— Я не згадувала на зібранні про подвійну залежність. Багатство психіки — від дужого і здорового тіла, яке від багатогранної психіки насичене відвагою, прагненням, невтомністю і чуттєвістю. Біохімічна будова людини така, що вимагає постійної смертності мозку на одну п’яту частини його потужності, а це підтримується тільки рівнем кетостеронів — статевих гормонів у крові. За що людина розраховується, говорячи вашими словами, постійно еротичною гостротою почуття. Якщо гальмувати це почуття надто довго, то виникають нервові злами і психічні зрушення, той раптовий і уярмлюючий потяг до випадкових партнерів, що в давнину називалось нещасним коханням.
— Виходить, треба розпоряджатись і робити це імпульсивно, спалахами, — сказала тормансіанка, яка почала бесіду.
— Авжеж.
— А як же любов? Адже імпульс не може тривати довго?
— Давня, як світ, помилка! Людина піднялася до справжнього кохання, але тут у вас і далі вважають по-печерному, що кохання — тільки статеве з’єднання. Чи треба говорити вам, наскільки істинна закоханість багатша, яскравіша, триваліша? Ту велику відповідність усім прагненням, смакам, мріям, що можна назвати коханням, і в нас на Землі не знайдеш легко й просто. Для нас кохання — священне слово, яке означає почуття всеохоплююче і багатогранне. Але і в найвужчому розумінні чисто фізична, статева любов ніколи не має однобічного відтінку. Це більше, ніж насолода, це служіння коханій людині й разом з ним красі й суспільству, інколи навіть підкоряючись вимогам генетичних законів всупереч своїм особистим смакам, якщо вони розходяться з ними, при бажанні мати дітей. А підступну силу, нерозряджених гормонів ми навчились випускати на волю, створюючи внутрішній спокій і гармонію…
— Невже на Землі не навчились регулювати цю силу хімічними препаратами? — запитав знайомий Евізі нейрохірург.
— Краще не втручатись у дуже складний зв’язок гормонів, які тримають психофізіологічну основу індивіда, а йти природним шляхом еротичного виховання.
— І ви навчаєте еротики дівчат і юнаків? Нечувано! — вигукнув нейрохірург.
— На Землі це розпочалося декілька тисяч років тому. Храмова еротика стародавньої Греції, Фінікії, Індії, возведена до релігійного служіння. Девадазі — храмові танцівниці — вивчали і практикували ерос такої інтенсивності, щоб повністю вичерпати сексуальні бажання і перевести людину на інші помисли. Такими ж є і тантричні обряди для жінок.
— Отже, на Землі завжди існував культ пристрасті й жінки? — запитала немолода слухачка. — У нас одразу ж починається розмова про розбещеність і розпусту…
— Зовсім ні! У первісних суспільствах, які склалися задовго до комуністичних ер, жінки принижувались до ролі робочої скотини. Існували нібито «священні» обряди спеціальних операцій, як, наприклад, кліторотомія, щоб позбавити жінку сексуальної насолоди.
— Навіщо? — злякано вигукнули тормансіани.
— Щоб жінка нічого не вимагала, а покірно виконувала свої обов’язки прислуги і дітонароджувального механізму.
— Якими ж були їхні діти?
— Темні й жорстокі дикуни, хіба могло бути інакше?
— І ви впоралися з цим?
— Ви бачите нас тут, нащадків усіх рас на Землі…
— Велика Змія! Скільки перешкод на шляху до справжньої доброти в коханні! — вголос подумала юна тормансіанка, що сиділа схрестивши ноги, в першому ряду.
— Всього можна досягти, якщо розумно й серйозно зайнятися питаннями статі. Немає нічого принизливішого й огиднішого для чоловіка, ніж жінка, яка вимагає від нього неможливого. Для жінки образлива необхідність самообмежування, обов’язок «рятувати кохання», як мовилось у давнину. Обидві статі повинні однаково серйозно ставитись до сексуального боку життя…
Почулося зневажливе гмукання. Високий лікар з якоюсь блискучою брошкою на грудях підвівся і пройшовся між рядами слухачів, нахабно поглядаючи на Евізу.
— Чекав інших одкровень від посланиці Землі. Ці старі, як Білі Зорі. Що ви практикуєте — початкове, так би мовити, знайомство кожної пари?
— Звичайно! Щоб стати парою надовго закоханих.
— А коли не вийде надовго?
