- Спить у холодку за штабом.
- Пiшли! Зараз все з'ясуємо! - мовив Микита Єгорович, рiшуче крокуючи берегом.
Пiд наметом, де любив вiдпочивати у спеку старий, його не було. Не було його i в сторожцi. Зникли всi його речi, одяг, що висiв на стiнi, Микита Єгорович побачив у кутку гумовi чоботи, пiдiйшов, пiдняв, повернув пiдошвою - 'сосонка'.
Що все це означає? Якщо вiн знав про сейф, то чому не зробив спроби дiстати його? Задля чого закидав те мiсце колючими гiлками? Не мав змоги дiстати? Скiльки завгодно. Взимку тут нiкого... Хоча! Озеро охороняється круглий рiк. Мабуть, вiн чекав. Дочекався, а тут ми... Не дiйшовши висновку, Микита Єгорович спрямував свої роздуми в iнший бiк: як зберегти скарб? Зараз прийде трактор, накинемо петлю троса, витягнемо на берег, а далi?..
...Витягли.
Почекали, доки стече багнюка. Не даючи висохнути, лопатою обшкребли все, що поприростало до металу, який покрився товстим прошарком iржi i дрiбних пузирикiв, що нагадували собою темну спину камбали. Вiдкинули борт причепу, поклали дрючки й гуртом витягли його вгору, посунули на середину й, набившись навколо нього на платформу, гуртом повезли до кузнi, бо тут його не вiдчинити. Поїхали всi, бо цiкаво.
Сорокалiт не радiв знахiдцi. Дiяв i говорив то роздратовано, то просто сердито.
Коваль - сивоголовий, просичений вугiльним чадом i тютюновим димом, коли скинули знахiдку на землю, пiдiйшов, уважним професiйним оком обдивився сейф i мовив, зiтхнувши:
- Таку сатану нiчим не вiзьмеш, тiльки автогеном...
- Але ж обережно! - попередив його Микита Єгорович.
- А що в ньому? - запитав коваль.
- Звiдки менi знати, - невдоволено вiдказав Микита Єгорович. Коли втiкали, то все кидали. Може, коштовностi, грошi i ще що... Звiдки нам знати? Ось заглянемо в середину i все побачимо.
Автогеном випалили метал навколо замка й пiдняли важкi, подвiйнi чи спаренi дверцята. Проiржавiли i завiси. Коваль пiдважив дверцята ломом, i вони з тихим потрiскуванням пiднялися. Сейф був набитий паперами, вони розбухли вiд води, що просочилася в середину, мабуть, ще тодi, коли його скинули в озеро. Чи то iржа, чи верхнi прошарки паперу, набухнувши, не пропустили воду далi. На документах розпливлося чорнило, але залишилося все надруковане типографською фарбою.
Коваль витяг першу папку, стрiчки якої вiдпали, пiдняв верхню палiтурку, i на першому ж документi всi побачили металевого орла з розкинутими крильми. А в лапах у нього коло i свастика.
Ця картина Микиту Єгоровича ошелешила. Виходить, що вiн шукав одне, а знайшлось зовсiм iнше. Якщо, вiдступаючи, нашi щось кидали в озеро, то й нiмцi теж, утiкаючи, ховали слiди своїх чорних вчинкiв у воду. Подивилися iншi папки. Все, написане чорнилом розпливлося й вицвiло. Щоправда, якiсь документи, надрукованi на машинцi латинським шрифтом, були в такому станi, що можна прочитати.
Приховуючи своє розчарування й тамуючи в собi радiсть з приводу того, що секрет дiда Сорокалiта залишається поки що секретом, Микита Єгорович сказав, що все це належить передати куди слiд. Вiн сам у мiстi заїде куди треба i за цими 'скарбами' приїдуть. А поки що вони будуть тут, у кузнi.
- Тепер менi ясно, хто накидав колючого гiлля в озеро, хто пiдпиляв пеньок i взагалi заважав нам робити свою справу, - говорив Микита Єгорович, коли вони поверталися до себе в 'штаб'. - Я думаю, що наш сторож вже сюди не повернеться. Вiн зник назавжди. А марно. Якби вiн знав, що сейф нашого виробництва, вiн би не зникав...
- Нашого? - запитливо подивився на нього Володя. - А при чому тут чиє виробництво? Вiн зник, бо, мабуть, боявся, що його прiзвище є в нiмецьких списках?
- Володю, ти молодець! Здогадався, в чому справа, а сейф наш. Видно по тому, що пропускав воду. Думаю, що нiмецький зотлiв би, а води не пропустив. Дiд цього не знав i все життя тремтiв i оберiгав мiсце, де, мабуть, при ньому було поховано цей металевий ящик з документами. Жаль, звичайно, що не скарби були в сейфi, а що поробиш, у нас свiй скарб, своя золота жила! Якщо нам нiхто не заважатиме, до осенi ми матимемо на рахунку круглесеньку суму...
Здогадки виправдалися. Не було сторожа i наступного ранку. Акванавти вже вiдремонтували свiй агрегат, i вiн запрацював на повну потужнiсть.
