загубить волос свiй i його знайдуть у казанi, або в каструлi, або в горщику, а то й в коритi для худоби, негайно шукають мене i бичами бичують нещадно.
Воiстину деякi батьки нерозумними й поспiшними посвятами дiтей позбавляють чад своух ухнiх радощiв i хлiба насущного i прирiкають на жалюгiдне iснування.
Я мовчки сiдаю в темний куток Скинiу, смиренно гризу суху скоринку i спостерiгаю, як Офнi та Фiнесс безсоромно обжирають Сундука i весь безтiлесний почт його. I Сундук теж мовчить, i сидить тихо, як миша, бо лютi до харчiв сини Iлiу носять кулацюри по пiвпуда кожний.
I ще негiдники цi завели сустний звичай: насмокчуться вина або перегону вiд скажених корiвок (щоб вони пекельноу смоли насмокталися!), одягаються з варварською розкiшшю у заморськi шати i йдуть до жiнок, що збираються у Скинiу. I грайливо горнуться нiкчемнi пастирi цi до гарненьких i молоденьких овечок божих...
А батько мерзотникiв, верховний жрець Iлiй, дивиться на безбожнi неподобства розбещених грiховодникiв цих крiзь персти своу i тiльки заздрiсне плямкас:
- Ех, менi б роботку отаку!
А на ранок Офнi та Фiнесс виходять перед вiвтарем у золотому вбраннi, поважнi й неприступнi, чадять кадилами перед суворими iконописними личками праведникiв i воскурюють фiмiам самi собi.
I читають баранам, що чомусь звуться чоловiками, збезчещених i занепащених перед очима господа овечок, гарненьких i молоденьких, заповiдi господнi. А потiм ревуть святих пiсень, аж у вухах закладас. I нехитрi штуки цi так захоплюють паству, що замiсть узяти киу та поламати ух на гладких спинах нахаб, барани з овечками стоять з роззявленими пельками, наче i не в храмi вони, а в балаганi ярмаркових лицедiув.
Та, якщо подумати, хiба не так було споконвiку?
Хiба не про попiв сказано: 'Бреше, як пiп у церквi'?
I ще: 'Пiп з богом говорить, а сам на чорта дивиться '.
А коли вiдправ нема, Офнi та Фiнесс цiлими днями тиняються без дiла i, щоб не вмерти з нудьги, кличуть для потiхи мене:
- Гей ти, йолопе, йди-но сюди! Не цурайся товариства, довгоносику!
Нiс мiй - це хрест мiй.
Всi знущаються з носа мого, навiть Офнi та Фiнесс, хоч у самих в них носи, як гаки. Але мiй нiс - найдовший з усiх вiдомих носiв, на пiвлiктя довжиною, i гострий та кривий, як кинджал халдеув.
Нахабно кличуть Офнi та Фiнесс мене, щоб поглумитися з мене:
- Вiзьми свiй нiс, бовдуре, i поголися!
- Тiльки ж обережно, кретине! Бо й без ножа зарiжеш себе!
Iржуть вони, як ситi конi, отак глузуючи. I зупиняють прочан, хапають ух за поли, i говорять ум, що носяра мiй для ратноу працi дуже зручний. I що, коли буде нова брань з нечестивими, мене, шмаркача, навмисне вiзьмуть у вiйсько, щоб носом своум я добивав повалених у прах ворогiв наших.
- Усiх воякiв заклюс!
А по вiйнi, переможнiй для мого носа, не треба буде перековувати мечi на рала, бо носом моум можна виорати всi землi вiд Дана до Беер-Себи. I велика радiсть буде в народi i свято на вулицi. I кожен прочанин на честь мого звитяжного носа поставить у храмi товсту свiчку...
Знущання цi краяли серце мос i принижували гiднiсть мою гiрше, нiж чорна робота.
I тодi звернувся я до Всевишнього з гарячим молiнням, уклiнно прохаючи, щоб вiн допомiг менi пiднятися на iсрархiчних сходах i випередити цих преподобних бузувiрiв хоч на нiс, щоб вони йшли за мною i дивилися шанобливо на мою потилицю. I господь напоумив мене.