— Обоє отримають розрядку, адже вони навчені Еросу.
— Абсолютно неможливо у нас! Або земляни не мають головного почуття кохання — ревнощі. Сказати всьому світові: це моя жінка!
— Таких ревнощів немає. Це залишки первісного статевого відбору — суперництва за самку, за самця — байдуже. Згодом, під час встановлення патріархату, ревнощі розквітали на основі інстинкту власності, тимчасово згасла в еротично впорядкованому житті античного часу і знову відродилась при феодалізмі, але через страх порівняння, при комплексах неповноцінності чи приниженості. До речі, жахлива нетерпимість вашої олігархії — явище такого ж типу. Щоб не посміли ставити когось вище, вважати кращим! А наші сильні, спокійні жінки й чоловіки не ревниві, сприймаючи навіть тимчасове нерозуміння, Проте знають, що найвище щастя людини завжди на межі його сил!
Опонент подивився на Евізу, по-чоловічому оцінюючи.
— Очевидно, це можливо лиш тому, що ви, земляни, настільки холодні, що ваша прекрасна зовнішність радше відштовхує, аніж приваблює.
Дехто з чоловіків схвально заплескав. Евіза дзвінко розсміялась.
— По дорозі сюди я чула деякі розмови між присутніми тут, які оцінювали мої достоїнства зовсім по- іншому. І тепер я відчуваю увагу, адресовану моїм ногам. — Евіза погладила свої круглі коліна, що виглядали з-під короткої сукні. — Ні на хвилину я не переставала відчувати спрямоване до мене бажання. Отже, холодність не заважає привабливості й мій опонент не правий.
Жінки-лікарі нагородили Евізу оплесками схвалення.
— Ми справді холодні, доки не відпустили себе на волю еротиці, і тоді…
Евіза повільно підвелась і випросталась, уся напружившись, ніби в хвилину небезпеки. І тормансіани побачили метаморфозу зорелітниці. Її губи розкрились, ніби для пісні чи невимовлених слів, «тигрячі» очі зробилися майже чорними. І без того визивні груди молодої жінки піднялись ще вище, струнка шия якось вирізнилась на нешироких прямих плечах, немислимо чистих і гладеньких, рум’янець хвилювання проступив крізь засмагу на оголеній шкірі. Спокійної і привітної вченої більше не існувало. З’явилась жінка, сама суть її статі у спокусливій вроді й силі, заклична, грізна, ледь-ледь зневажлива…
Перевтілення видалося таким разючим, що її слухачі позадкували.
— Змія, істинна змія! — почулося перешіптування приголомшених тормансіанок.
Скориставшись замішанням, Евіза пішла з галявини, і ніхто не посмів її зупинити.
Чеді повільно йшла вулицею, неголосно ласпівуючи і намагаючись стримати пісню, що рвалася з її душі. Їй хотілося вийти на великий майдан, їй давно вже не вистачало простору. Тісні комірчини кімнатки, де вона тепер постійно бувала, нестерпно гнітили її. «Часом так ставало тоскно дихати й дивитись і бракло сил», що Чеді вирушала бродити, проминаючи маленькі сквери і вбогі площі, намагаючись вибратись до парку. Тепер вона частіше ходила сама. Траплялося, що її затримували «лілові» або люди із знаком «ока» на грудях. Картка незмінно виручала її. Цасор звернула її увагу на рядок знаків, підкреслений синьою лінією, яка означала «виявляти особливу увагу». Як пояснила Цасор, це був категоричний наказ усім тормансіанам хоч би де вони працювали — в їдальні, крамниці, салоні зачісок чи в громадському транспорті, — прислужитися Чеді якомога швидше й краще. Поки Чеді ходила з Цасор, вона не користувалася карткою і впевнилася на досвіді, як важко рядовому мешканцеві столиці добитися не тільки особливого, а звичайного доброго ставлення. Та тільки-но з’являлася на світ картка, як брутальні люди згиналися в принизливих поклонах, стараючись водночас якомога швидше спровадити небажану відвідувачку. Ці перетворення, викликані страхом, настільки відштовхували Чеді, що вона користувалася карткою лише для оборони від «лілових».
Вже кілька днів Чеді не вдавалося зв’язатися по СДФ ні з Евізою, ні з Віром. Вона не бачилась і з Родіс. Вір Норін жив серед учених. Чеді вирішила не з’являтися там без нагальної потреби. Вона розраховувала на
