— Неправда. У мене є “лійка”.
Саме в цій незвичайній ситуації Славко опанував себе і, нарешті, здогадався, що найперше треба знайти лабораторний журнал — там повинні бути записи про восьминога. Він рився в ящиках, думаючи:
“Значить, Валерка таки мав рацію. Але ж як, як восьминіг створює звуки? “Лійкою”? Неправдоподібно. А чим він чує? Шкірою? Може, вона перетворює звук на якісь коливання? Неймовірно. Але ж тоді це невідомий нам вид октопуса. Коли неможливе сталося, лишається повірити в нього. А там видно буде…”
Він перебрав усе в ящиках і не знайшов того, що шукав.
Запитав у октопуса:
— Ти маєш ім’я?
— Люди назвали мене Мудрецем.
— А де вони зараз?
— Пішли.
— Куди?
— Не знаю.
— Доведеться чекати, — сказав Славко Жербицькому. — В крайньому разі тепер можна припустити, що це їхній звичайний робочий вихід. Ось тільки журнала чомусь немає…
Обізвався восьминіг:
— Ви хочете чекати, доки двоє повернуться? Нащо?
— Заберемо їх з собою, — пояснив Славко.
— Заберіть мене.
— Ну що ж, ми згодні взяти й тебе.
— Тоді ходімо.
— Не зараз. Ще почекаємо.
— Кого?
— Я ж сказав: наших товаришів.
— Чого вони були тут?
— Вивчали море.
— Я знаю те, що вони вивчали, краще за них.
— Ого, та ти, виявляється, хвалько! Але я вірю тобі.
— Тоді ходімо.
— Ти бач, який настирливий, — посміхнувся Славко до товариша.
Але той навіть не помітив цього. Він прислухався до хворобливого тиску, що розходився від потилиці до скронь і заважав думати.
“Невже опромінення? Що завгодно, тільки не це!..”
Олег якось бачив, як помирала людина від променевої хвороби…
— Чи не перебратися нам у човен? — занепокоєно запропонував Жербицький.
Славко поглянув на нього і раптом подумав:
“Адже восьминоги можуть бути для нас важливіші за дельфінів, корисніші”.
Він здивувався цій своїй думці. Чому він так подумав? Голова йшла обертом, думки ледь ворушилися. А ця з’явилася легко. І до чого тут дельфіни й восьминоги?
“Треба швидше відправити октопуса нагору. Це зараз найважливіше. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника, розвідника, пастуха підводних табунів…”
“Восьминоги — ось наші найкращі союзники в морі, коли заприятелювати з ними”, — подумав Олег, забувши про небезпеку опромінення.
Відтак почав малювати в уяві всілякі варіанти використання восьминогів, і йому стало дуже приємно, ніби хтось увімкнув центр задоволення в його мозку. Не хотілося нічого робити, тільки б перебирав без кінця-краю варіанти! Голова вже не боліла, тиск пропав. Проте якийсь сторожовий пункт у його свідомості ще чинив опір, мов фанатик-вартовий, коли фортеця уже захоплена ворогом. І Олег усе-таки згадав про підводний човен, що чекав на них. Знову в потилиці загули свердла. Олег догадувався, що варто повернутися до попередніх роздумів — і свердла зупиняться, знову стане приємно, наче ти лежиш на пляжі біля моря під ласкавим сонцем. Та він напружив усю волю, звільнився від солодкої дрімоти, поглянув у затуманені очі товариша й покликав:
— Славко!
Той здригнувся, ніби прокинувся зі сну.
— Час уже перебиратися на підводний човен.
— Правильно! І зразу ж підійматись! Треба швидше доставити восьминога нагору. Нарешті ми знайшли неоціненного помічника…
— А хлопці? Ти пропонуєш повернутися за ними потім?
“Як же я міг забути? Звідки це забуття? Схоже на гіпноз… Так, на гіпноз. Не можна розслаблюватись!”
Славко наче розірвав якісь липучі нитки, його думка раптом вирвалася на волю.
Почулося запитання восьминога:
— Я залишуся тут?
Цього разу воно пролунало не так, як раніше, — без улесливості й настирливо.
— Так, поки що залишишся, — відповів Славко. — На підводному човні немає акваріума. А коли підніматимемось нагору, заберемо й тебе.
19
У бортовому журналі підводного човна значиться запис:
“18.00. Чекали п’ять годин. Більше чекати не можемо. Починаємо підняття. На борту — керівник наукової експедиції гідробіологів. У тимчасовій загороді вантажного відсіку дресирований восьминіг, кличка — Мудрець…”
Два водолази в спеціальних важких скафандрах із захисними прокладками за розпорядженням командира підводного човна лишились у “дзвоні”. Славко теж хотів залишитися, але Жербицький заявив, що керівникові експедиції краще бути на своєму судні і звідти організувати пошук.
Коли дісталися на борт судна, Славко одразу зв’язався з базою і викликав загін водолазів. Потім зателефонував у Президію Академії наук і ще в кілька місць, звідки могла надійти допомога.
Тим часом Тукало переобладнав на судні басейн і помістив туди восьминога. Від добровільних помічників у Нечипора Арсеновича не було відбою, кожному хотілося поговорити з Мудрецем.
Спочатку Славко хотів розігнати цікавих, але всі спроби виявилися марними. Не діяли ні накази, ні умовляння. Та й часу в нього було обмаль. Довелося розмовляти з восьминогом у присутності всього натовпу. Якщо ця обставина непокоїла Славка, то восьминогові, навпаки, така увага до його персони була явно до вподоби.
У Славка жевріла надія, що цього разу восьминіг підкаже йому, де шукати Валерія й Косинчука.
Він почав допит, заздалегідь увімкнувши магнітофон.
— Мудрець, від твоїх відповідей залежить життя твоїх учителів. Розумієш?
— Так.
— Постарайся згадати, що вони казали перед тим, як піти із “дзвона”. Вони згадували про те, куди йдуть?
— Ні.
— А про те, що будуть робити? Може, один із них сказав: “Треба оглянути ущелину…”?
— Ні.
— Про що ж вони говорили?
— Про освоєння світу.
— Світу чи моря?
— Ви називаєте це морем, я — світом. Вони говорили про освоєння світу і про те, що