Уночi, коли верховний жрець Iлiй почав на всi заставки висвистувати, я збудив його й смиренно повiдомив:
- Отче, ось я.
Вiн гнiвно просичав:
- Та я тебе, iдiота, i не кликав!
I вiн знову впав на пуховi подушки своу, бо понад усе по хирлявостi своуй любить солодко поспати.
Але за годину я не полiнувався знову штрикнути його межи ребра своум твердим, як цвях, перстом:
- Отче, ось я.
- Господи, де ти знайшов такого бовдура? - скинувся Iлiй i затремтiв од безсилоу лютi. - Геть iз очей моух, кретине! Не кликав я тебе!
Я слухняно вiдiйшов i лiг у кам'яне ложе свос.
Але тiльки-но Iлiй захропiв, як я ще раз пiдкрався до нього i знову штрикнув перстом своум мiж ребра його:
- Отче, ось я.
Вузенькi плечi його пiднялися над лiжком i затремтiли в нiмих риданнях, i по бiлiй бородi його заструменiли сльози.
- Самууле, я не кликав тебе, - нарештi жалiбно заскиглив Iлiй. - Ти, отроче, не мiй глас чусш...
- Тут бiльше нiкого нема.
- Кажу тобi: не я тебе кликав...
- А хто ж?
I тодi нарештi я почув бажану вiдповiдь:
- Ти, Самууле, чусш глас божий!.. Iди, хлопче, з богом до бога i слухай зречене слово його... А мене залиш, немiчного... Благаю...
Та хiба не знав я, що пiдступний i мстивий старець хитрус, аби спокiйно доспати нiч?
Бо хто i коли чув, щоб Сундук подав голос зi свосу схованки?
Але я покiрливо вiдповiв Iлiу:
- Слухаюсь, отче, i за твоум велiнням йду на глас божий. Розверз господь вуста у недостойнi вуха моу!
А ранком покликав Iлiй синiв своух Офнi та Фiнесса, бо в них кулацюри по пiвпуда.
I усю паству покликав верховний жрець - баранiв та овечечок божих, щоб привселюдно покарати мене за мос нiчне зухвальство.
I коли Офнi та Фiнесс почали кропити оцтом гнучкi рiзки, покликав Iлiй ще й мене:
- Самууле, де ти?
Я смиренно вийшов з натовпу i озвався, як уночi:
- Отче, ось я.
Iлiю аж пересмикнуло.
- Що робив ти уночi? - гнiвно стуливши брови, почав допит владика.
Я вiдповiв тихо, але не так тихо, щоб нiхто не почув.
- Бога слухав.
А коли вiд подиву роззявили роти барани та овечки, додав уже гучнiше:
- Розверз господь вуста своу у недостойнi вуха моу i говорив зi мною, найнижчим з рабiв своух.
- Що ж сказав тобi Сунд... - тьху! - Всевишнiй, хай славиться у вiках iм'я його? - суворо запитав старець Iлiй.
- Страшне слово його! - з удаваним жахом вiдповiв я i похнюпився.
- Кажи, Самууле! - мимоволi вихопилося у цього недотепи.
Слова цього лише i чекав я.
Хiба мiг передбачити цей темний неук задум людини з тонким розумом?
Голос мiй задзвенiв, як тятива, що спрямувала несхибну стрiлу у ворога:
- Слухай, Iлiй! Слухайте, люди! Слухай, ЕресIсраель! Ось що сталося уночi!
А тодi розповiв усе так, як записав i до Бiблiу в першiй книзi царювань:
'I сталося в той час, коли Iлiй лежав на свосму мiсцi, - очi ж його почали слiпнути, i вiн не мiг бачити, - i свiтильник божий ще не згас, i Самуул лежав у храмi господньому, де кiвот божий;
Закликав господь до Самуула: (Самууле, Самууле!). I вiдповiв вiн: ось я!
I прибiг до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; пiди назад, лягай. I вiн пiшов i лiг.
Але господь вдруге закликав Самуула: (Самууле, Самууле!). Вiн звiвся i прийшов до Iлiу вдруге, i мовив:
