- Тобi краще знати.
- А тобi доля в'язня байдужа?
- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк покарання не мине.
- I щось за це масш?
- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.
- I добре годують?
- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...
- А ти що?
- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!
Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.
- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.
- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш Всевишнього.
- То це вiн мене сюди запроторив?
- А хто ж iще?
- Виходить, ти слугусш Всевишньому?
- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену, пiдвладному Всевишньому...
- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш перепочити...
Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду перечепився...
А кит-черевомовець питас:
- Як тебе, злодюжко, звати?
- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?
- Невже не знасш?
- Звiдки? Я ж уперше...
- I то правда! А звуть мене Левiафаном.
- Що ж, будьмо знайомi!
- А куди дiтися? Ти, Iоно, той - влаштовуйся. Зараз я вiдкрию вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до чого...
I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають, i в черевi одразу посвiтлiшало.
18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА
'Перший: Да, веселий разговор.
Другий (зiтхас): Що да, то да'.
Федiр МАКIВЧУК.
Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав, очевидно, правити за лiжко.
Я звiв очi i аж застиг вiд захвату - над ложем було повно парсун найвродливiших нереуд, наяд та русалок, великих, як на мiй смак, спокусниць. Отакий набiр подекуди й понинi можна побачити в парубоцьких келiях. Але хто цi гарнi, мов мрiя, зображення чарiвниць сюди притаскав?
Пiд кожною парсуною був напис, що в сукупностi дещо нагадувало шлюбнi оголошення:
БЕЗ ПАРИ НЕМА КОХАННЯ.
ОЙ, ГАРНА Я, МОВ ЗАСВАТАНА.
КОМУ ЩО, А МЕНI ПАРУБОК.
НЕ ЛIЗЬ, ХОРОШИЙ, ЯКЩО ТИ БЕЗ ГРОШЕЙ.
КРАЩЕ ХВОСТАТА, НIЖ ЯЗИКАТА.
ВРОДА - ЗАВЖДИ МОДА.
ЛЮБИ, ТА НЕ ЗГУБИ.
ПОКОХАЮ ЯКОВА, ТА НЕ УСЯКОГО.
ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.
'Таж хiба я проти? - подумки мовив я. - Та я за одну живу нереудочку вiддав би усю цю картинну галерею!'
Аж тут я застерiг дещо нечемний напис, що був надряпаний на берестяному лубi:
НА ТАКI ЗАЛЬОТИ НЕ МАЮ ОХОТИ.
- Левiафане, що за нечема тут сидiв?
- Про кого ти? - озвався наглядач. - У черевi багато хто вiдбував строк.
- Я про того, хто на дiвочi слова грубо вiдписав: 'На такi зальоти не маю охоти'. Хто цей недолугий пiута?
- Ну, це людина дуже вiдома...
- Ти кажи прямо - хто?
- Геракл.
- Геракл? - вразився я. - Тобто Гераклес?
- Вiн самий...
- Виходить, i героя у черево ув'язнили?
- А чого ж?
- На який же строк?
- Безстрокове.
- Щось не збагну...
- Тупий ти, Iоно! Невже нiколи не чув про довiчне ув'язнення?
- А я чув, що Геракла оголосили напiвбогом i узяли живим на небо. Як же так? Невже брехня?
- Та нi, усе правда...
- Як же так сталося?
- А це - службова тасмниця, - завагався Левiафан.
- Кому ж менi отут тасмницi оповiдати? Тобi? Але ж ти й сам усi тасмницi знасш!
- Ну, добре, - неохоче промимрив Левiафан, - скажу тобi: Геракл втiк...
- Як утiк?
- Вiдсидiв три доби i втiк...
- Я не про це, я питаю, в який спосiб?
- Так я тобi й сказав! Щоб i ти втiк? Лiпше замолюй грiхи та уславлюй Всевишнього, строк i поменшас...
Однак новина була прецiкава: кмiтлива людина i з черева може вислизнути!
Я знову втупився в напис:
ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.
А що, коли це гасло зробити темою моух апеляцiйних молiнь до Всевишнього? Хоч i хвостата дiвка, а розумниця. Проте я збагнув й iнше для чого тут розвiшанi парсуни чарiвних спокусниць: щоб посилити страждання i скорботу за волею...
Та хай! Зрештою, п'ятнадцять дiб - не строк, а життсвий досвiд.; До того ж, як на черево, камера була непогано обладнана. Тепло, ложе м'яке, згори свiтло сiсться. Можна буде якось i перебитися два тижнi з води на хлорелу. Черево китове - це вам не кам'яний мiшок в пiдвалах тирана Iсровоама Другого! А коли якась наядочка змилостивиться над бiдолашним в'язнем та принесе передачу... Ух, аж подих перехопило!
I раптом серед цих iдилiчних думок майнула полохлива: а що, як мого Левiафана загарпунять китобоу?
Вони ж мене живцем тут засмажать, коли топитимуть китовий жир!
Нi! Негайно каятися! Негайно вихваляти й усiляко славословити бога! Чи в мене язика нема, щоб дурницi молоти? На брехню мене завжди стане - у школi пророкiв навчили. Вирiшено: бог з ним, з отим богом! Зроблю, як вiн хоче...
19. У БОГА ВСЕ МОГА
'Якщо розум - дар неба i якщо те ж саме можна сказати про вiру, значить, небо послало нам два дари, якi несумiснi й суперечать один одному'.
Денi ДIДРО.
За своуми розмiрами Левiафан - найбiльший з усiх вiдомих людству китiв. Навiть
