продукцiю.
I машина недорого коштує, всього сорок тисяч доларiв, це, як на комерцiйнi цiни, бiля двохсот сорока тисяч карбованцiв. Для простого смертного дорогувато, але ж яка машина! З нею всiх конкурентiв можна заткнути за пояс i вийти в мiльйонери прямим курсом. Ось для чого згодились би скарби, що лежать на днi озера без дiла.
Такi думки додавали сил i бажання працювати. Звичайно, з помiчниками про це нi гу-гу, малi ще займатися бiзнесом. Хоча, там у них, як-то кажуть, за бугром, бiзнес не вважається кримiналом, навпаки його прищiплюють з малих лiт. Може, тому вони й живуть по-людськи. Доки нашi акселерати шикуються на лiнiйках у таборах та цiлуються поза кущами, там такi їхнi ровесники займаються дiлом, входять в життя не утриманцями, що сидять на шиї у тата i держави, а повноправними громадянами, якi працюють, i мають...
Може, й своїх залучити до пошукiв? А що це дасть? Працюють вони й без того завзято, а на випадок невдачi, буде велике розчарування. Нi, мабуть, не треба. Робимо батискаф - спробу зануритися пiд воду. Якщо все гаразд, тодi будемо обдумувати подальшi плани, пов'язанi з морем.
Микита думав про хлопцiв, навiть гадки не маючи, що саме в цей час вони якраз перемивають його кiсточки. Дiвчаткам нiчого робити, i вони прийшли до хлопцiв у майстерню. Вони лише спостерiгали спочатку за дiями ровесникiв, слухали їхнi технiчнi розмови.
- А краще б зробити два отвори для рук, - мiркував Боцман. - Це ж просто, два отвори у бочцi, приварюємо два патрубки коротенькi, на них надiваємо гумовi гофрованi труби, на кiнцях - гумовi рукавицi.
- Просто та не дуже! - заперечував Володя. - Де ти вiзьмеш такi гумовi та ще й гофрованi труби? Ну, рукавицi, ясно, можна дiстати в електрикiв. А як прикрiпити трубу до металевого патрубка?
- Це елементарно. На хомутики вiзьмемо...
Каринка розглядала оцинковану бочку з привареними петлями, з отвором i квадратним вiконцем, до якого Володя пiдганяв прозору пластину плексигласу, з повагою, дивилася, як на щось недосяжне для її розуму, а Рая все морщила носика й намагалася причепитися будь до кого, пiдколоти, висловити свою недовiру. Одне слово, зануда та й годi.
- I в цьому вiдрi ви хочете пiд воду? - смикала вона плечиком. - Цiкаво, хто ж наважиться залiзти в цю мишоловку?
- Та я! - вигукнув Василько.
- Хiба що!
- Думаєш, тому, що малий? - втрутився в розмову Володя.
- Нi, тому що дурний ще, не розумiє.
- Тодi сам полiзу!
- Ой, теж менi Дiоген! - засмiялася Рая штучним смiхом. - Як же ти там помiстишся, хiба що частинами? - I знову смiх.
Володя не витримав i ловкими рухами забрався у бочку, присiв навпочiпки. Рая пiдiйшла ближче, зазирнула, нiби не вiрила, що бочка має дно, i, знизивши плечима, мовила:
- I все одно у вас нiчого не вийде.
- Ти так думаєш?
- Переконана. Самi ви нуль без палочки, а оцей ваш генеральний побавиться тиждень-другий i майне свiт за очi!
- Чого це вiн майне?
- А чого майнув Валентин Костянтинович?
- Ну, здрастє! Прирiвняла. Валентин Костянтинович одружився.
- Ви думаєте, що цей не може одружитись?
Останнiй аргумент примусив всiх замислитись. Рая торжествувала. Вона ходила вiд верстака до бочки, вiд бочки до стовпа з тисками, на яких Володя, затиснувши болта, прикручував гайку. Рая продовжувала:
- Одружиться ваш Микита Єгорович i тю-тю-у!
- Та ми й без нього, - почав було Володя, та Рая перебила.
- Опустите пiд воду бочку?
- Не вiриш?
- Чому? Вiрю. Опустити можна, та пiдняти як?
- Лебiдкою, як же ще! Бочка ж на ланцюгу.
- А як ланцюг обiрветься?
- Ой, та ну тебе! - вiдмахнувся Володя. - А як, а як!..
В цей час до дворика пiд'їхав на старенькому велосипедi чорнобородий дiдуган - сторож дач. Поставив машину в холодок i почав приглядатися до бочки, де Боцман прилагоджував гумову прокладку пiд патрубок.
- I що це буде? Чи секрет?
- Батискаф! - пояснив Василько, оскiльки старшi мовчали, а дiд чекав вiдповiдi. - Пiд воду пiрнати! Такий пiдводний човен! На дно опускається i там...
- Що?! - насторожився старий.
- Будемо ракiв ловити, - невдоволено пояснив Боцман, не любив, коли питають пiд руку.
- I якого бiса пiд водою робити? На сушi мало мiсця? - бурчав старий. - Ще наробите лиха. Ви ж не порожню бочку опускатимете?
- Як це порожню? - дивувався Василько. - Там буду я!
- Так, - мовила Iринка. - Це наш акванавт.
- Акванавт? - повторив незнайоме слово сторож i додав недбало: - Сопливий. Я скажу батьковi, то вiн швидко наведе порядок. Пiд воду закортiло, нiби землi їм мало...
5. ЗАНУРЕННЯ
Наїждженим шляхом до озера мчав 'Запорожець'. Машина взяла трохи лiворуч, щоб не заважати транспортовi, якщо такий нагодиться, й заглухла. Микита Єгорович вискочив, привiтався, скинувши догори руку, й почав знiмати з багажника величезний i важкий бублик чорного шланга.
Першими дiвчата помiтили на передньому сидiннi блондинку, що байдужими очима поглядала на метушню у дворику. Рая пхикнула в кулак i штовхнула лiктем подругу, вказавши очима на блондинку, та Iринка й сама вже побачила.
- А що я казала! - хiхiкнула Рая, закопилюючи губку.
- Нащо такий важкий? - питав Боцман, вкладаючи шланг бiля дрючкiв. - У нас же є шланг.
- То не шланг, - вiдмахнувся Микита Єгорович. - То кишка! Вiн тонкостiнний, його водою злiпить i хана! Дихати буде нiчим. А це такий, що витримає навiть десятиметрову глибину! - Iз багажника дiстав кропив'яний мiшок зi скарбами. - Приготуйте баранцi, прогонiть по кiлька разiв у тисках, а я приїду, поприварюю i будемо пробувати на герметичнiсть! Я недовго, ось Ляну Григорiвну вiдвезу до табору й повернуся! - закiнчив, пiрнаючи в машину.
'Запорожець' заторохтiв, заскреготiв шестернями, затрясся, як у лихоманцi, а тодi зiрвався з мiсця й помчав так, нiби за ним гналися. Рая зухвало походжала серед 'акванавтiв'. Руки в боки, усмiшечка i примруженi очi. Хлопцi й самi зрозумiли, в чому справа, чого це вона розходилася. На її пiд'юджування, пiдколювання i взагалi на всi її теревенi не звертали уваги, але... Якось так виходить, що вона бачить далi всiх, i життя тече за її пророкуванням. А що коли й цей одружиться?
Розтривоженi 'акванавти', чекаючи бiди з одного боку, забули що вона може прийти з протилежного. А бiда - штуковина каверзна, вона любить дивувати своєю появою.
Першим зустрiвся з нею Василько, якому бiльше за всiх хотiлося пiд воду, аби якось вiдзначитися, зробити щось дивне i прекрасне. У цiй грандiознiй затiї, яку готували старшi пiд керiвництвом Микити Єгоровича, вiн має бути головним героєм. Хто полiзе в бочку? Боцман з його черевцем? Чи Володя довгоногий? Чи Костя Бакалюк за прiзвиськом Хiмiк? Нiхто там не вмiститься. Виходить, що без Василька їм не обiйтись. I вся слава буде кому? Хто знає тих, що будували ракету i супутник для Гагарiна? Нiхто, а вiн нiчого не будував, сiв собi, пролетiв туди й назад i, будь здоров, Герой!
Тому-то Василько щодня першим прибiгав до сторожевого хлiвчика, спочатку приглядався до батискафа - бочки з вiконцем, патрубками i кришкою на баранцях, потiм обмацував руками й забирався всередину,
