось представляєте. Що це за органiзацiя? Ну кажiть уже, кажiть...
- Звичайно, представляю, - стенув плечима Крiшна. - I взагалi, час вiдкривати карти. Все одно наша розмова i нашi взаємини складатимуться так, що я змушений буду говорити правду. Ясна рiч, я репрезентую цiлу мiжнародну органiзацiю...
Мiкейрос пiдвiвся, взяв iз журнального столика запальничку i, присiвши бiля камiна, пiдпалив жмутки сухої гiрської трави, на якi було покладено дрова. Крiшна уважно стежив за кожним його рухом. Кiлька хвилин вони сидiли мовчки, i лише коли в камiнi зародилося благеньке вогнище, Мiкейрос заговорив:
- I що ж ви тепер пропонуєте людству? Я маю на увазi - ваша мiжнародна органiзацiя? Знищити всю технiку, зректися набутих знань i повертатись у лiси та до печер, братися за кам'янi сокири? - Зараз, при вогнi, вiн вiдчув себе впевненiше. - Як це, по-вашому, може виглядати в реальному життi?
- Так, ми радили б людству вдатися навiть до таких крайнощiв. Задля його ж таки спасiння, задля врятування планети, яка, на наш погляд, є живою iстотою, а отже, головним витвором природи. Оскiльки ми, люди, руйнуємо свою екологiчну нiшу, згубно впливаємо на структуру самої планети, то нам уже тепер слiд замислитися i над тим, як зупинити це руйнування, рятуючи i Землю, i рiд людський. А для цього треба повернутися до первiсного способу життя, як одного разу ми вже поверталися - ви самi стверджуєте це своєю гiпотезою. От тiльки навряд чи ми можемо розрахувати на те, що людство послухається нас. Вiд технiчного прогресу воно не вiдмовиться i технiку не знищуватиме. Але загальмувати процес технократизацiї планети, розповсюдження технiчного прогресу на Африку, Азiю й Океанiю, припинити польоти в космос, якими ми 'продiрявлюємо' атмосферу, завдаючи планетi великої шкоди - це ми в змозi зробити, це не виходить за межi наших реальних можливостей. З часом прихильникiв нашої фiлософiї ставатиме все бiльше, ми будемо всемогутньою мiжнародною органiзацiєю, яка, регулюючи численнiсть населення Землi i пiдтримуючи певний рiвень технiчного розвитку суспiльства, водночас спрямує всi його зусилля на розвиток психофiзiологiчних можливостей кожної особи, як це роблять, наприклад, йоги.
- Он воно що! - похитав головою Мiкейрос. Увесь цей час господар 'гiрського гнiзда' дивився на вогонь, i могло здатися, що вiн просто забув про свого спiвбесiдника. Проте доктора Крiшну це анiтрохи не турбувало.
- До речi, ви замислювалися над таким дивним явищем: по всьому свiту розкидано племена чи просто групи людей - залишки древнiх племен i народiв, якi самим своїм iснуванням нiби проводять певний експеримент. Мета цього гiгантського експерименту - виявити й показати людинi, якi безмежнi можливостi для виживання в мудрому спiвiснуваннi з навколишнiм свiтом, вона має. Ми певнi, що врештi, грунтуючись на цих досягненнях, людство створить якiсно нове суспiльство суспiльство титанiв фiзичної сили i духу, здатне виживати за будь-яких катастроф, катаклiзмiв i природних аномалiй, а головне, як я вже казав, воно мудро спiвiснуватиме з самою природою планети.
- Усе це декларацiї, докторе Крiшна. А декларацiями мене не здивуєш. Хоча, чесно кажучи, про товариство, яке ви репрезентуєте, я чую вперше. Хто ж його заснував, де воно, так би мовити, базується, що спричинилося до його появи? Коли це, звичайно, не таємниця, яку не можна розголошувати пiд страхом жахливої смертної кари.
- Авжеж, таємниця. Принаймнi вiдповiсти на бiльшу частину вашого запитання я не зможу. Але дещо все ж таки поясню. Тому що ви - вчений, в iменi якого ми дуже зацiкавленi. Нам хотiлося б, щоб ви були з нами - ось що ви повиннi усвiдомити передусiм, докторе Мiкейрос. Ви, певне, чули, що колись, у давнi часи, в свiтi було товариство, яке ставило своїм завданням знищувати й руйнувати всi види зброї?
- Так, дещо чув. Здається, до нього належали навiть декотрi європейськi монархи, якi намагалися не допустити розповсюдження алебарди, а згодом кулемета... Ось, власне, все, що я знаю.
- Уже немало, - пiдбадьорливо мовив доктор Крiшна. - А заснували це товариство тiбетськi монахи. I ми, вихованцi монастирiв, пам'ятаємо про це. Багато древнiх рукописiв, чи їхнiх копiй з описами технiчних досягнень минулих цивiлiзацiй, досi лежать у пiдземеллях гiрських монастирiв. Час вiд часу в пресi з'являються повiдомлення про те, що в древнiх вавiлонських, арабських, персидських манускриптах є описи повiтряних боїв на лiтальних апаратах, запуску ракет i таке iнше. Але ми робимо все можливе, щоб таких публiкацiй з'явилось якомога менше, аби не привертати уваги до наших рукописiв.
- Не бачу причини, щоб не сказати людям правду, докторе Крiшна. Якщо вже ми не здатнi передбачити свого майбутнього, то принаймнi повиннi мати уявлення про те, що дiялося з родом людським у минулому. I якщо в монастирських сховках справдi припадають пилом древнi книги, в яких iдеться про розвиток загиблих цивiлiзацiй, то люди, котрi приховують їх, чинять страшний злочин.
- Шкода.
- Чого вам шкода? - досить рiзко перепитав Мiкейрос.
- Що не вдалося переконати вас.
- Не варто шкодувати, докторе Крiшна чи хто ви там є насправдi. Все одно переконати мене в доцiльностi такого пiдходу до нашої спадщини неможливо. Навiть якби до цього взялися ченцi всiх монастирiв Тiбету. I щоб уже все остаточно з'ясувати... Ви прийшли, точнiше, вас прислано сюди, аби переконати доктора Мiкейроса знищити цi плити чи хоча б бiльшiсть iз них?
Крiшна якусь мить сидiв нерухомо, не вiдводячи погляду вiд вогню, потiм повiльно, нiби скрадаючись до жертви, пройшовся кiмнатою.
- В iнтерв'ю однiй iз паризьких газет ви заявили, що на цих плитах уже виявлено схеми переливання кровi, малюнки, де зображено, як з одного велетенського суперконтиненту, що розломився, утворилися Пiвнiчна й Пiвденна Америка. Сказали ви й те, що, розшифрувавши пiктограми, людство дiзнається про новий вид палива, енергiя якого дала можливiсть древнiм астронавтам переселитися на iншу планету, матиме вiдомостi про iнопланетян, дiстане чимало нової iнформацiї про будову всесвiту. Ви й досi певнi, що там справдi зашифровано всi цi вiдомостi?
- Безсумнiвно. Менi й моїм колегам уже вдалося дещо розшифрувати. Я навiть певен, що цi плити мають такi вiдомостi, про якi ми й не здогадуємося.
- Ну що ж, нашi думки про значення цих плит збiгаються. У нас теж є фотографiї багатьох iз них. - Крiшна знову вiдiйшов до вiкна i тепер стояв спиною до господаря 'гiрського гнiзда'. - Менi доручено запропонувати вам цiкаву угоду, пане Мiкейрос. В яку суму ви оцiнюєте свою колекцiю?
- Хочете купити її? - досить спокiйно запитав Мiкейрос. Хоча навряд чи Крiшна здогадався, чого коштував йому цей спокiй.
- Вважатимемо, що так. Ми могли б просто купити всi цi плити й вивезти в невiдомому напрямку. Але ж учений свiт Латинської Америки i Європи не пробачить вам цiєї операцiї, не пробачить зникнення таких релiквiй. Та й сумнiвно, що уряд дозволить провезти їх через кордон. Проте ми передбачили це. Тому пропоную ось що: ви з панi Олiвейрою на тиждень-два переберетесь до мiстечка. Або ще краще - iдете до столицi. А сторож, який живе тут коли вас немає, на той час мiг би захворiти й поїхати до родичiв у селище Чепчано. Вiн же звiдти родом, правда?
Доктор Мiкейрос не вiдповiв. Проте Крiшна не дуже й чекав його вiдповiдi, вiн провадив далi.
- А за цей час якiсь невiдомi люди напали б на вашу замiську вiллу, порозтрощували б плити, i поскидали, їх у рiчку. Одначе не всi, частину - менш значущi - вони все-таки лишили б. Отож вашi гостi й туристи, котрим ви дозволяли б навiдуватися сюди, як i ранiше, могли б милуватися колекцiєю сеньйора Мiкейроса. Тим часом на вашому рахунку з'явилася б чимала сума в доларах. Ясна рiч, ви не жебрак. Але й до сильних свiту цього не належите. А за кошти, якi вам перерахують, можна придбати акцiї кiлькох пiдприємств, зробити так, щоб поряд iз вiллою з'явився готелик для туристiв, який давав би вам певнi прибутки - i ваш приватний музей став би рентабельним.
- Зупинiться, докторе Крiшна. I водночас схаменiться. Я справдi не мiльйонер. Але я - вчений, а не покидьок, який погодиться спiвробiтничати з негiдниками, що грабуватимуть його вiллу i знищуватимуть безцiннi плити. Так i повiдомте свого шефа: я не пристану на жодну з умов, якi вiн висуває.
- Менi здається, що ви погарячкували, пане Мiкейрос. Або ж не зрозумiли сутi нашої пропозицiї.
- Навпаки, я все чудово зрозумiв. I це моє останнє слово.
- Бачите, досi ми тiльки обмiнювалися думками. А тепер це вже серйозна розмова. Наше товариство не так часто й не так активно втручається у громадське життя, як би цього хотiлося. I якщо воно не таке вже й