Сторожка перейшла у повне володiння акванавтiв, i вони запросили дiвчат, щоб тi навели в нiй порядок. Працювали весело й завзято.
Серед дiвчаток був один мужчина - Василько. Вiн плутався пiд ногами i давав вказiвки:
- А вiкно немите! - ще й пальцем показував.
- Оце ми приберемо, пофарбуємо усе, а завтра повернеться сторож i скаже, киш звiдси! - казала Рая, старанно водячи щiточкою по дверях. Вона фарбувала їх у голубий колiр, а планки залишала, щоб потiм пройтись по них бiлим.
Сорокалiт тим часом, намалювавши карту озера, ламав голову з приводу пошукiв справжнього скарбу. Коли люди втiкають, то їм бракує часу запливати на середину озера. Тим паче, що вони розраховують повернутися. Навiть нiмцi й тi потопили документи недалеко вiд берега. Виходить, що шукати належить не далi, як на десяток - пiвтора десятка метрiв вiд берега. Значить, треба переносити фронт роботи агрегату не на глибину, а вбiк, понад берегом. Щоправда, буде складнiсть, куди зливати цю чорну емульсiю, бiля самої води дачнi дiлянки. Доведеться домовлятися. Це можна утрясти, залишається головне питання, яке не має розв'язання взагалi: як дiстати сейф, якщо його буде знайдено? Як його спорожнити так, щоб не було жодного свiдка?
7. ОЧЕВИДЕЦЬ
В якiйсь українськiй п'єсi народ каже: 'Не розстроюй мене зранку!' Тонко пiдмiчено. Справдi, якщо вранцi хтось зiпсує настрiй, то вже на цiлий день. Микита Єгорович заїхав у мiстi на заправочну станцiю i... пiймав облизня. Нiчого, думав вiн, на виїздi з мiста, на горi, має стояти спецiальний бензовоз з причепом, що заправляє автомобiлi за готiвку. I тут його спiткала невдача, доливаючи дьогтю в поганий настрiй.
Влiтку, особливо в жнива, коли на селi посилюється рух технiки... Хоча там майже круглий рiк люди товчуться. I все ж в другiй половинi лiта, коли вже починається кукурудза i буряки, потiк пального держава спрямовує туди.
Заправочна станцiя бiля мiстечка 'Металiст' - три кiлометри вiд мiста, пiдняла настрiй Микитi Єгоровичу. Тут був потрiбний бензин.
'Запорожець' з повним баком, здiймаючи порохняву таку, нiби загубився глушитель, летiв по трасi, обминаючи 'Москвичi' i 'Жигулi'. Водiї тих машин тiльки усмiхалися вслiд 'Запорожцевi'.
А через тридцять хвилин 'Запорожець' вже повертав у двiр дiда Сорокалiта. Старий тинявся по подвiр'ю з сапою. Вiн зрубував бур'ян, приказуючи:
- А то вже вовки виють!
- Так, дiдусю, - мовив онука. - Це прекрасно, що ви рухаєтеся. Фiззарядка вам необхiдна. Та цього мало, я думаю повезти вас на прогулянку. Покатати, а то ви вже давно не виходили зi свого закапелка.
- Нi, на тому тижнi був у сiльмазi.
- Дiдусю, поїдемо, на власнi очi все там побачите i, може, встановите хоч приблизно, де саме ви вчинили свою операцiю? Я ж не можу обмацати до мiлiметра все озеро. Воно ж величеньке, якщо на квадрати, то, мабуть, буде кiлометрiв зо два.
Старий стояв, спершись руками i пiдборiддям на довгий держак сапи й розглядав онука вилинялими очима, що ховалися вiд вранiшнього сонця в щiлинах зморшкуватого обличчя. На плечах, незважаючи на лiтнє тепло, стара фуфайка, на ногах - побриженi, з'їденi росою старi кирзяки.
- Все, дiдусю! - заявив Микита Єгорович весело, але категорично. - Прошу в машину. Зобов'язуюсь не розтрусити в дорозi й привезти на це ж мiсце в зiбраному станi.
З машини старому свiт здавався iншим. Вiн виглядав i дивувався, що все навколо так змiнилося. Не встиг отямитись, як вже й озеро. Микита Єгорович допомiг старому вибратися з машини, тицьнув в руку костур i сказав:
- Пригадуйте!
- Боже, скiльки тут усього, - бурчав старий, мружачи очi. - Цього ж тут нiчого не було...
- Та це ясно, дiдусю! Це я знав i без вас. Уявiть, що нiчого цього нема. Нi дач, нi наметiв на тому боцi озера, нi отих дорiжок, посиланих червоним пiском, нi будинка в зеленi дерева. Очерет по березi, мабуть, був i тодi. Ось старезна верба у невеличкiй заводi. Тут i дорога робить зигзаг...
Розглядаючи все навколо, старий помiтив неподалiк в очеретi сiру чаплю. Поплямкав губами й,
